Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

Але з репродуктора радiоприймача вже лунав знайомий обом твердий, мужнiй голос Сивого Капiтана:

- ...Уряд i полiцiя гадали, що їм буде дуже легко спiймати мене чи навiть знищити, - говорив той голос, продовжуючи, очевидно, свою промову. Це не так. Я не боюся нi фалангiстського уряду Фернандеса, нi його жандармiв та полiцiї. Не вiрте, iберiйцi, нi зараз, нi потiм брехливим повiдомленням! Спроба полiцiї захопити мене i мiй "Люцифер" не дала й не могла дати наслiдкiв. Полiцейським собакам Фернандеса не вдалося бодай трохи зашкодити менi чи моїй машинi. Зараз я, як звичайно, перебуваю на "Люциферi" i говорю з вами через столичну радiостанцiю, пiдкоривши її генератор моїми потужними хвилями...

Раптом мигнуло електричне освiтлення - раз, другий. Що таке?

А голос Сивого Капiтана продовжував:

- Моїми устами говорять усi тi, кого замучив фалангiстський уряд, усi тi, кого фалангiсти Фернандеса вигнали з батькiвщини, хто страждає зараз по в'язницях та концтаборах. Хай цей голос нагадає всiм, що...

I враз стало тихо. Згасли електричнi лампи в кабiнетi, й водночас увiрвався голос у репродукторi. Мертва тиша в суцiльнiй темрявi, що навалилася, мов важка ковдра, дратувала i пригнiчувала.

- Якого чорта?.. - почав Карло Кабанерос люто. - Якого чорта згасла електрика, хотiв би я знайти?..

Знову задзвонив телефон.

- Алло! Так, це я, - почув Хуанес у темрявi голос начальника. - Так, слухаю. Ага, ось воно що! Справдi, це, мабуть, єдиний спосiб припинити кляту промову злочинця - вимкнути струм з освiтлювальної мережi мiста... Так, так, нiчого не вдiєш, я погоджуюсь. Добре, добре... Бувайте!

Знову стало тихо. Але тiльки на мить, бо начальник полiцiї уже заговорив, зриваючись на крик:

- Ви бачите, що доводиться робити через ваше нехлюйство, Хуанес? Єдиний вихiд: вимкнути струм у мережi, бо без струму не працюватимуть приймачi. Ви уявляєте собi, що наробили, нездаро? Я й сам не знаю, чому не вiддаю наказу кинути вас у табiр, щоб ви там зрозумiли цiну собi. Паршиве щеня, ось ви хто! Нiкчема!

Вiн замовк на хвилинку, вiддихуючись i гучно сопучи. Мiгель Хуанес покiрно мовчав. Навiть нiчого не бачачи в темрявi, вiн уявляв собi розлючене обличчя начальника.

"Хай лається, хай, - майнуло йому в головi. - Може, тими лайками i обiйдеться справа. Головне - не дратувати його бiльше..."

Детектив добре знав характер свого шефа. I справдi, коли Карло Кабанерос по паузi заговорив знову, його голос уже помiтно пом'якшав. Принаймнi вiн уже не кричав - i то було добре.

- Ну, гаразд, якщо я одразу не ув'язнив вас, Хуанес, то зроблю ще одну спробу. Може, ви на щось усе ж таки придатнi. Будемо говорити вiдверто. Я не знаю, чи чув каудiльйо сьогоднiшню зухвалу промову Сивого Капiтана... але якщо вiн її чув, то ви, мабуть, розумiєте, що вiн зараз говорить про нас? I що чекає мiнiстра внутрiшнiх справ, отож i мене, як начальника полiцiї? Ну, запевняю вас, що в такому разi насамперед вiдповiдатимете ви, пане особливо уповноважений...

Мiгеля Хуанеса пересмикнуло. Так, вiн добре це розумiє- ще з тiєї хвилини, як почув вiд шефа про своє несподiване призначення... А начальник полiцiї безжалiсно продовжував:

- Ви знаєте мене, Хуанес. Я не iдеалiст якийсь, щоб думати про вашу долю, коли дiло йтиме про врятування моєї власної голови. Отже, вам ясно, що у вас є один єдиний вихiд - будь-що спiймати або принаймнi знищити "Люцифер" разом з його власником. Я не караю вас тiльки тому, що ви менi ще потрiбнi. Потрiбнi або для того, щоб ви виконали завдання, або для того, щоб ваша голова замiнила мою. Тому я допоможу вам усiм, що є в моєму розпорядженнi...

Мiгель Хуанес мовчав пригнiчений. Вiн бачив, що начальник полiцiї вирiшив зробити з свого головного iнспектора, чи то особливо уповноваженого, приречену жертву, яка в разi потреби захистить його перед гнiвом каудiльйо...

- Так, я охоче допоможу вам, - вiв далi його шеф. - Сьогоднi ж уночi я поставлю на ноги всiх наших агентiв, щоб ми негайно мали всi можливi вiдомостi. Адже ми й досi не знаємо, хто вiн такий, цей Сивий Капiтан, i звiдки вiн узявся... Не знаємо, по сутi, нiчого про людину, яка ховається пiд таким назвиськом. До речi, ви мусите негайно витягти все, що можливо, з тiєї людини, про яку доповiдали менi... як його?..

- Педро Дорiлья, пане начальник.

- Так, можливо, вiн щось знає. I - думати, думати, Хуанес! Той "Люцифер" - не шпилька, не голка. Його будувало чимало людей, вiн, очевидно, має якусь базу... i там також є люди. Значить, ми можемо довiдатися спочатку про них, а потiм - i через них...

Хуанес поволi опанував себе. Мозок його вже гарячково працював. Справдi, "Люцифер" - не голка. Хтось мусить знати про нього... вiн мусить десь брати пальне, наприклад... ремонтуватися... А, ось вона, щаслива думка!

- Пане начальник, дозвольте доповiсти!

- Говорiть, говорiть, Хуанес! Я не ворог вам... менi треба тiльки, щоб ви добре зрозумiли серйознiсть становища.

- Базою "Люцифера", пане начальник, може бути тiльки Фонтiверос. Усi данi свiдчать про це. Iнакше - чого б вiн з'являвся в районi того лiсу так часто? Чого б вiн ховався там тодi, коли ми оточили його?

- Так, так, Хуанес, продовжуйте. Тут є щось варте уваги.

- Насамперед треба розшукати ту базу. Тодi ми розставимо навколо неї батареї гармат, влаштуємо вовчi ями...

- Фугаснi мiни треба поставити, Хуанес. Щоб вiн, як поїде, так одразу i... Що це таке?

Мiгель Хуанес прислухався. Почулося, нiби грюкнула вiконна рама. В кабiнетi було, як i ранiше, темно, електрику й досi не ввiмкнули. Вiтер?.. Нi, сьогоднi дуже тиха погода...

Мовчки, зважуючи кожен рух, Хуанес вийняв з кишенi електричний лiхтарик, з яким вiн нiколи не розлучався, i обережно пiдiйшов до вiкна. Бiля нього вiн включив лiхтарик, скерувавши його прямо на вiкно. Яскраве бiле свiтло залило раму, вiдбилося вiд скла. Нiкого i нiчого, як i слiд було чекати. Адже кабiнет начальника полiцiї мiстився на шостому поверсi!..

За вiдчиненим вiкном було тихо. У цю пiзню нiчну годину тут не проїжджали вже навiть окремi автомашини, крiм полiцейських службових. Зовсiм тихо, а втiм... Чи причулося це знервованому Хуанесу, чи... наче звiдкiлясь долинало рiвне одноманiтне шипiння, от як буває, коли з балона пiд тиском виходить повiтря... i це рiвне шипiння немовби вiддалялося, зникало... ось його вже зовсiм не чути... А може, нiякого шипiння й не було, усе це тiльки здалося? То, мабуть, нерви... яке там шипiння, звiдки? Причулося, i все... воно щось нагадувало, щось неприємне, дратуюче, незрозумiле... нi, нi, вiн же стоїть у кабiнетi начальника державної полiцiї, тут не може бути нiчого з тих неймовiрних загадкових подiй...

- Чого ви там затрималися, Хуанес? - гукнув начальник вiд стола. Милуєтеся краєвидом?

- Усе гаразд, пане Кабанерос, - вiдповiв детектив, повертаючись. Навiщо повiдомляти шефа про свої неяснi вагання, показувати своє нервове збудження? Начальство цього не любить.