Владимир Винниченко - Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)
Снiжинка. Добре.
Ганна Семенiвна. От, Господи, до чого дожила на старiсть! Ну, та що ж зробиш?..
Мiгуелес. Чекайте, сеньйоро... Менi зда ться, що сеньйоритi Снiжинцi треба пiдождати на верандi доти, доки сеньйора Рита не вийде зовсiм, бо вона може вернутись i не застати...
Ганна Семенiвна. А правда, правда... Ох, i не раз, мабуть, ще вернеться... Та чи й пiде Ще? .
Мiгуелес. А потiм ще: ця сеньйорита, Аня Смирнова, блондинка чи брюнетка? I яка з себе?
Ганна Семенiвна. Не бачила, не знаю... Фотографiю бачила, зда ться блондинка.
Мiгуелес. Гм! Ну, та нiчого! Якось викручусь... Iдiть уже.
Ганна Семенiвна. Ну, Снiжинко, ховайтеся... Iду...
Снiжинка виходить на веранду, а Ганна Семевiвна - в кiмнату Рити. Мiгуелес схвильовано ходить по атель .
Снiжинка (визираючи iз дверей тихо). Мiгуе-лес!
Мiгуелес. Що?
Снiжинка. Ви її довше не пускайте додому.
Мiгуелес. Добре.
Снiжинка хова ться, а вiн знов ходить. Виходять Рита й Ганна Семенiвна.
Рита (в чорному, дуже блiда, на лицi строга, хмура задума). Добрий вечiр, Мiгуелес. Що ви менi хочете сказати? Вибачайте, я з вами не можу довго говорити, я дуже зайнята.
Мiгуелес. Дуже вибачаюсь. Але справа не моя, а... одної особи, яка сьогоднi приїхала в Париж i хоче вас бачити. По дорозi вона дуже заслабла i зовсiм хвора зараз...
Рита. Це дуже непри мно. Шкода...
Мiгуелес. Ця особа - ваша подруга Аня Смирнова.
Рита (неуважно). Аня Смирнова? Коли ж вона приїхала?
Мiгуелес. Вона приїхала сьогоднi вранцi й дуже хвора...
Рита." Сьогоднi вранцi й дуже хвора"... (Здавлю голову). Вибачте, добродiю, менi трохи голова болить... Я вас не розумiю, ви говорите, що хтось приїхав у Париж...
Мiгуелес. Ваша подруга, Аня Смирнова...
Рита. Ну?
Мiгуелес. I хоче вас бачити, бо сама прийти не може... Щоб ви прийшли до неї...
Рита. Ах, так-так... Зараз?
Мiгуелес. Зараз.
Рита. Я не можу зараз... I взагалi, я бiльше не можу. Ви менi вибачте, я мушу вас лишити, у мене дуже важна справа...
Ганна Семенiвна. Ритонько, Аня дуже хвора i хотiла б вас бачити. Ан Смирнова.
Рита (здавлю голову). Чекайте... Менi трохи голова болить i зда тьс все сном... Ви говорите... Ах так! (Живiше). Ви говорите, Аня Смирнова в Парижi? Давно?
Мiгуелес (все бiльш i бiльш почуваючи себе нiяково). Вона сьогоднi вранцi приїхала, дуже хвора i просить вас прийти...
Рита. Вона дуже хвора? Аня?.. Господи, я нiчого зараз не розумiю. Чого Аня в Парижi? I через що ви, Мiгуелес? Я нiчого не розумiю.
Мiгуелес. -ї знайомий - мiй приятель... I, словом, я знаю...
Рита. I хвора?.. Хоче мене бачити? Аня? Господи, що ж менi зробити? Чекайте (Нiби про себе). Так... Так. Ну, все одно! Тiльки я не можу довго... Я на пiвгодини. Гм. Добре! Це навiть дуже добре! Я з Анею... Добре, добре, я зараз. Я одягнусь i... дещо зроблю. Почекайте... Ви на мене не дивуйтесь, Мiгуелес, у мене зараз одна така важна робота, що менi голова запаморочилась... Я навiть з хати не виходжу. Це, мабуть, всi помiтили? Правда? У Корнiя теж... Ми мусимо спiшити...
Мiгуелес (з нiяковiстю). О, сеньйоро, я вас цiлком розумiю...
Рита. Правда? Ну, то прошу зачекати одну хвилинку, я зараз... Я дуже рада, що так... що приїхала Аня, я її давно не бачила... Дуже дякую... Я зараз... (Бiжить до себе).
Мiгуелес (до Ганни Семенiвни). Це дуже тяжка роль, сеньйоро... Я каюсь, що взяв її на себе.
Ганна Семенiвна (витираючи сльози). Я розумiю вас. Я розумiю... Але ви додержте вже до кiнця.
Мiгуелес. Я не знаю, чи зможу довго... Менi хотiлось зразу признатись. Я дуже каюсь, що взявся. Це дуже тяжко, сеньйоро...
Ганна Семенiвна. Ну що ж робити? Ви бачили самi, яка вона... В неї якась думка сидить, i вона нiчого не бачить i не чу . Вона ж так збожеволi ... Принесiть уже таку жертву. Хай вона навiть розсердяться на вас. Що ж робити?
Мiгуелес. Я на це готовий... Але я не думав, що це так трудно буде...
Ганна Семенiвна. Ну, якось уже...
Виходить Рита одягнена.
Рита (пiднято говорить). Ну, я можу... (Зо нею виходить Карнiй, лице сiре, стомлене, тупо - суворе). Корнiю! Ти ж пам'ята ш сво слово: ти нiкуди не пiдеш. Чу ш?
Корнiй. Я сказав. Рито, що нiкуди не пiду. Я сказав, i вже.
Рита (до Ганни Семенiвни). Мамо, ви мусите менi дати обiцяння, що Корнiй до мого приходу нiкуди не пiде...
Ганна Семенiвна (несмiла). Йому б треба хоч трошки на свiже повiтр пройтись...
Рита. Нi-нi!.. А Лесик? (Злякано дивиться на Мiгуелеса. Хапливо поправля ться). А наша робота? Ти мусиш вести її далi. Чу ш, Корнiю?
Корнiй. Та сказав же. Рито...
Рита. Я бiльше як сорок хвилин не буду. Мiгуелес, це недалеко?..
Мiгуелес. Недалеко.
Рита. Я Анi два тiльки слова i зараз же назад. Я мушу тобi, Корнiю, неодмiнно щось сказати. Ну, я йду. (До Мiгуелеса). Ходiмте.
Мiгуелес. До побачення! (Виходять).
Корнiй ходить в задумi по хатi.
Ганна Семенiвна (обережно зупиняючи його). Нiю!
Корнiй. Що, мамо?
Ганна Семенiвна. Годi журитись, сину... Не можна ж так уже...
Корнiй. Я, мамо, не журюсь.
Ганна Семенiвна. Ну, як же не журишся? Всю нiч i ввесь день сидите обо , нiчого не їсте... щось дума те... Над чим там довго думати? Ну, горе, нещастя, а все ж таки журбою не поможеш йому. Дасть Бог, будуть ще дiти...
Корнiй (тихо). Нi, мамо, так бiльше дiтей у мене не буде... А, так не буде...
Ганна Семенiвна. Як "так"? Як же це "так" ?
Корнiй. Так, як була... Як було... Ну, мамо, треба говорити. Зараз не треба говорити...
Ганна Семенiвна. Та чому ж не треба? Як же то так було? Було, як у всiх людей бува . Що ти i говориш, сину?
Корнiй (посмiхаючись). Ага, от то i сть, як у людей. От то i сть...
Ганна Семенiвна. Так вiки було, сину.
Корнiй (так само). Ага, от то i сть, що вiки.I От то i сть... |
Ганна Семенiвна (тривожно). Та що ти, сину, говориш? Може, тобi.. голова болить? |
Корнiй. Буде, мама.. Я нiчого не знаю. От i вже... Я зараз нiчого не знаю... Я знаю, що сть два... нi, три трупи в хатi.. От це я знаю...
Ганна Семенiвна (злякано). Господи, Нiю, що ти говориш?! Якi трупи? Де? |
Корнiй (посмiхаючись, показу на хату Рити, на полотно й на себе). Он, он i ось... Ну, i годi, мамо. Годi... Iдiть до Лесика... Я хочу сам побути... Менi болить голова... Я хочу трохи спочити... Трохи спочити. От iменно... спочити б трохи... А там... Ну, йдiть, мамо, йдiть...
Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...
Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого не маю проти Снiжинки. Нiчого...
Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашля , iде до веранди й одчиня дверi).
Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:
- Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до нього).
Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?
Снiжинка. Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...
Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...
Снiжинка. Я прямо й прийшла.
Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.
Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна виходить.
Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?
Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не зна те? Зна те ж, навiщо... цi комедiї? Мати дума , що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.
Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...
Корнiй мовчки i важко сiда . Здалека чу ться гра на скрипцi.
Корнiй (тихо). Знов гра ...
Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...
Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...
Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?
Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...
Снiжинка. Порожнiй?
Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi зда ться. (По паузi). Я чужий собi... Так менi зда ться... От так менi зда ться, i вже...
Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому сть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вiльним... Як хочете, розумi ться...
Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...
Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона сво вiзьме. Це тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб' тьс вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.
Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не треба... Потiм. Все потiм...
Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.
Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.
Снiжинка. Через що?
Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi зда ться... I не в тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге сть, друге.
Снiжинка. Що ж друге? Рита?
Корнiй мовчить.
Снiжинка. Рита, Медведю?
Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми зна мо? Що я знаю? А, от то i сть... Я знаю, що так не можна, а як?
Снiжинка. Що "так"?
Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може сказати iнакше... Ви дума те, вона менi простить Лесика? (Чудно посмiха ться). О, Чорна Пантера за дiтей не проща нiкому. А то вже нi... I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто? А, от то i сть, що хто!
