Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
13. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного або додаткового покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) або вироків (ст. 71 КК) воно складанню з іншими видами покарань не підлягає і виконується самостійно (див. коментар до частин 3 та 4 ст. 72 КК).
14. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання порядок його застосування (виконання) встановлений у ч. З ст. 55 КК і залежить від того, до якого виду основного покарання воно приєднується:
а) якщо це додаткове покарання приєднується до арешту (ст. 60 КК), обмеження волі (ст. 61 КК), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК) або до позбавлення волі на певний строк (ст. 63 КК), то воно поширюється на весь час відбування засудженим основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду для даного виду додаткового покарання. При цьому строк додаткового покарання обчислюється (починає відраховуватися) з моменту відбуття засудженим основного покарання. Отже, у цих випадках заборона обіймати певні посади або займатися певною діяльністю діє і протягом строку відбування засудженим основного покарання, і після його відбуття — протягом строку, на який призначене вироком суду додаткове покарання;
б) якщо зазначене покарання приєднується на додаток до інших видів основних покарань (громадських, виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців) або призначається на підставі ст. 77 КК при одночасному звільненні особи від основного покарання з випробуванням (ст. 75 КК), то воно обчислюється, і отже, правова заборона на обіймання певної посади або зайняття певною діяльністю діє з моменту набуття вироком законної сили. Отже, у цих випадках додаткове покарання, передбачене ст. 55 КК, застосовується не послідовно, а паралельно з основним покаранням або іспитовим строком (ч. З ст. 75 КК). При цьому закінчення строку кожного з покарань (основного і додаткового) або іспитового строку (ч. З ст. 75 КК) та додаткового покарання залежить від їх тривалості.
15. З дотриманням умов, зазначених у ч. 2 ст. 55 КК, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосоване як основне покарання на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.
16. При призначенні цього покарання як основного засуджений може бути достроково звільнений від його відбування на підставі статей 85—87 КК. При призначенні цього покарання як додаткового засуджена до нього особа може бути звільнена від його відбування: а) з випробуванням (ст. 79 КК); б) умовно-достроково (ст. 81 КК); в) достроково (ч. 2 ст. 82, статті 85—87 КК).
17. До неповнолітніх позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути застосовано лише як додаткове покарання (див. коментар до ч. 2 ст. 98 КК).
18. Відповідно до п. З ст. З Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. вирок суду в частині позбавлення засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю підлягає виконанню Державною виконавчою службою (ВВР. — 1999. — № 24. — Ст. 207). Якщо засуджений до цього покарання обіймає відповідну посаду або займається певною діяльністю за умовами трудового договору на підприємстві, в установі або організації, то копія вироку суду, що набрав чинності, направляється до адміністрації цього підприємства, установи або
організації. Отримавши копію вироку, адміністрація зобов’язана:
а) розірвати трудовий договір із засудженим; б) внести до трудової книжки засудженого в точній відповідності до вироку запис про те, на якій підставі, на який строк і які саме посади він не вправі обіймати або якого роду діяльністю не може займатися; в) повідомити суд про виконання вироку (ст. 5 «Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань»).
19. Ухилення від покарання — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, — призначеного судом як основне чи як додаткове, має наслідком відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК.
Стаття 56. Громадські роботи
1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільне корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.
3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.
1. Громадські роботи є основним покаранням (ч. 1 ст. 52 КК), яке полягає в примусовому притягненні засудженого протягом строку, встановленого вироком суду, до суспільно-корисних робіт, що виконуються ним безоплатно (без оплати його праці) у вільний від основної роботи або навчання час, і вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
2. Громадські роботи мають примусовий характер (ч. 1 ст. 50 КК), оскільки призначаються вироком суду, яким особа зобов’язується виконувати ті роботи, вид і характер яких визначаються органом місцевого самоврядування без урахування бажання засудженого і ухилення від яких тягне за собою відповідальність за ч. 2 ст. 389 КК. Проте громадські роботи не можна розглядати як примусову працю, оскільки вони виконуються особою на підставі вироку суду (ч. З ст. 43 Конституції України).
3. Характер громадських робіт може бути різним: прибирання вулиць, сміття, благоустрій населених пунктів, ремонт будинків, споруд, доріг, комунікацій, вантажно-розвантажувальні, сільськогосподарські роботи тощо. При притягненні засудженого до громадських робіт може враховуватися його професія, спеціальність, кваліфікація (наприклад, слюсар-сантехнік може використовуватися для ремонту відповідного його спеціальності обладнання). Особа може також залучатися до виконання і некваліфікованих, у тому числі трудомістких, робіт (прибирання сміття, розчищення доріг та вулиць від снігу тощо).
4. Громадські роботи мають безоплатний характер і здійснюються засудженим без оплати його праці (ч. 1 ст. 56 КК). Оскільки зазначені роботи особа виконує не за умовами трудового договору, а на підставі вироку суду, то час їх виконання не зараховується до трудового стажу засудженого. Надання засудженому щорічної чергової відпустки за основним місцем роботи не припиняє виконання вироку і покарання у виді громадських робіт (ч. 2 ст. -82’° Виправно-трудового кодексу (далі — ВТК).
5. Громадські роботи є строковим видом покарання: вони обчислюються б годинах і у відповідності до ч. 2 ст. 56 КК призначаються на строк (у межах) від шістдесяти до двохсот сорока годин. Закон не тільки визначає мінімальні і максимальні межі цього виду покарання, а й встановлює: а) час його відбування — вільний від основної роботи або навчання засудженого (ч. 1 ст. 56 КК); б) максимальну кількість годин на день, протягом яких засуджений зобов’язаний виконувати (відбувати) громадські роботи — не більше чотирьох годин (ч. 2 ст. 56 КК).
Вільним від основної роботи або навчання визнається час, що залишається після робочого дня чи навчального процесу, за винятком нічного часу (з 22.00 до 6.00), протягом якого відповідно до законодавства особа має право на відпочинок. Вільними від роботи чи навчання є також вихідні та святкові дні. Оскільки громадські роботи виконуються у вільний від основної роботи чи навчання час, вони відбуваються, як правило, за місцем проживання засудженого (у тому ж районі, місті). Непрацюючі працездатні особи можуть залучатися до таких робіт у будь-який час, проте також за місцем їх проживання і не більше чотирьох годин на день.
6. Громадські роботи призначаються у випадках, коли це основне покарання передбачене в санкції статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний (ч. 4 ст. 52 КК), за винятком їх призначення в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання на підставі ч. 1 ст. 69 КК (див. коментар до ст. 69 КК).
Застосування громадських робіт можливе також при заміні штрафу у випадках неможливості його сплати (ч. 4 ст. 53 КК) та при заміні покарання або невідбутої його частини на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 85—87 КК.
7. Відповідно до ч. З ст. 56 КК громадські роботи не можуть бути призначені чотирьом категоріям засуджених: а) особам, визнаним інвалідами першої або другої групи; б) вагітним жінкам; в) особам, які досягли пенсійного віку; г) військовослужбовцям строкової служби. Зазначений стан особи (наприклад, інвалідність) чи її вік (наприклад, пенсійний) встановлюються на момент постановлення судом вироку.
8. Якщо після винесення вироку засуджений до громадських робіт визнаний інвалідом першої або другої групи, досяг пенсійного віку, а засуджена до цього покарання жінка стала вагітною, то за поданням кримінально-виконавчої інспекції такі особи звільняються судом від відбування (усього строку) або подальшого відбування (частини строку) цього покарання (ч. З ст. 8210 ВТК).
