Kniga-Online.club
» » » » Пацики - Дністровий Анатолій

Пацики - Дністровий Анатолій

Читать бесплатно Пацики - Дністровий Анатолій. Жанр: Контркультура год 2004. Так же читаем полные версии (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте kniga-online.club или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Риня, ти не так розумієш, — намагаюся бути спокійним; не знаю, як йому пояснити, шо з Савою — особливий випадок, що з нього скачати бабки — просто нереально, там повна задниця.

— Шо не так? Шо? Він чьмошний, а таких нада чьмирити. Він для цього й народився. Все дуже просто.

— Риня, ти мене починаєш харити, давай закриємо цю тему. Ти мене просто не зрозумієш…

— Ну, ну, — прикурює він цигарку.

10

До мене заходить Бодьо Машталір, приносить кілька німецьких «Filmspіgel» та польських «Kobieta», в яких у середині є плакати відомих акторів, класних цицькатих тьолок і багато інших хороших картинок, ми беремо ножиці й нещадно їх вирізаємо. Бодьо дивиться на заклеєні картинками та плакатами стіни кімнати і вагається, чи робити таке ж саме в себе вдома; знизую плечима, тіпа, вирішувати тобі, просто мені вже нема куди відступати, майже завершив. Розповідаю йому про Ляню, знаєш, вона просто класна. Бодьо уважно слухає й мовчить; чьо ні з ким не зустрічаєшся? — запитую в нього. Він зізнається, що все це забирає дуже багато часу, ти ж сам знаєш, постійно у спортзалі, на рингу, замовкає, посміхається. В його очах спалахує іронічний вогник, наче він щойно пригадав щось важливе: брат каже, що всі вони спочатку класні, а потім, потім у них одне на умі — гроші; я на нього запитально дивлюся; да–да, і шоб мужик був, який би їх приносив… просто вони так створені, це їхня така порода, не знаю, як ти, але я не буду з тьолкою зустрічатися, в мене на носі змагання, нада сили берегти, ти тільки нічого поганого не подумай, якби не бокс, я так само, ну, не проти, але не зараз… Пауза. З тумбочки дістаю клей і пензлик, ми поволі намащуємо його на вирізані з журналів картинки і наклеюємо на стіну, акуратно припасовуючи до тих, які я наліпив минулого разу. Бодьо, розглядаючи ілюстрації на стінах, каже, занадто багато голих тьолок, мало мотоциклів, літаків, кораблів, тварин, і спорту мало, да, спорту, тільки мордяки Тайсона й Марадони. Я його ніби не чую, запитую про брата, нормально, каже Бодьо, їхня бригада поволі розпадається; на моє запитання чому, відповідає, що в кожного почалося своє: Артура — відшили (?), Мавпа — спивається, Адвокат — одружився, і йому про сім'ю треба думати, в нього недавно донька народилася.

— А Саша шо робить?

— Він? їх зараз троє–четверо, бабки заробляють. Брат каже, нам нада думати про серйозні речі, а не гуляти, бухати й пиздячити денді, лохів чи комсомольців. Вони зараз у Хмельницький їздять, трусять місцевих на золото, шмотки, словом, шо під руку підвернеться; взимку, правда, крутіше було — шуби, шапки дорогі, але й зараз ходи нормальні є.

— Які?

— Ну, поляків на трасі лупонути.

— Для цього ж треба тачку мати…

— Вони на «дев'ятці» їздять. У лютому в Хмельницькому були, в якоїсь дури шубу норкову бомбанули, вона вафлєглотку на цілу вулицю як відкрила, що її батя — туз серйозний при погонах, так вони її по балді разок хлопнули (імітує удар), тепер не знають, чи прийшла кляча до тями. Уявляєш, подрузі зафігачили прямий, ніс відразу — фіть — хруснув.

З роботи приходить вітчим, як не дивно, тверезий і в доброму настрої, ходить по хаті, ніби не знає, чим зайнятися, заглядає в мою кімнату, помічає Бодю й вітається, як твої справи, плескає мене по плечу; «як мої справи», яке йому діло до моїх справ. Бодьо запитує, чи не бачив його старого (вони деколи разом бухають), вітчим каже, що не зустрічав. Може, зіграємо в шашки? — пропонує нам. Дивуюся, від нього давно такого не чув, хоча раніше, коли я ще вчився у школі, ми часто різалися вечорами по кілька партій, наша гра в шашки дуже подобалася матері, за цим заняттям ми не думаємо погано одне про одного, й між нами нема конфліктів. Відмовляємося. Вітчим помітно скисає і зачиняє з іншого боку двері, з ним, можливо, треба було би вчинити інакше, адже коли він не п'яний, то нормальний штемп, з яким навіть цікаво поговорити, особливо про помилки, які трапляються в молодості. Бодьо питає, чи вітчим не блатує (натякає на його дві ходки), я сміюся — нє, матір дуже любить, боїться, щоб не виставила за двері, в душі він добряк, тільки алканавт закінчений, через водяру, сам бачиш, як опустився, морда — земляна, очі такі — ніби на жовтуху хворий, одяг… на вулиці зустрінеш — за бомжа сприймеш. Пауза. Бодьо зітхає, що з його старим таке саме, дебіл, я йому вже стільки говорив, а воно, чьмо, робить тільки гірше, може, їм треба морду бити? — сміється Машталір. Да — думаю про себе. Потім кажу, що наші сьогодні йдуть на скачки, здається, в Будинок культури на радіоламповий, недавно відкрили, народу — небагато, і тьолки, як таракани, збігаються з Баму й Східного. Він заперечливо киває головою, скоро змагання, треба тримати форму.

— Я ніколи в тебе не питав, шо будеш робити після бурси?

— Після бурси? — замислюється він, — я про це ще не думав, хоча маю мрію…

— Яку?

— Виїхати з України і професійно підсісти на бокс…

— Це можливо?

— Не знаю, попробую, багато наших мужиків у футбол грає в Німеччині, Італії у невідомих командах по всіляких містечках, не скаржаться, платять непогано. Може, і в боксі є така мулька. Не знаю… Треба ще два роки відтарабанити.

— Да. Ще два роки…

— А ти? — Я?

— В університет поступиш?

— Скажеш! Який там університет… Я не знаю, ким хочу бути і хто мене туди візьме. Там нада відмінником бути, комсомольцем–активістом, окуляри носити, харю розумну мати, чірікати гарною мовою і всюди казати «егеж», «авжеж», «атож», «перепрошую», нє, ця хуйня не для мене, я ж цих лохів за кілометр не переношу, ти мій табель за школу бачив? — починаю реготати. Бодьо каже, що на цю тему недавно говорив із братом, Саша шкодує, що нікуди не поступав; пауза; без освіти, як каже мій брат, повна жопа. Знаєш, як він це зрозумів? — запитує малий Машталір. — Він каже, шо всі ті ублюдки, яких він колись ганяв і які боялися вдень ходити по вулиці, даремно час не витрачали, — вони поступили, закінчили університети, інститути, а тепер стають серйозними штемпами, ти доганяєш, що це означає? нє? ну, приходиш ти в якусь вошиву фірму чи кантору вирішувати своє питання, а там стикаєшся з підаром, з якого шість–вісім років тому зняв куртку і більше про його сране життя ніколи не думав, бо тобі до цього підара нема ніякого діла… але тепер, через багато років, це мурло, яке все пам'ятає, обламує тебе, як синка, як, бляха, останнього лоха. Я про це ніколи не думав… А ти подумай, тут є про що подумати, ти краще скажи, що треба робити? — посміхається Бодьо. Бля, да їх, сучяр, нада вже давити, їх топтати нада, підарів! Малий Машталір мене перебиває: дурак ти, Толя, після бурси — нада поступати. Нам тільки зараз здається, що ми серйозні штемпи, що можемо вирішувати конкретні питання, а насправді… дитячий садок усе це, не більше. Не маю здоров'я з ним сперечатися, балда розвалюється. Стук у двері, вітчим кличе до телефону. Риня. Запитує, чи йду на радіоламповий. Вагаюся, що відповідати. Він говорить дуже голосно, мало не кричить у слухавку (мабуть, піддав трохи), Толян, будуть всі наші, Петро Григорович, Дефіцит, навіть Коновал відморожений прийде, потім сміється й каже, що програма має продовження; не доганяю, що він має на увазі; я одну пизду з нашої бурси вла–мав, казала, що прийде, алло! підвалюй, Толян, побухаємо, чуєш? алло! підвалюй. Я відповідаю: добре, я підтягнуся. Малий Машталір каже, пора — через сорок хвилин тренування, на скачках — не буду, після боксу додому прийду вбитий, втомлений, поки прийму душ, обсохну, повечеряю, а там вже спати захочу, нє, ви вже без мене.

Перейти на страницу:

Дністровий Анатолій читать все книги автора по порядку

Дністровий Анатолій - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки kniga-online.club.


Пацики отзывы

Отзывы читателей о книге Пацики, автор: Дністровий Анатолій. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор kniga-online.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*