Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- Миколо Петровичу, та я...

- Мовчiть, мовчiть! I давайте зразу ж таки обговоримо одну рiч, яка спала менi на думку. Вадиме Сергiйовичу, ви прекрасно розумiєте, який потрiбний нам зв'язок з Землею! Пам'ятаєте, ще задовго до старту ми мiркували: чи зможе Земля зв'язуватися з нами на Венерi по радiо? Професор Власов - пригадуєте? - висловлював побоювання, що ми можемо опинитися на тiй половинi Венери, яка, сказати б, вiдвернута вiд Землi. Зрозумiло, це в тому разi, як вiн казав, коли перiод обертання Венери навколо її осi дуже довгочасний. А ви й тодi йому заперечували...

- Так, бо за всiх умов Венера не може бути завжди обернена до Землi тiльки одним боком, - пiдтвердив Сокiл. - В своєму русi по орбiтi вона...

- От-от! - пiдхопив жваво Риндiн. - Навiть у цьому разi побоювання Власова були надто песимiстичними. Природно, у тi перiоди, коли той бiк Венери, на якому перебуваємо ми, дивиться в напрямi, протилежному Землi, ми не можемо анi чути Землю, анi самi подавати їй сигнали. Радiоiмпульси будуть поглинатися масою планети. Це так. Але ж ми тепер знаємо, що перiод обертання Венери майже цiлком такий самий, як i Землi. Одна доба, всього-на-всього. Отже, Венера кожної доби деякий певний час обернена до Землi саме тим боком, на якому перебуваємо ми. А звiдси один висновок...

- Зв'язок з Землею можливий, ви маєте цiлковиту рацiю, Миколо Петровичу, - закiнчив за нього вже зацiкавлений Вадим Сокiл.

- I я так гадаю. Передавач наш усе ще несправний, ми не можемо користуватися ним, доки не полагодимо. В наших силах подавати за його допомогою тiльки отi умовнi хрипкi сигнали, якими ми вiдповiдали Ван Луну. Проте приймати радiопередачi з Землi ми могли б, це в наших силах. Чому ж ми їх не чуємо? Адже ж пробували робити це вже не раз.

- Ай правда, чому? - замислився Сокiл. - Може статися, ми пробували приймати саме тодi, коли Земля була схована вiд нас цiлою товщею Венери?

- Нi, ми пробували в рiзний час, i завжди, на жаль, безрезультатно. А трапляється так, на мою думку, тому, що ми намагаємося приймати на нашу звичайну маленьку антену. Цього не досить, вона надто малочутлива для слабких радiоiмпульсiв, якi можуть дiйти до неї на величезнiй вiдстанi, що вiддiляє нас вiд Землi. Крiм того, на послабленнi сигналiв може позначитися ще й вiдомий нам ворог, те ж саме космiчне промiння.

- Якщо це так, Миколо Петровичу, - заговорив уже захоплений мiркуваннями Сокiл, - то ми маємо добрий засiб посилити чутливiсть нашого приймача. Наш радiозонд...

- Саме про це я й подумав, Вадиме. Радий, що нашi погляди збiглися. I тому я хочу зараз-таки, не вiдкладаючи, привести зонд у дiю... якщо ви не заперечуєте, а?

- Звичайно, Миколо Петровичу, це страшенно цiкаво! I раптом ми почнемо регулярно приймати сигнали Землi!

- Певен цього, друже мiй. Отже, до дiла. Я беру на себе зонд, ви - трос i водневу установку. Залазьте в скафандр.

- А ви як же, Миколо Петровичу? - вагаючись, спитав Сокiл. - Хiба ж ви маєте на увазi вийти з астроплана без скафандра? Дихати вуглекислотою?

- Не перебiльшуйте, мiй друже! Будь ласка, не хвилюйтеся, я знаю, що роблю. Навiть при тих п'ятнадцяти процентах вуглекислоти в атмосферi я вiльно i без будь-якої шкоди для здоров'я можу провести зовнi хвилин принаймнi десять. Ну, буду трохи глибше й важче дихати, тiльки й усього. Почнемо роботу разом, адже ви самi не впораєтеся. А коли закрiпимо трос i зонд наповниться воднем, - я повернуся в астроплан, а ви закiнчите справу. Одягайте скафандр, Вадиме! Шкода лише, що я не зможу вас чути. Ви будете чути мене, а я вас - нi. Ну, нiчого, як-небудь порозумiємося. Одягайтеся!

- А якщо нападуть якiсь хижi комахи? - висловив ще одне побоювання Сокiл.

- Цього не трапиться. Ми знаємо, що вони нападають тiльки в тiнi, а зараз - свiтлий день. Та не гайте часу, одягайтеся ж!

Сокiл не пробував заперечувати далi. Якщо Микола Петрович вирiшив, треба було виконувати. I вiн слухняно влiз у скафандр, закрiпив шолом i вирушив з каюти, щоб узяти пристрiй для наповнення зонда воднем.

Риндiн провiв Сокола до дверей каюти i напутив його, поплескуючи по плечу:

- Я вийду слiдом за вами, Вадиме. Готуйтеся поки що. Та не забувайте прислухатися до моїх слiв, пам'ятайте, що я не можу вас почути.

Залишившись на самотi, Микола Петрович полегшено зiтхнув. Дуже добре, що Сокiл, нарештi, висловився, вилив те, що зiбралося в нього на душi. I дуже добре також, що Риндiну спало на думку зайнятися радiозондом, вдалося зацiкавити Вадима. Тепер найголовнiше - не давати йому можливостi знову зануритися у важкi думки про Галю, не залишати його самого, примушувати працювати, дiяти. Тому Микола Петрович i вирiшив вийти разом з ним, хоча в цьому не було великої потреби, Сокiл упорався б i сам з запуском зонда.

Ех, коли б сам Микола Петрович був такий внутрiшньо впевнений у щасливому, благополучному поверненнi дiвчини, як доводив вiн Соколу! Але мiркувати про це зараз було нiколи, треба виходити, у Вадима надто нестiйкий нервовий стан.

Риндiн зайшов до комори, взяв оболонку зонда, що лежала в запобiжному конвертi, котушку з найтоншим капроновим тросом, до якого була вплетена ще тонша мiдна жилка. Вона здавалася просто павутинкою, ця тонесенька дротинка! Далi вiн захопив ще невеличкий причiпний пристрiй зонда i вийшов слiдом за Вадимом.

Вiн пройшов шлюзовим люком назовнi - i мимоволi зупинився бiля драбинки, що вела вниз, на грунт. Яке чудове, напоєне пахощами, незнайомими ароматами повiтря! Вологе, тепле - трудно повiрити, що воно приховує в собi грiзну небезпеку, що воно по сутi отруєне надмiром вуглекислоти. А ландшафт! Надзвичайне багатство небачених оранжево-червоних барв i вiдтiнкiв, чудесна пишна рослиннiсть, мальовничi густi заростi... так, але i в них, як у повiтрi Венери, як у всьому цьому сповненому несподiванок свiтi, також таяться, пiдступно пiдстерiгають мандрiвникiв незнанi небезпеки!..

Свiжий вiтерець ворушив його сиве волосся, трохи пiдiймав поли легкого пiджака. Нi, все ж таки неймовiрно красивi ландшафти Венери, особливо отi заростi папоротi й цикадей, що розляглися по схилах мiжгiр'я! Проте дихати таки важкувато, доводиться весь час робити глибокi вдихи i видихи: повiтря здається разом i густим, щiльним, i дивно порожнiм. Бракує кисню!

Риндiн зiйшов униз, до Сокола, який встиг уже вбити в грунт мiцнi металiчнi кiлки i поставив бiля них балон iз стисненим воднем.

- Починаймо, Вадиме, - бадьоро окликнув його Микола Петрович, складаючи свiй вантаж.

Вiн акуратно розправив з допомогою Сокола i розклав на грунтi дуже мiцну оболонку кулi-зонда, вийняту з запобiжного конверта, з'єднав її шлангом з балоном. Потiм вони прикрiпили до оболонки зонда причiпний пристрiй, який замкнувся пряжками, i кiнець капронового троса.

- Редуктор включили, Вадиме? Так, добре, перевiрте ще, щоб водень, виходячи пiд великим тиском, не пошкодив оболонку.