Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
8. Якщо після винесення вироку засуджений до громадських робіт визнаний інвалідом першої або другої групи, досяг пенсійного віку, а засуджена до цього покарання жінка стала вагітною, то за поданням кримінально-виконавчої інспекції такі особи звільняються судом від відбування (усього строку) або подальшого відбування (частини строку) цього покарання (ч. З ст. 8210 ВТК).
9. Засуджені до громадських робіт не підлягають звільненню від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75 КК), умовно-достроковому звільненню від подальшого його відбування (ст. 81 КК). Невідбута частина цього покарання не може бути замінена іншим, більш м’яким видом покарання (ст. 82 КК), а повне або часткове звільнення від відбування громадських робіт можливе лише на підставі статей 84—87 КК.
10. Покарання у виді громадських робіт може бути призначене неповнолітньому з додержанням вимог ч. 1 ст. 100 КК (див. коментар до ст. 100 КК).
11. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді громадських робіт регулюються Розділом ІІІ-Б ВТК.
12. Ухилення від відбування покарання у виді громадських робіт має наслідком відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.
Стаття 57. Виправні роботи
1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.
2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.
3. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.
1. Виправні роботи є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого на засудженого протягом строку, визначеного вироком суду: а) покладається обов’язок працювати за місцем його роботи; б) встановлюється заборона на звільнення за власним бажанням і зміну місця роботи; в) забороняється виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; г) у примусовому порядку провадяться щомісячні відрахування із суми заробітку в доход держави (ст. 98 ВТК).
2. Виправні роботи призначаються судом і відбуваються засудженим тільки за місцем його роботи на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Тому судам, як правило, не слід призначати виправні роботи особам, що вчинили злочини, пов’язані з виконанням ними службових або професійних обов’язків, оскільки залишення винного на тій же роботі (посаді) може призвести до послаблення запобіжного впливу цього покарання (Збірник… — С. 97).
3. Виправні роботи належать до числа строкових видів покарань і можуть бути призначені судом на строк від шести місяців до двох років. Проте час щорічної чергової відпустки, наданої засудженому відповідно до трудового законодавства, не зараховується в строк покарання (ч. 2 ст. 95 ВТК). Відповідно до ч. З ст. 95 ВТК суд може включити (зарахувати) час відбування покарання у виді виправних робіт у загальний трудовий стаж засудженого в порядку, передбаченому ст. 414’ КПК. При цьому слід враховувати, що зарахування строку покарання у трудовий стаж здійснюється за клопотанням засудженого, залежить від його поведінки та ставлення до праці в процесі відбування покарання і є правом, а не обов’язком суду.
4. Обов’язковим елементом покарання у виді виправних робіт є утримання (відрахування) із суми заробітку засудженого, які провадяться у прибуток держави в розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків. Ці відрахування провадяться за кожний відпрацьований засудженим місяць (щомісячно) при виплаті заробітної плати з усієї суми заробітку, незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами. Порядок провадження утримань із заробітку встановлений ст. 98 ВТК.
5. Виправні роботи призначаються у випадках, коли це основне покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком їх призначення в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).
6. При призначенні виправних робіт за два чи більше злочинів, які входять у сукупність (ст. 70 КК) або за кількома вироками (ст. 71 КК), складанню підлягають лише строки цього покарання, а розміри відрахувань із заробітку не складаються, а обчислюються за кожний злочин (за кожним вироком) самостійно (див. коментар до ч. 2 ст. 72 КК).
7. Виправні роботи належать до числа загальних (універсальних) видів покарань і по суті можуть бути призначені будь-якому суб’єкту злочину, за винятком тих осіб, вичерпний перелік яких наведений у ч. 2 ст. 57 КК. До них, зокрема, належать: 1) вагітні жінки; 2) жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; 3) непрацездатні особи; 4) особи, які не досягли шістнадцятирічного віку; 5) особи, що досягли пенсійного віку;
6) військовослужбовці; 7) працівники правоохоронних органів; 8) нотаріуси;
9) судді; 10) прокурори; 11) адвокати; 12) державні службовці; 13) службові особи органів місцевого самоврядування. При цьому закон враховує стан особи (наприклад, вагітність, непрацездатність), її вік (наприклад, пенсійний), службове, професійне становище підсудного (наприклад, працівник правоохоронного органу, адвокат) на момент постановлення вироку суду. Тому, якщо на час винесення судом вироку підсудний вже не обіймає колишню посаду чи не виконує зазначені в ч. 2 ст. 57 КК професійні обов’язки (наприклад, звільнений з органів місцевого самоврядування або позбавлений свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю), то призначення такого покарання, як виправні роботи, не виключається.
8. Виправні роботи не тільки призначаються, а й можуть виконуватися лише працездатними особами (ч. 2 ст. 57 КК). Тому відповідно до ч. З ст. 57 КК особам, що стали непрацездатними після постановлення вироку, суд за поданням кримінально-виконавчої інспекції (ч. 2 ст. 96 ВТК) може замінити призначені виправні роботи штрафом із розрахунку: три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт. Така заміна здійснюється в порядку, передбаченому ст. 410 КПК.
9. Якщо після постановлення вироку засуджений досяг пенсійного віку або жінка, засуджена до виправних робіт, стала вагітною, то за поданням кримінально-виконавчої інспекції такі особи звільняються судом від відбування (від усього строку) або подальшого відбування (від невідбутої частини строку) виправних робіт (ч. З ст. 96 ВТК).
10. Покарання у виді виправних робіт застосовується також у випадках:
а) заміни штрафу при неможливості його сплати на підставі ч. 4 ст. 53 КК;
б) заміни покарання або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85-87 КК.
11. Особа, засуджена до виправних робіт, може бути умовно-достроково (ст. 81 КК) або достроково (статті 84—87 КК, ч. З ст. 96 ВТК) звільнена від їх відбування.
12. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16-ти до 18-ти років із дотриманням вимог частин 2 та 3 ст. 100 КК (див. коментар до ст. 100 КК).
13. Порядок та умови виконання (відбування) покарання у виді виправних робіт регулюються Розділом VI ВТК.
14. Ухилення від відбування покарання у виді виправних робіт має наслідком відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК.
Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців
1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.
2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
1. Службові обмеження для військових є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), відповідно до якого протягом строку його відбування, установленого вироком суду: а) засуджений не може бути підвищений за посадою;
