Константин Деревянко - Украинка против Украины
Пчилка: "Не пам’ятаю я такого, щоб наші старі картали когось із дітей за "вільнодумство". Тут була неначе якась мовчазна поспільна угода: я не перечу твоїй новій думці вільній, а ти не руш моєї. Така обопільна обережність, пошана лишилася на весь вік". Идиллия да и только. Одна их знакомая вспоминала: "Для свого часу Єлизавета Іванівна Драгоманова, мати відомого вченого, була досить передовою жінкою з революційними настроями. Думаю, що це був вплив її сина Михайла Петровича, якого вона дуже любила". Отец также внес свою лепту в развитие сына, который вспоминал: "Пристрасть до читання і до свого роду політики з дитинства перейшла до мене від батька". А что касается не "наших старих"? Им можно и нужно впаривать "нову думку вільну", приобретенную "ще в ранньому юнацькому віці" при помощи своего незаурядного "аналітичного розуму".
"В одному життєписі брата Михайла говориться, що в дуже молодому вікові він перебув добу російсько-патріотичну. Я такої доби в житті Михайловім не знаю… В гімназичних настроях Михайлових російського патріотизму не означилось нічим". Эти ее "Спогади про Михайла Драгоманова" начинались так: "Михайло вродивсь у 1841 році, а я в 1849-му". Следовательно, когда ей было 7 лет, ему — 15. Но, оказывается, пытливый семилетний ребенок был уже в курсе всех гимназических настроений старшего брата. Правда, уследить за ними было нелегко, поскольку эти настроения менялись: "Полтавські гімназисти були в той час, в кінці 50-х років минулого віку, під надихом українського націоналістичного руху, що доходив до них від кола загарливих старших патріотів українських, таких, як Пильчиков, Кониський, Милорадовичка та інших".
Ничего не пишет она и о том, как брат остался в гимназии на второй год. Он вспоминал: "З виїздом директора всяка дисципліна страху у нас пропала, а другої не було. Найгірше держали себе середні класи, в тім числі й наша. Ми просто не ходили на лекції і проводили час у садку в пустотах. Ледве-ледве чи хто читав белетристику… На мені особисто той чудний рік окошився тим, що я, будучи за рік усе-таки "відличним" учеником, тобто маючи в середньому виводі 41/2, був зоставлений на другий рік у класі (5-й), бо, посварившись із учителем математики (поляк Гаєвський любив "острити" над учениками, я відповідав), перестав учитись його предмета й дістав на екзамені 1, а до того на екзамені з французького заступивсь за товариша, що відповідав передо мною і якому учитель (бельгієць) сказав грубість, після чого весь час, поки я писав на зошиті свій переклад із російського на французьке, пройшов у воркотні учителя й моїх репліках. Неспокійний, я написав в однім місці замість французького il латинське ille. — А! — закричав учитель, — то ти не вмієш писати навіть il, нема про що далі розмовляти, я напишу тобі 0!".
Молодого человека интересовала общественная деятельность. От "передовых людей" своего времени он требовал соответствующих указаний: "Зацікавленість політичними питаннями виникла у М. Драгоманова досить рано. Так, І. Айзеншток уперше опубліковав листа 17-літнього гімназиста, датованого 1858-м роком, до видавця журналу "Атеней" Є. Ф. Корша, де бачимо роздуми уповні зрілої людини, яка, проаналізувавши тогочасний стан суспільства, констатувала: "…прочных политических убеждений вовсе нет в нашей публике". Далі юнак писав: "Мы не хотим жить чужим умом, и для этого мы вправе требовать от передовых людей, чтобы они указали нам дорогу в начале нашего учения. Только тогда мы можем идти самостоятельно вперед. Иначе мы не получим общего образования, а только нахватаем сведений из всех наук и будем всегда присяжными в науке".
"Широковідомим є факт виключення М. Драгоманова з Полтавської гімназії за сутичку з "надзирателем благородного при гимназии пансионата". Тож майбутній професор так і не закінчив гімназії… Отже, 23 лютого 1859 р. наглядач Полтавської гімназії Олексій Казначеєв подав рапорт на ім’я інспектора гімназії про вчинок учня 7 класу М. Драгоманова для розгляду його на педагогічній раді… Наглядач, за його свідченнями, готовий був пробачити бунтівливого учня, якщо той вибачиться. Але цього не сталося, і рапорт потрапив на педагогічну раду. На допиті, влаштованому радою, Михайла запитали: "Произнесли ли Вы слова, угрожающие личности надзирателя? и по какому поводу?" На що він відповів: "Когда я засмеялся, Казначеев сказал мне кратко: "Глупо". На это я сказал ему: "Если вы будете ругаться, я должен буду побить вам физиономию". Молодому дарованию не хватало слов. Чесались руки.
В рапорте Казначеев писал: "Вам известен воспитанник Драгоманов как ученик более других успевший в науках, как человек читающий и любитель рассуждений и следящий по-своему за прогрессом. Наставники и товарищи его, щадя его развивающиеся способности, часто снисходительны к резкости его суждений, и это вредит ему самому, а еще больше пансиону, где он как ученик 7 класса и как более других находчивый для оправдания замеченной шалости приобрел себе некоторый авторитет как защитник, известно, в глазах детей, на которых он имеет огромное влияние… Это-то влияние на товарищей, всегда готовых поощрять всякую смелую выходку, и развило в Драгоманове как в человеке от природы самолюбивом чрезмерную самоуверенность и эгоизм в высшей степени до того, что он, мальчик 17 или 18 лет, задумав исправить весь мир, судит и рядит обо всем, не щадя никого и ничего, по-своему, и до того высоко ценит свои часто незрелые, но слишком резкие суждения, что становится врагом всякому не признающему их; мало того, он ищет навязать каждому свои взгляды и суждения, и для достижения этой цели он не обращает внимания и на приличие, вмешивается во все дела не только товарищей, но и наставников, и позволяет себе дерзко в глаза осмеивать, что не согласно с его убеждениями".
После исключения Драгоманова из гимназии его одноклассники обратились к попечителю Киевского учебного округа Н. И. Пирогову с просьбой "о снисхождении к нашему товарищу. Если же это невозможно, то мы покорнейше просим Вас не сделать, по крайней мере, недоступным для Драгоманова университет, который имеет честь состоять под ведением Вашего Превосходительства". Пирогов отправил в Полтаву письмо, о котором современные драгомановеды пишут: "Цей лист є справжнім зразком сумлінного ставлення вихователя молоді до виконання своїх обов’язків, і звучить він дуже сучасно". Среди прочего Пирогов писал: "Вина Драгоманова такова, что он непременно должен быть удален из заведения, но его нужно уволить по прошению, не препятствуя вступлению его в университет…" В итоге "вчинили волю славетного попечителя округу Пирогова, згодилися написати замість "исключается" — "увольняется" (ніби по своїй волі), через те зоставалось хоч право вступити в університет". "Михайло, — вже за своїх студентських часів, — привіз і залишив дома портрет славутнього педагога й ученого Пирогова". Пирогов преподавал сестре Ольге. Но ни сестра, ни брат не удосужились ознакомиться с мировоззрением Николая Ивановича. Великий ученый считал, что в опыте жизни и самопостижения человек нуждается в "идеале Богочеловека, в лице которого верховный вселенский разум и верховная воля делается для него доступнее". Пирогов осмыслил необходимость для человека мировоззрения, в центре которого — "высший и утешительный из идеалов — наш Спаситель". Пирогов был мудр. Драгомановы же были людьми умными, способными, но, к сожалению, далеко не мудрыми.
Ольга Косач писала, что дядя "скінчив Полтавську гімназію" (но, оказывается, она была просто не в курсе дела). В университете "головним для Драгоманова як студента історико-філологічного факультету залишалося передусім навчання, оскільки він стремів до професорської кар’єри". Так пишут драгомановеды. Но сам герой добавляет кое-что существенное о деятельности начинающих студентов-недоучек: "З самого вступу до університету, восени 1859 р., я потрапив у гурток студентів, які заснували перші недільні школи в Росії… Тут я скажу коротко, що багато з нас приступило до справи з метою політичної пропаганди, але швидко побачили її неможливість серед дітей (з різних майстерень і наймитів) та її непрактичність навіть серед дорослих, але неписьменних, і щиро захопилися педагогічним боком справи… Але в 1862 р. уряд закрив недільні школи і цим дав новий поштовх революційним настроям молоді, особливо в столицях". Как будто эти настроения когда-нибудь утихали…
"После университета он "представив на розгляд історико-філологічного фаукультету дисертацію "Император Тиберий". Невеликий за обсягом рукопис уміщував і студентські роботи автора. Для свого часу ця дисертація мала новаторський характер. Якщо за традицією імператорський період історії Давнього Риму розглядався як занепадницький порівняно з республіканським, то Драгоманов розвинув думку про те, що період імперії був явищем прогресивним "если не в политическом, то в социальном и культурном отношении". Із цих позицій він указував на помилковість суджень Тацита про Римську імперію". В дальнейшем он предпочел напрочь забыть о том, что империя может быть прогрессивнее республики.
