Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

Сокiл мовчав. З його засмученого обличчя було видно, що йому важко примиритися з думкою про неможливiсть привезти дорогоцiнний мiнерал, реальне ствердження його теоретичних мiркувань, на Землю. Але вiн навiть краще за iнших розумiв, що Риндiн має цiлковиту рацiю. Треба будь-що знайти, винайти засiб захистити iнфрарадiй вiд впливу космiчного промiння. Втiм, де той засiб? У чому вiн полягає? Як його знайти?..

Того вечора Галя Рижко довго не могла заснути. Вона лежала в гамаку i мiркувала. Яка страшна сила таїться в iнфрарадiї! I як дивно, що вiн такий простенький, непоказний зовнi! Якiсь камiнцi. Ну, свiтяться в темрявi, велике дiло! Звiсно, забавно, втiм... Нi, це просто досадно: якщо б камiнцi не свiтилися, вона, напевно, пройшла б повз них i не звернула анi найменшої уваги. Невже i ультразолото буде таким самим непомiтним? Нi, нi, такого не може бути! Адже ж сама назва яка приваблива: ультразолото! Цiкаво, як воно виглядає? I хто з них його вiдшукає? Мабуть, Вадим Сергiйович, вiн спецiально ж розшукує його, те ультразолото. I навiть каже, що воно мусить бути десь поблизу...

Фантазiя дiвчини розпалювалася. А чому не може трапитися так, що ультразолото знайде також вона? Скажiмо, це може вiдбуватися так...

Вони довго, цiлий мiсяць копають глибоку шахту. Вадим Сергiйович палко доводить, що ультразолото незабаром з'явиться, а проте його все немає й немає. Вони в скафандрах спускаються в шахту i шукають глибше й глибше. Складнi прилади пiдтверджують слова Вадима Сергiйовича: так, шукачi ультразолота на вiрному шляху! Дедалi бiльше пiдвищується температура в шахтi. Ось уже майже неможливо працювати, така жара. Мабуть, шукачi наблизилися до пiдземних вогнищ, де створюється магма. Так, певна рiч, тiльки там можна ще знайти дорогоцiнний благородний метал, тiльки там, у глибоких надрах Венери, збереглися його запаси. I жара, задушлива жара!.. Хтось падає непритомний. Його виносять з шахти, але Галя не кидає роботи. Вона знає, що саме їй треба бути попереду, завжди попереду! Галя обливається потом, вона вже через силу може дихати, в головi стоїть важкий гул, але вона вперто працює. Потiм ще хтось непритомнiє. Проте не вона! Вона лишається сама. На нiй лежить уся вiдповiдальнiсть, вiд неї залежить успiх дiла! Галя знає це - i працює. I ось лунає грiм! Все навколо гуркотить i здригається, це дуже страшно, - але iз отвору, який пробила останнiм ударом Галя, вже ллється потiк вогняного, слiпуче яскравого, дорогоцiнного розплавленого ультразолота! I тодi втомлена вкрай, але безмежно щаслива Галя пiдiймається на поверхню i скромно доповiдає Миколi Петровичу: ультразолото знайдене!..

Або нi, навiть не так. Адже ж ультразолото зовсiм не обов'язково мусить бути розплавленим. I перед очима збудженої дiвчини вже виникала iнша, не менш фантастична приваблива картина...

Знову праця в шахтi. Обов'язково в шахтi, бо таємниче ультразолото мусить знаходитися десь глибоко пiд поверхнею Венери, адже ж це всiм вiдомо. I знову товаришi один за одним змушенi кинути роботу. їм треба вiдпочити, їм бракує сил. Нiхто не може бути таким наполегливим i самовiдданим, як вона, цього Галя певна, хоча, звiсно, нiколи й нiкому про це не скаже. I, звичайно, вона знову робить останнiй удар киркою. Перед нею вiдкривається величезна печера. Зрозумiло, ця печера аж нiяк не така похмура, як та, з потворою... Вона залита яскравим свiтлом. Посерединi неї, наче неймовiрний велетенський самоцвiт, в якому виблискує золоте полум'я, граючи всiма барвами райдуги, - лежить блискуча багатогранна брила ультразолота! До неї навiть не можна наблизитися, така вона сяюча, вона заслiплює очi, вiд неї в усi боки розлiтаються блискавки, синi, зеленi, червонi холоднi блискавки... Ось воно яке, ультразолото! I Галя приводить Миколу Петровича до цiєї печери, показує йому: будь ласка, ультразолото знайдене, все в порядку!..

Легко зрозумiти, як страждала Галя Рижко протягом цих злощасних п'яти дiб, якi їй довелося провести в каютi, доки не зник бiль i не спав опух. Адже решта працювали, тiльки вона сама лежала, нiчого не роблячи, i навiть заважала товаришам, якi змушенi були ходити бiля неї. Втiм, усе минає,минула i хвороба. Галя взяла, нарештi, участь в спiльнiй роботi.

Вона допомагала Соколовi, який наполегливо шукав ультразолото, але нiколи не розповiдала Вадиму Сергiйовичу про свої мрiї, пов'язанi з цим таємничим елементом, що досi вперто ховався вiд них. За дорученням Миколи Петровича Галя збирала гербарiй зразкiв рослинностi Венери - i це було дуже цiкаво. Колекцiя рослин юрського перiоду! Кожен зразок, який Галя додавала до гербарiю, збагачував не лише ботанiку, а й палеоботанiку - науку про найстародавнiшi, доiсторичнi рослини. Адже досi наука мала справу тiльки з скам'янiлими рештками подiбних рослин або їх вiдбитками, що збереглися в нашаруваннях земної кори. А тепер ученi побачать справжнi рослини юрського перiоду, зiрванi Галею власноручно на Венерi, справжнi оранжево-червонi паростки, бруньки, рiзнобарвнi квiти! Наукову цiннiсть такого гербарiю не можна було порiвняти нi з чим. Галя чудово розумiла це - iз захопленням збирала рослини, щиро радiючи, коли Микола Петрович хвалив її за який-небудь рiдкiсний екземпляр.

Але найчастiше вона подорожувала вдвох з Ван Луном до "печери потвори", як називали вони мiсце пiдземної бiйки з гiгантською вусатою твариною. Побоюючись повторення такої бiйки, Ван Лун пiд час першого ж таки походу по iнфрарадiй знищив дитинчат тварини, якi залишалися в печерi.

- Могли зрости. Тепер безпечно, - лаконiчно повiдомив вiн Галi пiсля того.

Цi подорожi були дуже втомлюючими. Обережний Ван Лун стежив за тим, щоб вони швидко збирали мiнерал, як розпорядився Риндiн, i без затримки переносили його до мiжгiр'я. Академiк побоювався впливу iнфрарадiю на органiзми людей. Iнодi Ван Лун буркотiв:

- Носимо, не знаю, для чого. Забрати з собою на Землю не можна, тiльки кладемо й кладемо. Для радостi Вадима, мабуть.

Втiм, таке було розпорядження Риндiна, який сподiвався все ж таки знайти спосiб захисту iнфрарадiю вiд космiчного промiння.

Думки про iнфрарадiй не давали Галi спокою. її захопило одне цiкаве питання, пов'язане з цим дивовижним елементом.

Iнфрарадiй сильно обпiк їй ногу. В його активностi дiвчина переконалася на власному досвiдi. Але ж вона зазнавала дiї iнфрарадiю дуже недовго. Тодi як же та потвора i її дитинчата? Адже ж вони жили в печерi постiйно, хоч та печера була вкрай насичена випромiнюванням iнфрарадiю. I вiн нiяк не впливав на них. Чому? Потвора не лише не зазнавала шкоди вiд випромiнювання, але навiть, думала Галя, не помiчала його. Iнакше хiба ж вибрала б вона цю печеру для свого лiгва? А її дитинчата? Припустiмо, що iнфрарадiй не впливав на дорослу потвору, тому що на нiй був товстий панцир: хто його знає, може, той панцир так само затримував випромiнювання, як свинець, Галя не знала цього. Проте на дитинчатах панцира ще не було, їх укривала тiльки кошлата шерсть. Чому ж iнфрарадiй не впливав i на них?..