Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
4. Підставою діяння, пов’язаного з ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 42 КК виступає наявність об’єктивної ситуації ризику, яка свідчить про необхідність досягнення значної суспільне корисної мети. Такими визнаються ситуації: 1) наявності небезпеки (наприклад, загроза життю хворого при лікарському ризику; небезпека захоплення території ворогом при військовому ризику тощо); 2) необхідність одержання нових знань (при дослідницькому ризику), отримання оперативної інформації про вчинювані або підго-товлювані злочини (при оперативному ризику); 3) недопущення великих збитків або одержання значної вигоди (при господарському ризику) та ін.
5. Ознаками підстави діяння, пов’язаного з ризиком, та яке призвело до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, є: 1) неможливість досягнення значної суспільне корисної мети неризикованою дією (бездіяльністю);
та 2) прийняття особою запобіжних заходів для запобігання завданню чи настанню шкоди правоохоронюваним інтересам (ч. 2 ст. 42 КК). Отже, у випадку, коли особа усвідомлювала, що певна суспільне корисна мета може бути досягнута діями, які не пов’язані з ризиком, і все ж завдала шкоди пра-воохороиюваним інтересам, то вона може бути притягнута до кримінальної відповідальності за умисно завдану шкоду на загальних підставах.
6. Об’єктами, яким завдається шкода діяннями, пов’язаними з ризиком, визнаються будь-які правоохоронювані інтереси (див. п. 5 коментарю до ст. 36 та п. 4 коментарю до ст. 40 КК). Шкода, яка може бути заподіяна у сферах виробництва, наукових досліджень, при здійсненні медичної практики, комерційної діяльності, військової служби тощо, полягає у заподіянні фізичної, моральної, матеріальної чи іншої шкоди особистим та майновим інтересам фізичних та юридичних осіб, громадським інтересам або інтересам держави.
7. Як правило, право на ризик має певний суб’єкт, який професійно займається певним видом діяльності, пов’язаної зі створенням небезпеки заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, і здатний забезпечити дотримання зазначених у статті умов правомірності заподіяння такої шкоди. Разом з тим, право на ризик мають і інші особи (наприклад, особи, які займаються аматорським спортом, аматорські дослідники тощо), і їх вилучення із сфери дії ст. 42 КК не є правомірним.
8. Водночас визначальною умовою правомірності діяння, пов’язаного із ризиком, законодавець визнає, насамперед, вчинення дії (бездіяльності) тільки для досягнення значної суспільна корисної мети (ч. 1 ст. 42 КК). Такою метою може бути, наприклад, перевірка нової технології, проведення випробувального польоту, запобігання аварії, необхідність одержання нових знань, застосування нового методу лікування при намаганні врятувати хворого, усунення небезпеки захоплення території ворогом тощо. Значущість мети виступає оціночною ознакою, оскільки заподіювана об’єктам кримінально-правової охорони шкода була співмірна з нею. Наведена умова зближує діяння в ситуації виправданого ризику з крайньою необхідністю. Разом з тим, відмінність полягає в тому, що заподіяння шкоди правоохоронюваним правам та інтересам в ситуації ризику є лише можливою умовою, але не обов’язковою, на відміну від стану крайньої необхідності. Крім того, в ситуації виправданого ризику особа сама може створювати небезпеку заподіяння шкоди правоохоронюваиим інтересам. Відмова від ризикованого діяння не завжди пов’язана з настанням суспільне небезпечних наслідків, а за крайньої необхідності наслідки є неминучими. Виправданий ризик, як правило, не пов’язаний з екстремальними ситуаціями, які загрожують законним інтересам, що притаманне стану крайньої необхідності. На відміну від крайньої необхідності, заподіювана шкода при виправданому ризику може бути більшою, ніж відвернута.
9. На відміну від злочинної самовпевненості, коли особа легковажно розраховує лише на деякі об’єктивні фактори, що можуть запобігти настанню наслідків, в умовах виправданого ризику особа повинна здійснити достатні заходи для відвернення шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам (ч. 2 ст. 42 КК). Тому заподіяння шкоди буде визнаватись злочинним, якщо суспільно небезпечні наслідки настають в результаті ризикованого порушення науково і практично обгрунтованих нормативних актів. Наприклад, відсутня ситуація виправданого ризику у випадку, коли машиніст крану для прискорення будівельних робіт намагався підняти вантаж, який перевищував нормативне допустимі межі, що призвело до аварії та загибелі кількох осіб, оскільки в такій ситуації особа порушила конкретні нормативи виконання будівельних робіт.
Особа повинна вжити саме тих заходів для запобігання шкоді правоохо-ронюваним інтересам, які у конкретній ситуації ризику залежали від неї і, на її думку, були здатні привести до суспільне корисної мети, при цьому виключивши можливу шкоду. Ці заходи залежать від характеру ризикованої дії (бездіяльності), сфери їх поширення, реальних можливостей самої особи та ін. (наприклад, підготовка та інструктаж обслуговуючого персоналу при дослідницькому ризику, виготовлення або установка необхідного устаткування, організація охорони тощо). Ці заходи повинні бути достатніми для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам та відповідати сучасному рівню науково-технічних знань і досвіду, що дає особі достатні підстави обґрунтовано розраховувати на запобігання завдання шкоди правоохоронюваним інтересам.
10. Відповідно до ч. З ст. 42 КК обов’язковою умовою визнання заподіяння шкоди правомірною при виправданому ризику є відсутність небезпеки, яка завідомо поєднана з загрозою життю інших людей, екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.
Поняття і ознаки катастрофи та іншої надзвичайної події техногенного та природного характеру наводиться в ст. 1 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 8 червня 2000 р. (ВВР. - 2000. - № 40. - Ст. 337) та див. також ст. 65 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. {ВВР. - 1991. - № 41. - Ст. 546).
Заподіяння шкоди різноманітним об’єктам кримінально-правової охорони при невиправданому ризику підлягає кваліфікації за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за умисне чи необережне спричинення такої шкоди.
Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації
1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності.
2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і пов’язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.
3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті, не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.
1. Відповідно до ч. 1 ст. 43 КК виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації вперше в історії вітчизняного кримінального законодавства визнається самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння.
2. Підставою для виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації виступає почата і ще фактично незакінчена злочинна діяльність однієї особи або групи осіб в межах організованої групи чи злочинної організації.
Необхідність виконання спеціального завдання може бути обумовлена неможливістю встановлення гласними засобами кола співучасників і каналів надходження предметів, обмежених чи вилучених з цивільного обігу (наркотичні засоби, зброя, радіоактивні матеріали, підроблені гроші тощо), або масштабністю проведення названих операцій (наприклад, при участі правоохоронних органів ряду держав), або неможливістю або ускладненістю одержання доказової інформації про тяжкий злочин, підготовлюваний більш тяжкий злочин (про його виконавців і осіб, причетних до такої злочинної діяльності, про рівень корумпованих зв’язків, місцезнаходження предметів злочину тощо). Це свідчить про виправдану необхідність і вимушеність тимчасового невиконання обов’язку припинення контрольованого злочину.
