Уильям Шекспир - Поэмы и стихотворения

II

Ни гнев царя, ни ложь рабаНе властны над душой твоей.Ждет та же смертная судьбаЦарей, псарей и лекарей.Прекрасных юношей и девЗовет земли несытый зев.

III

Ни молнии ужасный вспых,Ни грома страшного раскат,Ни жуткий вой зверей лесныхТебе отныне не грозят.Все, чем ты жил в любви, в мечтах,Все это обратится в прах.

Хор:

Колдун тебя не сглазит,И бес не напроказит,И дух ночной не тронет,И леший не застонет.Покойся безопасно:Зло над тобой не властно.

Стихотворения

Н. П. Огарев

Из Уильяма Шекспира[54]

ПЕСНЬ ОФЕЛИИ

I

Средь толпы — кем я любима,Как узнать бы мне того?По одежде ль пилигрима,По сандалиям его?

Ведь он умер — вы не знали?Ведь ушел, ведь умер он.В головах все дерн настлали,В ноги камень положен.

Саван бел, как снег нагорный,Сам он убран весь в цветах;Так он лег в могиле черной,А любовь по нем в слезах.

II

День святого Валентина?С раннею зарейЭтот день пришла девицаПраздновать с тобой.

Он проснулся и оделся,Дверь ей отворил,От себя ж ее девицейОн не отпустил.

Ах, святая Катерина!Дурно ведь оно.Вот мужчины! все такие, —Право, им грешно.

"Ты меня ведь обещалсяВзять себе женой?"Он отвечает:"Я и взял бы, да напрасноТы спала со мной".

III

В гробу его открыто проносили,Гей но нонни! нонни, гей нонни!И много слез в могилу уронили.

IV

Ужель он не вернется?Ужель он не вернется?Нет! уж умер он,Лег на долгий сон,Он больше не вернется!

Был он с белой бородой,Мягок локон завитой:Он ушел в свой темный дом.Что ж и плакать нам по нем?Боже, душу упокой!

Песня могильщика

Я смолоду любил, любил,Мне сладко было это,Я чудно время проводил:Да тут и дива нету.

А старость и пришла тайком,Да в когти и забрала,Да в даль и увезла потом —Меня как не бывало.

Лопату взяли б, заступ, лом,Да крышкой бы накрыли,Да яму вырыли б потом,Вот гостя б угостили.

ПЕСНИ ДЕЗДЕМОНЫ

I

В тени сикимора бедняжка сидела, вздыхала,Пойте про иву зеленую!Рука на груди, голова на коленях лежала,Пойте про иву, про иву, про иву!Струи свежих вод перед ней ее пени роптали,Пойте про иву, про иву, про иву!Горючие капали слезы и камни смягчали,Пойте про иву, про иву, про иву!Пойте: должна быть венком мне зеленая ива!

II

Его не браните, презренье его справедливо, —.Любовь мою как-то притворной любовью звала я, —И что ж он сказал мне?Пойте про иву, про иву, про иву…Чем больше он женщин возьмет, тем с мужчинами больше б спала я.

1604

Примечания

1

М., "Эксмо", 2007

OCR Бычков М.Н. mailto: [email protected]

2

Прошлое — черни удел; а мне Аполлон златокудрыйПусть Касталийской воды полные кубки нальет!

3

ПОЛНОЕ СОБРАНІЕ СОЧИНЕНІЙ

В. ШЕКСПИРА

ВЪ ПРОЗѢ И СТИХАХЪ

ПЕРЕВЕЛЪ П. А. КАНШИНЪ.

Томъ седьмой.

1) Король Генрихъ VI (I, II и III часть). 2) Венера и Адонисъ.

БЕЗПЛАТНОЕ ПРИЛОЖЕНІЕ

КЪ ЖУРНАЛУ

"ЖИВОПИСНОЕ ОБОЗРѢНІЕ"

за 1893 ГОДЪ.

С.-ПЕТЕРБУРГЪ.

ИЗДАНІЕ С. ДОБРОДѢЕВА.

1893.

4

Уильям Шекспир. Полное собрание сочинений. В восьми томах.

Т. VII, М., Гослитиздат, 1949

OCR Бычков М.Н.

5

Язык.

6

Одно из наименований Дианы.

7

Сладострастие умирает от собственного избытка, от пресыщения.

8

Город на Кипре, неподалеку от которого будто бы родилась Венера.

9

Вариант:

Так не кичился б властью ты, ей-богу,Над сердцем, презиравшем аж Сварога!

10

Дешевка изумляет толпу; пусть же мне рыжеволосый Аполлондоставит чаши, полные кастальской воды.

11

© William Shakespeare, "Venus and Adonis", 1613

© О.Мокровольський (переклад з англійської), 1986

Джерело: В.Шекспір. Твори в шести томах: Том 6. К.: Дніпро, 1986. 840 с. — С.: 539–571.

Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004

12

Дівка дешева дивує юрбу; хай рудий АполлонЧаші мені принесе, водою кастильською повні.

13

Адоніс — давне фінікійське божество. В грецькій міфології бог умирання й оживання природи. Уславлений своєю вродою, за яку його полюбила богиня кохання Афродіта (Венера). За однією з версій міфу, загинув під іклами дикого кабана, якого наслав ревнивий Марс (Арес).

14

До мене залицявсь, як я до тебе, Суворий, страхітливий бог війни. — В одному з античних міфів розповідається про пристрасть бога війни Ареса (Марса) до богині Афродіти (Венери). Цей сюжет є в «Одіссеї» Гомера.

15

Візьми рукою рученьку мою — Відчуєш, як я тану, розтаю. — За давніми уявленнями, волога рука є ознакою пристрасності.

16

Любов — це дух, що полум'ям палає, Тому й не кане — вгору пориває. - 3 чотирьох елементів (стихій) життя — землі, води, повітря та вогню — саме вогонь вважався найлегшим.

17

Люби себе й помри собі Нарцісом… — Нарціс (гр. міф.) — прекрасний юнак, син бога Кефіса та наяди Ліріопи. Нарціс побачив своє відображення в воді, закохався в нього і помер від цього кохання. Боги перетворили Нарціса в квітку. Сюжет міфа використано в «Метаморфозах» Овідія.

18

Віддав би хлопцю коней четверик… — Мається на увазі грецький міф про сина бога сонця Геліоса й Клімени — Фаетона. Він випросив, у батька дозвіл правити його вогненною колісницею, та не зумів стримати коней і надто наблизився до землі. Зевс спопелив Фаетона своєю блискавкою.

19

Сирени любий спів… — Сирени (гр. міф.) — міфологічні істоти, наполовину птахи, наполовину жінки. Своїм чарівним співом сирени зваблювали мореплавців. Про сирен розповідає Гомер в «Одіссеї».

20

Ереб — в античній міфології уособлення вічного мороку.

21

Таж муки гіршої не знав Тантал: Перед самим Елізієм — обвал! — Тантал (гр. міф.) — син Юпітера, міфічний володар Фрігії. Щоб переконатись у всевіданні богів, подав їм на учті м'ясо із свого сина Пелопса, за що був покараний голодом і спрагою. В царстві померлих, хоч він і стоїть по горло в воді, напитись не може. Як тільки Тантал простягає руки до плодів, гілка відсовується від нього.

22

Елізій (Елізіум) — у грецькій міфології країна казкового блаженства.

23

І Цінтія до Парок піддобрилась… — Цінтія (гр. міф.) — одне з імен Діани, богині місяця й полювання. Вважалась втіленням цнотливості. Парки (Мойри) — в античній міфології богині людської долі.

24

Йому б Любові золота стріла — Не Смерті чорний спис… — Тобто в Адоніса мав влучити своєю стрілою бог кохання, та його вразив бог смерті.

25

Червона квітка в білих цяточках… — За різними варіантами міфу, Венера перетворила Адоніса на рожу, анемон, мак тощо.

26

У Пафос летючи… — В місті Пафосі (о-в Кіпр) стояв славетний храм, присвячений богині кохання Афродіті.