Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті
1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65—67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
2. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись положеннями статей 65—67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
1. Стаття 68 КК є своєрідним доповненням загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), оскільки встановлює ті додаткові (особливі) вимоги (критерії), якими повинен керуватися суд при призначенні покарання у випадках вчинення незакінченого злочину (див. коментар до статей 13— 16 КК) і вчинення його у співучасті (див. коментар до Розділу VI Загальної частини КК). ,
2. Згідно з ч. 1 ст. 68 КК при призначенні покарання за незакінчений злочин (готування чи замах) суд повинен керуватися положеннями статей 65— 67 КК, а також враховувати: а) ступінь тяжкості вчиненого особою діяння; 6) ступінь здійснення злочинного наміру та в) причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.
3. Вказівка на необхідність урахування положень статей 65-67 означає, що закон не робить будь-яких винятків і не встановлює обмежень у караності незакінченого злочину. Як і при закінченому злочині, покарання за готування до нього чи замах на нього призначається судом у межах санкції статті Особливої частини КК, відповідно до положень Загальної частини КК і при обов’язковому врахуванні тяжкості вчиненого, особи винного та обставин, які пом’якшують і обтяжують покарання. Отже, і за незакінченого злочину суд має право (з урахуванням конкретних обставин справи та при обов’язковому вмотивуванні свого рішення у вироку) призначити покарання того ж виду і у тих же межах, що встановлені в санкції статті Особливої частини КК за закінчений злочин. Так, навряд чи у всіх випадках є достатні підстави для пом’якшення покарання, наприклад, при замаху на вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК), коли лише завдяки своєчасному втручанню лікарів удалося врятувати життя потерпілому, який внаслідок замаху залишився, до того ж, назавжди прикутим до ліжка.
4. Також очевидно, що в переважній більшості випадків суспільна небезпечність готування чи замаху набагато нижча порівняно із закінченим злочином, хоча б уже тому, що ще не були вчинені всі дії чи не настали ті наслідки, які передбачені в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК. Саме тому у ч. 1 ст. 68 КК вказується на необхідність урахування ступеня тяжкості вчиненого особою діяння, оцінка якого залежить і від того, до якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинений особою злочин (готування до тяжкого або особливо тяжкого злочину), і від характеру злочину (готування до крадіжки чи до вбивства), і від інших обставин справи (спосіб вчинення злочину, його мотиви, наявність чи відсутність кваліфікуючих ознак тощо), які суд зобов’язаний врахувати і оцінити в їх сукупності (див. коментар до п. З ч. 1 ст. 65 КК).
5. Врахування судом ступеня здійснення злочинного наміру припускає, що при призначенні покарання за незакінчений злочин суд, по-перше, враховує вид незакінченого злочину, тобто ту стадію його вчинення, на якій він був перерваний; по-друге, оцінює ступінь реалізації злочинного наміру в межах однієї і тієї ж стадії вчинення злочину.
6. Очевидно, що готування до злочину є менш небезпечним порівняно із замахом на вчинення того ж злочину, а ступінь суспільної небезпечності закінченого (невдалого) замаху вищий незакінченого (перерваного) замаху, що і повинно знайти своє відображення в призначеному судом покаранні. Однак і в межах однієї й тієї ж стадії вчинення злочину ступінь небезпечності вчиненого може бути різною залежно від розміру заподіяної шкоди, характеру та інтенсивності тих дій, що були вчинені винним. Так, готування до крадіжки може полягати лише у з’ясуванні винним того, в який час потерпілий відсутній вдома, а може виражатися й у ретельній розробці плану крадіжки, підшукуванні співучасників, створенні злочинної групи, виготовленні знарядь злому та угоні транспортного засобу для перевезення викраденого. При закінченому замаху наслідки злочину можуть або взагалі не настати (винний зробив постріл з метою вбивства, але промахнувся), або настати, однак у меншому обсязі (розмірі), ніж це передбачене у диспозиції (внаслідок того ж пострілу потерпілому були заподіяні лише тяжкі тілесні ушкодження). Зазначені обставини істотно впливають на ступінь тяжкості вчиненого діяння і, отже, повинні бути враховані судом при призначенні покарання.
7. Як при готуванні, так і при замаху причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця, не залежать від волі винного, однак впливають на ступінь небезпечності діяння і (або) особи винного і тому повинні бути враховані судом при призначенні покарання за незакінчений злочин. Зазначені причини можуть бути пов’язані чи, навпаки, не пов’язані з поведінкою самого винного і з цієї точки зору можуть бути віднесені до причин суб’єктивного чи об’єктивного порядку. Перші характеризують ступінь активності самого винного при вчиненні злочину, інтенсивність та цілеспрямованість його злочинної поведінки, свідчать про рівень його фізичної, технічної, психологічної та іншої підготовленості та оснащеності до злочину, його здатності долати перешкоди і домагатися результату. Другі свідчать про те, що злочин не був доведений до кінця не тому, що сам винний не мав достатнього «злочинного» досвіду чи необхідних «злочинних навичок», а внаслідок певних зовнішніх обставин: активного опору потерпілого, втручання сторонніх осіб, затримання винного працівниками правоохоронних органів тощо. Причини і суб’єктивного, і об’єктивного порядку в кожному конкретному випадку можуть свідчити про різний ступінь небезпечності як діяння, так і особи винного і, отже, повинні бути враховані судом при призначенні покарання за незакінчений злочин.
8. На підставі ч. 2 ст. 68 КК при призначенні покарання співучасникам суд, керуючись положеннями статей 65—67 КК, додатково враховує: а) характер і б) ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину.
9. Закон не встановлює якихось особливих підстав відповідальності за співучасть у злочині (див. коментар до статей 29 і ЗО КК), однак з урахуванням того, що він вчинюється спільними зусиллями декількох суб’єктів, «внесок» яких у досягнення загального результату може бути різним, приписує суду, крім іншого (див. коментар до статей 65—67 КК), враховувати при призначенні покарання характер участі у вчиненні злочину кожного із співучасників, тобто вказує на необхідність встановити і оцінити з точки зору її небезпечності ту конкретну (функціональну) роль (вид співучасті), яку виконував у злочині той чи інший його співучасник. Встановлення ролі кожного із співучасників у злочині, який вони спільно вчинюють, та оцінка його «особистого внеску» характеризують якісний рівень небезпечності його участі у злочині і тим самим дозволяють суду визначити та врахувати у вироку характер цієї участі.
10. Судова практика визнає, що найбільшу небезпечність при вчиненні злочину у співучасті, як правило, становить його організатор. Не менш значний внесок у вчинення злочину вносить і його виконавець (співвиконавець), безпосередніми зусиллями якого реалізується загальний (спільний) злочинний умисел. За загальним правилом, роль підбурювача і пособника визнається менш небезпечною. Однак при вчиненні конкретного злочину співучасник може виконувати відразу кілька ролей (наприклад, бути і підбурювачем, і пособником) і тоді змінюється не тільки характер його участі в злочині, а й значно підвищується ступінь небезпечності особи винного, що, безумовно, має позначитися на мірі покарання, призначеної йому судом.
11. Дії співучасника, який виконує певну роль у злочині, можуть бути різними за своїм змістом, обсягом та інтенсивністю, тому в ч. 2 ст. 68 КК вказується на необхідність урахування при призначенні покарання не тільки характеру, а й ступеня участі у злочині кожного із співучасників. Встановлення змісту і обсягу тих дій, що були фактично виконані співучасником, який здійснював конкретну роль у злочині, і оцінка на їхній основі рівня активності та інтенсивності його поведінки характеризують кількісний рівень небезпечності його участі в злочині і тим самим дозволяють суду визначити та врахувати у вироку ступінь цієї участі.
12. Так, небезпечність дій конкретного співучасника значно підвищується, якщо він, будучи, наприклад, організатором, не тільки створює організовану злочинну групу, а й фінансує її, розробляє плани її злочинної діяльності, розподіляє ролі між співучасниками, безпосередньо керує ними на місці вчинення злочину і забезпечує приховування їхньої злочинної діяльності. Якщо в злочині беруть участь два пособники, один з яких, наприклад, лише дає пораду, в який час доби краще вчинити крадіжку, а інший відключає сигналізацію, надає знаряддя злому і обіцяє збути викрадене, то, очевидно, що ступінь тяжкості вчинених ними діянь є різною, що і повинно знайти своє відображення в призначеній кожному з них мірі покарання.
