Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Рецидив злочинів може бути врахований судом на підставі п. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання, лише за умови, якщо: а) раніше вчинений особою злочин був умисним; б) знов вчинений злочин також є умисним; в) на час вчинення нового злочину судимість за раніше вчинений у особи ще не погашена чи не знята (див. коментар до ст. 34 КК). Тому вчинення нового злочину особою, у якої є судимість за попередній злочин, але при відсутності ознак рецидиву, зазначених у ст. 34 КК, виключає можливість врахування такої судимості як обставини, що обтяжує покарання. Так, якщо особа, яка має судимість за умисний злочин (наприклад, передбачений ч. 1 ст. 185 КК), вчиняє новий необережний злочин (наприклад, передбачений ч. 1 ст. 276 КК), то враховувати цю обставину на підставі п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як таку, що обтяжує покарання, суд не має права. У такому випадку наявність у особи судимості може бути врахована судом лише як обставина, яка негативно характеризує особу винного.
3. У пункті 2 ч. 1 ст. 67 КК не тільки вказується на таку обставину, що обтяжує покарання, як вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК), а й робиться посилання на частини другу або третю ст. 28. Отже, до числа обставин, які обтяжують покарання, закон відносить і вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, і вчинення його організованою групою (див. коментар до ч. З ст. 28 КК). Звідси також випливає, що вчинення злочину злочинною організацією (див. коментар до ч. 4 ст. 28 КК) не може враховуватися судом як обставина, що обтяжує покарання, оскільки не тільки створення такої організації, участь у ній чи у вчинених нею злочинах, а й навіть заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій або приховування їх злочинної діяльності містять ознаки самостійних складів злочинів, відповідальність за які настає за статтями 255 та 256 КК.
4. Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні права і свободи та є рівними перед законом, незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Тому вчинення злочину на ґрунті (з мотивів) расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбраті/ в одних випадках тягне за собою відповідальність за відповідними (спеціальними) нормами Особливої частини КК (наприклад, статті 161, 178, 179, 180, 442 КК), а в усіх інших — враховується судом як обтяжуюча обставина при призначенні покарання (п. З ч. 1 ст. 67 КК).
5. Вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку (п. 4 ч. 1 ст. 67 КК) може враховуватися судом як обставина, що обтяжує покарання, за умов, якщо: а) потерпілою від злочину була тільки та особа, яка або мала намір у майбутньому, або виконувала зараз, або вже виконала в минулому свій службовий або громадський обов’язок (про зміст понять «службовий або громадський обов’язок» див. коментар до п. 8 ч. 2 ст. 115 КК); б) діяльність потерпілого щодо виконання цього обов’язку мала правомірний (законний) характер; в) між вчиненим особою злочином і виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку був безпосередній зв’язок і г) винний діяв або з метою запобігання, або з бажання припинення (незаконного переривання), або з помсти за виконання потерпілим цього обов’язку.
6. Така обставина як тяжкі наслідки, завдані злочином (п. 5 ч. 1 ст. 67 КК), належить до числа так званих оціночних понять, зміст і обсяг якого залежать від особливостей конкретної справи і тому щоразу встановлюються судом з урахуванням всіх його обставин, за винятком тих випадків, коли тяжкі наслідки спеціально зазначені і певним чином описані (окреслені) у відповідних статтях Особливої частини КК (наприклад, примітка до ст. 188, п. 4 примітки до ст. 364 КК та ін.). В останньому випадку тяжкі наслідки виступають як основна чи кваліфікуюча ознака конкретного складу злочину і при призначенні покарання як обтяжуюча його обставина враховані судом бути не можуть (ч. 4 ст. 67 КК).
При віднесенні наслідків до числа тяжких слід враховувати важливість (соціальну цінність) тих суспільних відносин, яким злочином заподіюється шкода, а також ступінь заподіяння цієї шкоди, яка залежить від характеру (змісту) і розміру (обсягу) завданого об’єкту збитку. До тяжких наслідків судова практика відносить, зокрема, загибель людей, заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю людини, великий матеріальний збиток, порушення основних конституційних прав і свобод людини та громадянина, дезорганізацію діяльності органів державної влади і управління, роботи підприємств, установ і організацій тощо.
7. У пункті 5 ч. 1 ст. 67 КК вказується на фактичне (реальне) заподіяння злочином тяжких наслідків, а не на погрозу (небезпеку) їх настання, яка не віднесена законом до обставин, що обтяжують покарання. Отже, розглянута обтяжуюча обставина відсутня і в тих випадках, коли в діянні особи мало місце лише готування (див. коментар до ст. 14 КК) до заподіяння чи замах (див. коментар до ст. 15 КК) на заподіяння тяжких наслідків, які фактично не настали з причин, що не залежать від волі винного. У всіх подібних випадках спрямованість умислу винного на заподіяння тяжких наслідків повинна враховуватися судом при призначенні покарання лише як обставина, що характеризує його особу (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).
8. Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані (п. 6 ч. 1 ст. 67 КК), враховується судом як обставина, що обтяжує покарання, коли потерпілою від злочину виявилася особа, яка: а) не досягла 14-річного віку; б) досягла пенсійного віку (чоловіки — 60 років, жінки — 55); в) перебуває в стані, обумовленому об’єктивними (інвалідність, хвороба) чи суб’єктивними (сп’яніння) чинниками і внаслідок якого потерпілий не здатний уникнути злочинного посягання або чинити опір злочинцю (про зміст поняття «безпорадний стан» див. коментар до статей 135 та 152 КК).
9. Вчинення злочину щодо жінки, яка завгдомо для винного перебувала в стані вагітності (п. 7 ч. 1 ст. 67 КК), як обставина, що обтяжує покарання, є там, де судом: а) встановлено, що потерпіла в момент вчинення щодо неї злочину перебувала в стані вагітності; б) доведено, що винний був вірогідно обізнаний (завідомо знав) про такий стан потерпілої. Якщо ж винний лише помилково припускав, що потерпіла вагітна, а в дійсності такий стан був відсутній, то посилання у вироку на п. 7 ч. 1 ст. 67 КК недопустиме, оскільки в такому разі злочин не створює реальної небезпечності заподіяння шкоди майбутній дитині, а заподіює шкоду тільки потерпілій. У цих випадках спрямованість умислу винного на заподіяння шкоди вагітній жінці повинна враховуватися судом лише як обставина, що характеризує його особу.
10. Обставина, передбачена в п. 8 ч. 1 ст. 67 КК, враховується судом як обтяжуюча покарання за умови, якщо потерпілий від злочину перебував у матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного (про зміст цих по-, нять див. коментар до п. 6 ч. 1 ст. 66 КК). Визнання цієї обставини такою, що обтяжує покарання, обумовлене тим, що, з одного боку, винний використовує залежне від нього становище потерпілого для вчинення щодо нього злочину, а з іншого, — потерпілий через таку залежність від винного або повністю позбавлений, або істотно обмежений у можливості уникнути посягання чи вчинити йому досить ефективну протидію.
11. Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК) припускає три можливі ситуації. Перша з них являє собою так зване посереднє виконання злочину (див. коментар до ч. 2 ст. 27 КК). У цьому разі суд не тільки визнає винного виконавцем злочину (ч. 2 ст. 27 КК), а й враховує факт використання зазначених осіб для вчинення злочину як обтяжуючу обставину при призначенні покарання (п. 9 ч. 1 ст. 67 КК). Друга ситуація полягає в тому, що винний використовує для вчинення злочину осіб, які хоч і страждають на психічні захворювання, однак не визнані неосудними (див. коментар до статей 19 і 20 КК). За таких умов винний визнається співучасником (організатором, підбурювачем, пособником чи співвиконавцем) вчиненого зазначеними особами злочину, а їх використання у злочині також враховується як обставина, що обтяжує покарання. Нарешті, третя ситуація пов’язана з тим, що вчинення злочину з використанням малолітнього може містити одночасно і ознаки залучення його до злочинної діяльності. У таких випадках дії винного оцінюються не як обставина, що обтяжує покарання, а підлягають кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини КК (ч. З ст. 303, ст. 304 та ін.).
12. Особлива жорстокість вчиненого злочину (п. 10 ч. 1 ст. 67 КК) належить до числа так званих оціночних ознак, наявність якої судова практика пов’язує, насамперед, з використанням певного способу вчинення злочину, коли винний усвідомлює, що заподіює потерпілому особливі фізичні чи моральні страждання шляхом завдання великої кількості тілесних ушкоджень, знущань, катувань, мордувань, мучень з використанням, зокрема, вогню, електричного струму, кислоти, лугу, болісно діючої отрути, тривалого позбавлення їжі, води, тепла тощо. Однак про особливу жорстокість злочину може свідчити не тільки спосіб його вчинення, а й інші обставини справи, зокрема, прагнення винного заподіяти особливі моральні страждання, причому не тільки самому потерпілому, а й близьким йому особам (зґвалтування малолітнього на очах батьків, позбавлених можливості надати йому допомогу, знущання над трупом тощо). Особлива жорстокість завжди свідчить про умисний характер вчиненого і визнається обставиною, що обтяжує покарання, лише за умови, якщо не є ознакою конкретного складу злочину (наприклад, п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).
