Ю Сафронов - Вогненний водоспад (на украинском языке)

На березi коло самої води виднiлась невисока будiвля. До неї сходились високовольтнi кабелi вiд скляних куль, що плавали в морi. Вiд будiвлi в глиб острова тяглася на щоглах-опорах коротка лiнiя електропередачi. Вона закiнчувалась бiля дивної споруди заввишки як п'ятиповерховий будинок. У Юска склалося враження, що цей дiм спецiально збудований для проведення експерименту.

Увечерi на п'ятий день одна самохiдна баржа знялася з мiсця i мало не впритул пiдiйшла до пiдводного човна. Коли б не електроннi прилади нiчного бачення, з'єднанi з перископом, у темрявi, що настала, неможливо було б розгледiти жодного предмета. Але на екранах високочутливих приладiв баржу було видно дуже добре. Вона знаходилась так близько, що за невеликого збiльшення можна було розрiзнити навiть вирази облич людей, якi перебували на борту. Юск не повiрив власним очам, коли побачив на баржi силует великої зенiтної ракети i обриси пускового при строю. Вiн зробив декiлька знiмкiв з екрана електронного приладу нiчного бачення.

- Гляньте-но сюди, майоре! - покликав Юска командир пiдводного човна; вiн стояв бiля окуляра зенiтного перископа, що призначався до огляду верхньої пiвсфери. - Бiля обрiю нова зiрка!

Над островом слiпучо-бiлим свiтлом горiла яскрава цятка. Вона блищала сильнiше за Венеру. Загадкова зiрка швидко перемiщувалась. Юск зрозумiв, що це генератор професора Васильєва. Вже тут, на пiдводному човнi, вiн одержав шифровану радiограму, в якiй повiдомлялося, що запуск гiгантської ракети вiдбувся успiшно.

- Супутник? - запитав командир.

- Юск скривився. Вiн не любив цiкавих.

- Нi! Не ставте зайвих запитань! Скоро почнуть...

Через чверть години генератор завмер прямо над районом випробовувань, точно в зенiтi. На палубi баржi, вирiзьблюючись на тлi нiчного неба, мов гiгантський гостро заструганий олiвець, стояла готова до запуску ракета.

- Нiчого не розумiю, - шепотiв Юск, не вiдводячи очей вiд перископа, навiщо їм потрiбна ракета? Невже вони хочуть збити свiй власний генератор?

Зненацька на баржi шугнуло сильне полум'я. Воно вирвалося з-пiд ракети велетенським язиком, вiдбившись мiльйонами вiдблискiв на хвилях. Ракета на мить завмерла над баржею, потiм швидко помчала вгору

Юск метнувся вiд командирського перископа до зенiтного. За ракетою в чорному небi лишався жовтаво-червоний слiд, наче вона тягла за собою товстий, розпечений до червоного дрiт.

- Що це? - не мiг збагнути Юск. - Новий трасер? Система керування за свiтловим слiдом? I скiльки ж вiн горiтиме?..

Ракета, мов маленька зiрочка-супутник, швидко наближалась до сяючої зорi - генератора. Минула хвилина. Юску вона здалася годиною.

Вогняний слiд у небi не згасав. Вiн коливався, скручувався у спiраль, вигинався вiд поривiв вiтру велетенськими зигзагами, але не тьмянiв i не рвався на шмаття, наче був зроблений iз свiтного гумового джгута, що здатен був не пiддатись будь-якому вiтру.

- Сяйво! Вони iонiзували повiтря! Чуєте, командире, - це iонiзований джгут...

Юск нi на секунду не вiдводив погляду вiд окуляра. Один кiнець вогняного слiду вився навколо металевих антен, встановлених на скляних кулях, а другий, високо в небi, встромився просто в сяючу зорю генератора. I раптом...

Море освiтилось слiпучо-яскравим свiтлом. З несподiванки Юск вiдсахнувся вiд перископа. Розжарений слiд тепер здавався яскравою блискавкою, на яку було боляче дивитися. Але ця блискавка не зникала, майнувши по небу. Немов гiгантська голуба змiя, звиваючись i виграючи кiльцями, спускалася вона з темряви.

Очевидно, над водою прокотився грiм Можливо, вiд сяючого джгута гуркiт линув безперервно - у пiдводному човнi Юск нiчого не чув. Майор гарячково крутив ручку перископа, розглядаючи електричний джгут вiд генератора, що плив у небi, до самої поверхнi моря.

Електричний водоспад, який ринув з неба, розщеплювався бiля самої води на сотнi блакитних змiйок. Кожна з них впивалася в один з вiничкiв-антен на скляних кулях-поплавцях. Металевi антени, здавалося, викликали лють в електричних змiйок. Вони впивались в антени, звиваючись, намагалися вкусити, зруйнувати непiддатливi металевi вiстря. Часом змiйки перестрибували з одного вiстря на iнше.

Юск був так зачарований видовиськом, що нехотя обернувся на командирiв голос:

- Гляньте, майоре, на островi море свiтла ..

Юск пiдiйшов до його перископа. Острiв годi було впiзнати. На ньому спалахнули десятки потужних прожекторiв, якi освiтили вершину високого вулкана. Гора, наче вiд чарiв, вистрибнула з пiтьми. Над островом здiйнялися зграї наляканих птахiв. Потрапляючи в промiнь свiтла, птахи спалахували яскравими цятками i очманiло мчали далi.

Силует дивної споруди на островi, до якої вела електролiнiя, зовсiм змiнився. Тепер будiвля свiтилася зсередини. До червоного розжарились десяткiв зо два гiгантських вугiльних електродiв, кожен завбiльшки як триповерховий будинок. Ось мiж ними спалахнула яскрава дуга, потiм друга, третя... Посипались iскри. Там, на березi, вченi вимiрювали потужнiсть генератора, що його створили самi...

Енергiї було так багато, що навiть подумки Юск не знаходив вiдповiдного порiвняння.

Вiн тiльки тепер до кiнця збагнув, що комунiсти стали володарями казкового багатства. Те, що створила ранiше людська фантазiя, годi було порiвняти з цим невичерпним скарбом ..

Раптом сильний удар струсонув човен. Юска жбурнуло на пiдлогу. Корпус човна тремтiв, мов у лихоманцi. Брязкiт, скрегiт, булькання... Юск зiскочив, кинувся до перископа. Подивився в окуляр - i закричав на все горло.

На обидва перископи пiдводного човна перестрибнули двi голубi блискавки вiд сяючого електричного джгута, що падав з неба. Через перископи йшов струм небаченої сили, який розтоплював усе на своєму шляху. З труби перископа крапля по краплi потiк метал. Розтоплений метал змiшувався з водою, що прорвалася в човен. Повалила густа пара.

Юск кинувся до командира i, намагаючись перекричати гуркiт, шум i брязкiт, заволав:

- Вiдпливати! Вiдпливати!

...Але човен уже не мiг зануритись. З пропаленою наскрiзь бойовою рубкою, iз згорiлими перископами, з оплавленим мостиком, вiн мiг iти лише над водою.

**

*

- Затримали човен у наших територiальних водах, - казав далi пiсля паузи слiдчий, звертаючись до професора Васильєва. - Тепер ви, Олександре Миколайовичу, знаєте, хто i як полював на генератора. Хотiлося б, щоб i ви менi дещо пояснили. Звiдки, наприклад, береться енергiя для обертання генератора?

- Вiд Сонця,- вiдповiв професор.- Я з задоволенням поясню детальнiше.

Слiдчий кивнув.

- Молекули кисню й азоту, якi входять до складу повiтря, можна розщепити на окремi атоми, - почав професор. - Для цього треба затратити певну енергiю, мовби розрубати молекули сокирою, коли хочете. I така сокира є в природi. Це Сонце, точнiше - його випромiнювання, i космiчна радiацiя. На великих висотах вони весь час розбивають молекули кисню й азоту на атоми. Над нашими головами в iоносферi, на висотi ста кiлометрiв, хлюпоче цiлий океан законсервованої сонячної енергiї. Досить знову сполучити атоми газiв у молекули, i вивiльнена енергiя рине нестримним потоком.