Константин Деревянко - Украинка против Украины
Но "молодой ученый" выезжал в Европу вовсе не для научной работы. "За кордоном М. Драгоманов активно займався журнально-публіцистичною роботою. Підтвердженням цього є те, що, повернувшись додому, він не опубліковав жодної наукової праці з давньої історії, за винятком лекції, надрукованої в "Журнале Министерства народного просвещения"… Загалом "научные занятия его за границей были недостаточно результативными. Гораздо больше он интересовался общественно-политической жизнью Западной Европы". Такой вывод сделал русский драгомановед, а украинские добавляют: "Колись Драгоманов зауважив, що йому цікавіше творити історію, ніж писати про неї". Философы, как известно, только объясняли мир, а задача состоит в том, чтобы его изменить.
"Із-за кордону Михайло Петрович подавав до Університету Св. Володимира декілька прохань подовжити термін відрядження… Загалом М. Драгоманов пробув у "чужих краях" три роки замість двох, як планувалося". Все эти годы поддерживалась активная связь с единомышленниками (В. Антоновичем и другими деятелями киевской "Громади"). Сразу после приезда их деятельность активизировалась: "На вечірці обговорювалося чимало важливих питань, у тому числі університетські та громадські справи. Зміст цих розмов дочка Антоновича передає, але нам здається, що це вже не безпосередні враження від побаченого і почутого, а радше переосмислені з урахуванням політичної кон’юнктури і відшліфовані часом рефлексії". И опять украинские драгомановеды, ретушируя своего героя, скрывают от читателя свидетельства очевидца.
В конце 1873 года Драгоманов был утвержден в звании доцента. "1873 / 74 академічний рік доцент Драгоманов розпочав вступною лекцією "Положение и задачи науки древней истории". У своїх лекціях він, як зазначають сучасники і біографи, був обережний у поданні матеріалу й навіть закликав студентів не займатися політикою на студентській лаві, а віддати перевагу навчанню, рекомендуючи їм: "Студент должен учиться, учиться и учиться". Но эти, до боли знакомые советским людям, слова говорились только для конспирации: "За свідченням Б. Кістяківського, після повернення з-за кордону М. Драгоманов уже не міг надовго обмежуватися лише наукою і викладанням. Його дедалі глибше захоплювали ідеї українського духовного відродження, національної автономії. Ідею політичної свободи мислитель поклав в основу національного руху і таким чином дав йому новий поштовх, об’єднавши українські устремління з політичними рухами в Росії та Західній Європі… Ім’я Драгоманова було дуже популярним в українофільських колах. Він разом з В. Антоновичем входив до лідерів Київської громади, був справжнім кумиром студентської молоді".
Каким же было качество преподавания Драгомановым его основной специальности? Только один типичный пример. Вспомним, что "повернувшись додому, він не опубліковав жодної наукової праці з давньої історії, за винятком лекції, надрукованої в "Журнале Министерства народного просвещения". О ней известно, что "1873 / 74 академічний рік доцент Драгоманов розпочав вступною лекцією "Положение и задачи науки древней истории". Помимо прочего, в ней новоиспеченный доцент (после трехлетней научной командировки в Европу) рассказывал наивным киевским студентам небылицы про "необыкновенно искусственные и поверхностные построения системы истории, какими изобилует "Философия истории" Гегеля".
Драгоманов был позитивистом и материалистом. Неоднократно с видом знатока он прохаживался по гегелевской философии истории "з її думками про зміни національних гегемоній по періодах всесвітньої історії. Німець Гегель думав, що німецька (германська) гегемонія буде остатньою". При этом мнение классика излагалось с точностью до наоборот. Гегель, например, писал в Россию одному своему студенту: "Ваше счастье, что отечество Ваше занимает такое значительное место во всемирной истории, без сомнения имея перед собой еще более великое предназначение. Остальные современные государства, как может показаться, уже более или менее достигли цели своего развития; быть может, у многих кульминационная точка уже оставлена позади и положение их стало статическим. Россия же, уже теперь, может быть, сильнейшая держава среди всех прочих, в лоне своем скрывает небывалые возможности развития своей интенсивной природы. Ваше личное счастье, что благодаря своему рождению, состоянию, талантам и знаниям, уже оказанным услугам Вы можете в самое ближайшее время занять не просто подчиненное место в этом колоссальном здании…"
Драгоманов, конечно, мог не знать этого письма, но в своей "Философии истории" Гегель черным по белому писал и для таких, как он: "Америка есть страна будущего, в которой впоследствии… обнаружится всемирно-историческое значение; в эту страну стремятся все те, кому наскучил исторический музей старой Европы". Однако, несмотря на все это, доцент продолжал рассказывать наивным киевским студентам байки про гегелевскую "Философию истории". Одно из двух: или он этой книги не читал, или нагло врал молодежи, которая смотрела ему в рот.
Подобные всезнайки среди революционеров — не редкость. Так, когда Горький сетовал, что многого не успевает сделать, другой недоучка его успокоил: "А я? Гегеля не успел проработать как следует" (В. И. Ленин и А. М. Горький. Письма. Воспоминания. Документы. М., 1969, с.388). Но это для чего другого знаний маловато, а для мировой революции — в самый раз.
* * *Своим единомышленникам на Украине (Одесса и др. города) Драгоманов внушал "вот что: надо внести свою лепту в дело развития украинского самосознания, которое следует очистить от консервативных и романтических элементов; надлежит связать украинское движение с общим прогрессивным, либеральным и радикальным движением умов в России, а главное — возможно усерднее работать над созданием украинской просветительной и освободительной литературы".
Правительству все это не понравилось и в конце 1875 г. "за направление, не соответствующее видам правительства", преподавателю предложили добровольно уйти из университета (раньше так же он уходил из гимназии). Каждый может сравнить этот печальный случай с тем, что сегодня происходит с доцентом университета, когда его направление "не соответствует видамъ правительства".
После отказа уйти "попечитель увільнив непокірного доцента від служби… Звістка про звільнення Драгоманова з університету схвилювала всіх членів Старої громади, які дедалі частіше почали збиратися на свої таємні наради. Після кожної такої наради, згадує Ірина Антонович, її батько "робився нервовим, чомусь дуже хвилювався, без кінця-краю палив сигари і майже цілі ночі не спав. У помешканні Михайла Петровича також відчувалася якась напружена атмосфера. Його дружина Людмила Михайлівна була дуже стурбована й заклопотана; залишаючись сама, вона плакала, хвилювалась і не знаходила собі місця. Михайло Петрович, що завжди з великою енергією перемагав особисті неприємності, також був пригнічений. Він увесь час ходив по кімнатах, лягав на хвилинку на канапу, потім знову вставав і ходив. На його обличчі то вібивалася залізна сила волі й невблаганна рішучість, то відчувалась якась лагідна, але нервова усмішка, близька до відчаю, коли йому на очі з’являлися ми… Така турбація тяглася декілька тижнів…"
Правда, современный биограф добавляет: "Згодом Драгоманов пригадував, що в тих скрутних обставинах у нього була можливість стати комерсантом — директором "контори транспортів" на Нижній Волзі, з утриманням 10 тисяч карбованців, чи "судовим службовцем" за 3,5 тисячі карбованців річного утримання. Були й перспективи оплачуваної літературної праці. Однак усе це не приваблювало Драгоманова. Його потянуло за кордон, "на свіже повітря", "до вільного життя" (7, 60). Прав был Гринченко, когда в статье "Слово над труною Драгоманова" писал: "Він сам себе зробив вигнанцем, щоб не були вигнанцями з його рідної землі воля, правда, світ…" А свет, как известно, приходит с запада.
"За таких обставин Стара громада запропонувала своєму провідному членові виїхати за кордон, щоби стати там немовби амбасадором української справи та, зокрема, заснувати орган вільної українскької думки… Фінансові передумови забезпечив своєю щедрою пожертвою Яків Шульгин. Отримавши тоді значний спадок, він його більшу частину, на суму 12000 карбованців, віддав Громаді. А Громада зобов’язалася з цього щорічно виплачувати Драгоманову 1500 карбованців на видання й 1200 карбованців на прожиток".
Таким образом, "київська "Українська Громада" в зв’язку з утисками українства в російській імперії розробила план видавати за кордоном український журнал, що широко освітлював би українську справу. На редактора цього журнала обрано Драгоманова, який на початку лютого 1876 р. виїхав легально спочатку до Відня, а потім до Женеви. Там, залишившися на еміграції, він провадив велику наукову й публіцистичну роботу" (11, 56). Один из тех, кто его посылал, писал: "Беручись за таку значну, відповідальну працю в стані нібито українського Герцена, Драгоманов проте не думав остаточно емігрувати за кордон: клопотався й після поліцейських перешкод виправив таки собі закордонного законного поспорта, намічав низку науково-літературних робіт, що міг виконати за тимчасове перебування в Европі, і навіть свої публіцистичні праці в російських органах підписував за перший час европейського життя своїм ім’ям, не почуваючи себе політичним емігрантом" (7, 61).
