Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов
Приводом для її звернення до мене стало написання ікони, я в свою чергу за тиждень виконав це замовлення, після чого зважився подарувати їй цю свою художню роботу. Але оскільки дівчина жила в іншому місті, я запропонував привезти їй цей подарунок і попутно організувати побачення. Мій план спрацював, хоча я готовий був прочитати відмову. Вона погодилася зустрітися. Будучи жебраком-художником, я на всі свої гроші, які в мене були, поїхав в інше місто, вже там ми зустрілися, погуляли в парку, посиділи в кафешці і я поїхав назад. Це було моє перше побачення в житті, скоріше дружнє, ніж будь-яке. Адже любові ні в ній до мене, ні в мені до неї не було. Вона добре провела час, а я зміг поспостерігати за своїми статевими почуттями, які після побачення буквально вибухнули. Адже всі мої думки тоді були тільки про статевий акт, вся природа в мені благала про розмноження, причому швидке. І що найнебезпечніше, під дією тілесного впливу розум слабшає. Тому думати розумно в той момент про що-небудь я не міг. Я піддався тому статевому дурману, який був досить сильним, і він став би ще сильнішим, якби я став його культивувати і далі провокувати. Так само чинили вчені, усвідомлено приймаючи малу кількість отрути або вірусу. Це побачення і було подібним актом провокації. Добре, що нехай і заглушений, мій розум розум розумів, що я залишуся незайманим, хоч би як моє тіло лютувало, і що всі ці думки про розмноження — всього лише фантазії. У той час як людина аморальна, в такому положенні просто віддається природі цілком і розум у ній глушиться геть. Утім, треба сказати, що і для людини моральної це небезпечно, адже завжди з'являються думки — а що, як переглянути свої розумні погляди на життя, можливо, цнота — це не так важливо, як мені здається, та й чи існує романтичне кохання, чи насправді кохання — це всього лише статевий потяг? І так далі. Природа вимагає від моральної людини зрадити розум, заради тваринності, віддатися ницості. Але заради чого? Мабуть розмноження. Кінцева мета всієї цієї природної статевої рольової гри — статевий акт. І в чому мерзенність природи, їй байдуже, з якою жінкою ти це зробиш, неважливо любиш чи не любиш, якщо вона тебе хоча б трохи приваблює, отже, перешкод немає, дій — такий аморальний устрій природи. Але як усі дурмани рано чи пізно розсіюються, втрачають свою силу, так і тілесний дурман слабшає і тоді виразніше проступає голос розуму. Тоді починаєш міркувати, і спадають на думку факти — я її не кохаю, не треба догоджати своєму статевому потягу, треба бути моральною людиною, статевий зв'язок, якщо й можливий, то тільки з любові і після весілля. Щоб усе це склалося, ймовірність вкрай мала, але природі не потрібні будь-які обмеження, не потрібне кохання, не потрібне весілля, їй потрібне необмежене розмноження, а для досягнення цього вона й виробила гормональний дурман — своєрідну зброю проти розуму, що тяжіє до цнотливості. Здавалося б, що мій експеримент банальний, мої висновки прості, проте саме тепер я точно знаю, що таке справжнє кохання.
Я покохав дівчину на ім'я Аріна у свої п'ятнадцять років чи то майже в шістнадцять, потім у двадцять років у нас було кілька зустрічей. І заради неї я їздив в інше місто заради п'ятнадцяти хвилин спілкування, тож такі мандрівки для мене не в новинку. Я любив її, мені подобалося її тіло, її краса, я тягнувся до неї, але водночас я не хотів до неї торкатися, і не думав вступати з нею в статевий зв'язок. Я любив її невинно, я любив її розумом. Тому я присвячую їй свої книги, всі плоди свого розуму. Ось чому той експеримент був насправді важливий для мене, мені потрібно було порівняти. Я з'ясував, чим відрізняється простий статевий природний потяг, від потягу розуму. Утім, справжнє кохання не скасовує статевий зв'язок, просто він другорядний, другорядний настільки, що його може й не бути. Хто знає, щоб було б зі мною, якби моє кохання до Аріни було взаємним. Одне я знаю точно, я б завжди прагнув до розумності. Але оскільки взаємність не відбулася, я не буду про те говорити. Я тільки знаю, що вона розлучилася зі своїм чоловіком, а я що тоді, що й зараз чекаю, коли вона одного разу прийде до мене. Хотілося б знову подружитися. Я живу в очікуванні. Хоча я ні на що не розраховую, адже якщо
