Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
11. Особами, щодо яких застосовується насильство, можуть визнаватися будь-які фізичні осудні особи, які досягли віку кримінальної відповідальності, та заподіяли шкоду правоохоронюваним інтересам. Такі особи, як правило, представляють інтереси громадських організацій чи державних органів, суб’єктів господарської діяльності тощо. Так, наприклад, виключається відповідальність нотаріуса, який під загрозою негайного позбавлення життя, посвідчує незаконно складений заповіт.
12. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного чи психічного примусу, який не виключає кримінальної відповідальності, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 66 КК є обставиною, що має враховуватися при призначенні покарання як пом’якшуюча.
Стаття 41. Виконання наказу або розпорядження
1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.
2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
3. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.
4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.
5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.
1. У статті 41 КК вирішуються три питання:
1) передбачена така обставина, що виключає злочинність діяння, як виконання законного наказу або розпорядження (частини 1 і 2 ст. 41 КК);
2) визначені кримінально-правові наслідки відмови особи від виконання явно злочинного наказу або розпорядження (ч. З ст. 41 КК);
3) визначена відповідальність особи, яка віддала та виконала явно злочинний наказ або розпорядження (частини 4 і 5 ст. 41 КК).
2. Особа, яка одержала законний наказ, зобов’язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу — це виконання особою свого юридичного обов’язку. Іноді законний наказ вимагає від виконавця заподіяти певну шкоду об’єкту кримінально-правової охорони (наприклад, знищити чи пошкодити майно, залишити без надання допомоги в небезпеці людину, що потерпає від лиха, тощо).
Обставиною, що виключає злочинність у діянні виконавця, визнається виконання ним законного наказу, тобто правомірне заподіяння шкоди пра-воохоронюваним інтересам особою, яка зобов’язана виконати цей наказ.
3. Заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам на виконання наказу можливе лише за наявності відповідної підстави. Такою підставою згідно з ч. 1 ст. 41 і є законний наказ або законне розпорядження (далі — наказ).
Законний наказ повинен мати належний зміст та відповідну форму.
Ознаки, що характеризують зміст законного наказу, передбачені частинами 1 та 2 ст. 41 КК: 1) наказ повинен відповідати повноваженням відповідної особи, яка його видала; 2) наказ повинен відповідати чинному законодавству; 3) наказ не повинен порушувати конституційні права та свободи людини і громадянина; 4) наказ повинен містити припис про вчинення дії або бездіяльності, пов’язані із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.
Ознакою, що характеризує форму законного наказу, є віддання його у належному порядку.
Наказ визнається незаконним, якщо він не відповідає будь-якій ознаці, що характеризує його зміст чи форму.
Відповідною особою, суб’єктом віддання наказу, визнається особа, уповноважена законом, іншими нормативно-правовими актами, локальними правовими актами (статутом, положенням тощо) чи актами застосування права на віддання в межах своїх повноважень обов’язкових для певного кола осіб наказів чи розпоряджень. Особа, уповноважена на видання обов’язкових для виконання наказів чи розпоряджень, визнається службовою особою.
Повноваження відповідної особи — це закріплені за даною особою права і обов’язки переважно владного характеру, тобто повноваження щодо прийняття обов’язкових до виконання рішень і забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані.
Наказ визнається законним, якщо він виданий належною особою в межах її повноважень. Якщо наказ виданий неналежною особою чи хоч і відповідною особою, але з перевищенням її повноважень, він визнається незаконним. Такий наказ не може бути підставою для вчинення діяння, пов’язаного із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.
5. Зміст законного наказу повинен відповідати вимогам чинного законодавства. Поняття чинне законодавство вживається у широкому значенні. Ним охоплюються не тільки закони, а й чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України, а також нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Наказ, що не відповідає закону або цим актам, визнається незаконним. Виконання такого наказу, пов’язане із заподіянням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, не виключає кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохоронюваним інтересам.
6. За своїм змістом законний наказ не повинен порушувати конституційні права та свободи людини і громадянина, передбачені в Розділі II Конституції України (статті 21-64). Згідно з ч. 2 ст. 22 Конституції України «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані». Законний наказ не повинен містити приписи, які зобов’язують виконавця порушити, наприклад, право кожної людини на життя, повагу кожного до гідності, на свободу та особисту недоторканність, недоторканність житла, на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань тощо.
Наказ, що приписує порушення зазначених прав і свобод людини і громадянина, визнається незаконним і не може бути виправданням для особи, яка виконала такий наказ.
7. Стаття 41 КК передбачає за змістом не будь-який законний наказ, а лише такий, що приписує певній особі (чи групі осіб) вчинити виключне діяння, а саме: дію або бездіяльність, пов’язану із заподіянням шкоди об’єктам кримінально-правової охорони, тобто правоохоронюваним інтересам. Інший за змістом наказ (наприклад, той, що приписує вчинити звичайні, нормальні дії, наприклад, виконати професійні чи службові обов’язки) не має кримінально-правового значення. Це пояснюється тим, що виконання законного наказу передбачає (припускає) саме правомірне заподіян-• ня шкоди правоохоронюваним інтересам. Тому і наказ за своїм змістом повинен містити вимогу заподіяти таку шкоду.
8. Належний порядок видання наказу визначається відповідними нормативно-правовими актами, локальними актами та окремими актами застосування права. Цей порядок може передбачати, наприклад, необхідні реквізити наказу (розпорядження), письмову чи усну його форму, порядок доведення його до виконавців наказу тощо. В Окремих випадках, обумовлених конкретною обстановкою, яка позбавляла відповідну особу реальної можливості видати наказ (розпорядження) у належному порядку, законним повинен визнаватися і той наказ, який не відповідає належній формі, за умови, що зміст його відповідає ознакам, передбаченим у п. З коментарю до цієї статті.
9. Отже, згідно зі ст. 41 КК законний наказ (розпорядження) — це такий, що відповідає Конституції України та чинному законодавству, акт управління, виданий відповідною службовою особою в належному порядку і в межах її повноважень, який зобов’язує певного виконавця (виконавців) вчинити дії чи бездіяльність, пов’язані із заподіянням шкоди правоохоронюваним інтересам.
Наявність такого наказу є підставою для вчинення відповідних дій (бездіяльності), які повинні відповідати певним ознакам, що характеризують: 1) виконавця наказу; 2) мету його дій (бездіяльності); 3) характер цих дій (бездіяльності); 4) об’єкт заподіяння шкоди; 5) своєчасність і 6) межі заподіяння цієї шкоди.
10. Відповідно до ст. 41 КК виконавцем законного наказу визнається особа, якій адресований цей наказ, і яка зобов’язана його виконати. Це може бути як підпорядкована по службі особа (наприклад, військовослужбовець, працівник підприємства, установи або організації), так і особа, що хоча і не є підпорядкованою, проте в силу закону зобов’язана виконати звернений до неї законний наказ (наприклад, особа, до якої звернена законна вимога представника влади). Виконавцем наказу може бути одна особа чи група осіб.
