Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов
Повертаючись до тієї дівчини, з якою в мене було дружнє побачення, скажу, що коли я набув здорового глузду, я пояснив їй, що я їй не підходжу із суспільного погляду, я усвідомлено далекий від стандартів суспільства. Я прагну бути жебраком ізгоєм суспільства, і будь-якій дівчині це не подобається. І змінюватися я не збираюся, я хочу бути собою. Тому навіть дружба зі мною неможлива, і вона це добре розуміла. Але бідні дівчата, адже на них тисне суспільство і вік. Природа квапить їх і це зрозуміло. Проте краще б усі вони керувалися своїм розумом і розуміли, яким є справжнє кохання, і не довіряли статевому потягу та громадській думці.
Усе, що я пишу в цьому розділі книжки, це моя статева рефлексія, це те, чим і має займатися кожна розумна людина, яка поважає себе. Тоді як природі потрібно, щоб люди без особливих роздумів реалізовували свій статевий потяг. Зазвичай легковажні люди не оцінюють своїх почуттів і вони скоріше за все полігамні. Якщо хтось кохає двічі за все своє життя, або вступає в статеву близькість двічі за все своє життя, це вже полігамія. Тоді як справжнє кохання моногамне, приклад того кохання — це моє кохання, адже я незайманий і я вірний своєму коханню. Звичайно ж, тут мене звинуватять у тому, що я, мовляв, поділяю жінок на праведниць і блудниць, ніби з першими я розумний, а з другими я низький. Але це не так, адже в мене є тільки одна праведниця, а до інших і справді в мене може бути тільки статевий потяг, який я ніколи не реалізую з ними, тому що я розумний. Припустимо, я позбудуся цноти, програвши природі, що тоді? Тоді після протверезіння, яке завжди настає після викиду насінини, коли відбудеться задоволення тваринності, тоді не буде продовження, адже задум природи здійсниться, той підступний план тілесного дурману. Тоді буде спустошення, і розум мені прошепоче — і заради цього ти вбив свою цноту, заради цього обману ти зрадив своєму коханню, заради цього хвилинного тертя геніталій? О, яка ж це була б помилка! Але природа робить усе, щоб людина з цієї нісенітниці робила цілий культ, багатобуквеневі книжки, багатомовні передачі, щоб людина ввібрала в себе цю брехню і думала, начебто це велике дійство, якого треба бажати, за яким треба гнатися. Коли всього лише це сплеск тілесного тяжіння, що затьмарює розум, а після — порожнеча. Але й після статевого акту природа навіює їй, ніби тепер вона надлюдина, ніби вона якийсь подвиг здійснила, і тому вона очікує суспільного схвалення. Вони всього-то потерлися геніталіями, і нібито тепер їх усі повинні на руках носити. І, на жаль, багато хто вірить у цю брехню, вони злягаються, а потім вимагають поваги до себе, переконують себе ніби вони впевненішими стали, ніж були раніше. Як же це безглуздо звучить, коли чоловік стверджує, ніби він став упевненішим, спілкуючись із жінкою. А без жінки? Без жінки виходить, немає впевненості? У цьому-то й полягає пастка природи, ніби статеві стосунки дають якийсь особливий статус. Насправді ж люди, якими були, такими й залишаються. Якщо вони розумні, то розум завжди в них переважає. А якщо вони більше тяжіють до тваринності, то тоді вони будуть слідувати вказівкам своїх статевих почуттів. Я особисто впевнений у своєму розумі, я впевнено пишу цю книжку, і мені не потрібні статеві стосунки для впевненості в собі, або будь-які суспільні статуси. Але люди весь час женуться за статусами, і природі тільки це й потрібно, їй байдуже полігамні вони чи моногамні, головне, щоб вони розмножувалися й особливо про те не роздумували, адже будь-яке міркування на цю тему перешкоджають відтворенню роду людського. Що тут поганого? Погано те, що розумне кохання рідко коли можна зустріти серед людей, я бачу, як вони просто підкоряються своїм статевим почуттям і вважають, ніби той статевий потяг і є кохання, називають статеві стосунки коханням, а зносини заняттям коханням. Якби вони подібно до мене, розмірковували про свої почуття, і бачили їхню першопричину, то не робили б стільки помилок, які часто ламають цілі життя.
Взагалі треба розуміти, що в мене з дитинства гидливе ставлення до фізіології, лякливе ставлення до будь-якої тілесності. Із цим стикаються всі чуттєві люди, які відчувають будь-яку зміну у своєму організмі, найменший біль, і головне, це відраза до болю і до будь-яких тілесних страждань. Те, що болить і спричиняє незручності, викликає огиду, мені здається, це логічно. Звичайно, можливо, є люди, які насолоджуються болем, але я точно не з таких. З цієї моєї відрази до болю, мабуть, зростає як пацифізм, так і цнота, втім, як тверезість, так і вегетаріанство. Відраза до свого болю, до своїх страждань, безсумнівно, пов'язана і з моїм ставленням до чужого болю і до чужих страждань. Сам не хочу страждати й іншим того не бажаю. У мене гостре і швидке сприйняття всього, слова, думки, почуття, болю. Я все переживаю, все мені приносить стрес, від якого я страждаю, це гіперчутливість. Тому мені настільки гидко все грубе, нечутливе, неромантичне, все чоловіче, все мужланське я ненавиджу. Тонкість буття — так я називаю це особливе відчуття всього. Тому думаючи про статевий зв'язок, який був би першим у моєму житті, я боюся цієї думки, остерігаюся її, тому що вона пов'язана з тілом, з фізіологією. Будь-яке нове відчуття може бути приємним, а може бути неприємним, я не можу знати. Боятися невідомості, чогось нового, це нормально, адже це нове може виявитися не таким, як про нього говорять. Страшно — ось перша думка, що виникає в мені щодо статевого акту.
Але, мабуть, таке чоловіче життя, адже я, будучи чоловічої статі, можу прожити і півроку, і рік, жодного разу не побачивши крові. Біль, звісно, може бути і щодня, але кров рідко. У жінок же абсолютно інакше, вони щомісяця бачать власну кров, відчуваючи неприємні хворобливі відчуття і взагалі тяжкий
