Ю Сафронов - Уламок зiрки (на украинском языке)

Сафронов Ю

Уламок зiрки (на украинском языке)

Сафронов Юрий Павлович

Уламок зiрки

"Я пишу Вам тому, що Вам, як фантастовi, найлегше повiрити у той незвичайний випадок, який стався зi мною торiк улiтку. Я працюю трактористом. Цим вже все сказано про мою професiю, у поясненнях нема потреби.

Якось уранцi, здається, дев'ятого вересня, я мав з'їздити в мiсто. Прокинувся о четвертiй ранку, нашвидкуруч поснiдав, сiв на велосипед i поїхав. Спершу дорога йшла лiсом, та кiлометрiв за два лiс скiнчився, i потяглися нашi поля. Саме цю вiдкриту дiлянку я й хотiв проїхати за ранкової прохолоди.

День обiцяв бути спекотним. На голубому небi не видно було анi хмаринки. Немовби всю землю було накрито блакитною чашею. Тиша незвичайна. Тiльки й чутно було щебiт розбурканих птахiв та шурхотiння велосипедних шин по зарослому травою путiвцю.

I раптом нiби гарматний пострiл несподiвано почувся неподалiк. Щось промайнуло зовсiм поруч зi мною i врiзалось у путiвець метрiв за двадцять вiд мене, здiйнявши клуби пилюки. Спершу я розгубився з несподiванки. Потiм скочив з велосипеда i, поклавши його на землю, кинувся до хмарини пилюки, що осiдала.

Я розгрiб руками землю й намацав невеликий круглий предмет. Вiн був ще гарячий i обпiкав пальцi. Менi все зразу стало ясно. Метеорит! Невеликий гiсть iз космосу впав трохи не на голову менi. Вiн лишив на дорозi неглибоку борозну, притрусив пилюкою траву i перевернув шар свiжої землi.

В самому падiннi метеорита нiчого особливого не було. Та я вирiшив написати Вам листа, щоб розповiсти про його чудовi властивостi i про те, що сталося далi.

Метеорит був зовсiм чорний, об'єм мав як три сiрниковi коробки. За формою - майже правильна куля, наче бритвою зрiзана з одного боку. Його поверхня виблискувала, мов полiрована. Моє обличчя вiдбивалося в ньому, як у кривому свiчадi.

Головнi дивнi властивостi метеорита виявилися пiзнiш. Я повернувся з мiста серед дня й став розглядати камiнь пильнiше, через збiльшувальне скло. Сонячне промiння падало через вiдчинене вiкно на стiл, яскраво освiтлюючи чорний камiнь. Скiльки я не вдивлявся в його полiровану поверхню, не змiг помiтити жодної, бодай найменшої трiщини. Вiн був зовсiм монолiтним, цей маленький важкий предмет.

Я навiв збiльшувальне скло на його поверхню i сфокусував променi. Диск сонця, зменшений у багато разiв, заяскравiв на його блискучiй поверхнi маленькою цяткою, що слiпила очi. Менi хотiлося перевiрити, чи не плавитиметься ця речовина пiд час нагрiвання. На тому мiсцi, де була сонячна пляма, на каменi з'явився невеликий горбик.

Здавалося, що камiнь увiбрав сонячне промiння i перетворив його на свою дивну чорну речовину. Ранiш я нiколи не чув, щоб камiння росло пiд дiєю свiтла.

За пiвгодини на каменi був уже не горбок, а чорна гiлочка завдовжки трохи бiльше сантиметра! Вона була вся нерiвна, у патьоках i напливах, як гiлка старої тополi. З години на годину вона все видовжувалась. Я наводив промiнь сонця то на один її бiк, то на другий i змусив гiлочку подвоїтись на кiнцi. Тепер цей чорний вiдросток ще бiльше нагадував живу гiлочку.

В моєму життi це було перше, а може, й останнє наукове вiдкриття. У мене був камiнь, про який, як я з'ясував, не повiдомлялося навiть у книжках!

Зрештою я зрозумiв, що мене схвилював не так сам факт падiння метеорита, як його незвичайна здатнiсть рости пiд дiєю сонячних променiв. У мене якось не вкладалося в головi, що невiдчутнi на дотик променi свiтла можуть раптом перетворюватись на вiдчутну дуже мiцну чорну речовину.

Довго я намагався вiдшукати яке-небудь схоже явище в природi, але так i не знайшов.

Та, можливо, мiй камiнь не просто камiнь, а уламок рослини з якоїсь далекої зруйнованої планети? Можливо, там, на її поверхнi, росли непрогляднi лiси з деревами з чорного каменю?

Пiд ранок, провертiвшись усю нiч з боку на бiк, я чiтко сформулював два найнеяснiших для себе питання: чи матерiальне свiтло i як рослини використовують його для свого росту? Я зважився поговорити з головним iнженером i з нашим агрономом.

Я схопився якомога ранiше i зустрiв нашого головного iнженера бiля його домiвки. На моє щастя, вiн теж вийшов ранiше.

- Чатуєш? - розсмiявся вiн. - Певне, знову щодо пального чи по запчастини прийшов?

- Та нi, iнше...

- Що ж саме? Кажи прямо. Поговоримо вiдверто. Тiльки без усяких там вигадок, без пiдходiв. Не люблю цього! Давай просто до дiла!

"Ну, що ж, до дiла, так до дiла, - подумав я. - Ще краще!" I просто напрямки спитав його:

- Семене Семеновичу, як по-вашому, чи матерiальне свiтло?

Головний iнженер навiть зупинився вiд несподiванки, насупився й недовiрливо оглянув мене з нiг до голови швидким поглядом.

- Яке свiтло?

- Ну, звичайне, сонячне, наприклад?

- Я ж просив тебе починати розмову без пiдходiв. От манера починати вiд Адама! Кажи, чого тобi треба?

- А я й кажу без усякого Адама. Менi цiкаво знати, чи матерiальне свiтло? Вчора з вечора засiла ця думка в головi, нiч погано спав, усе думав. Вирiшив поговорити з вами. Ви не подумайте, я без усякої задньої думки!

Здається, головний iнженер почав вiрити, що я не жартую, але питання було надто незвичним i несподiваним.

- Що ж воно вiд бога, по-твоєму? Звичайно, матерiальне!

- Менi також здається, що матерiальне, от тiльки якась незвичайна в нього матерiя. Ось камiнь - це справдi матерiя, його й помацати, й потримати можна в руках! А свiтло, воно якесь не таке... Не вiдчутне на дотик...

- А ти знаєш, як Ленiн визначив матерiю? - iнженер навiть поморщився, намагаючись якнайточнiше згадати ленiнське формулювання. - "Фiлософська категорiя для визначення об'єктивної реальностi, що дана людинi у вiдчуттях її, яка копiюється, фотографується, вiдображається нашими вiдчуттями, iснуючи незалежно вiд них". Розумiєш?

Я про всяк випадок ствердно кивнув головою.

- Свiтло є об'єктивна реальнiсть, що iснує незалежно вiд нашої свiдомостi. Ми лише вiдчуваємо його своїми органами чуттiв постiльки, поскiльки можемо.

- Зрозумiв. Тепер зрозумiв.

- Ну, ось i все! Отже, свiтло - матерiя й нiщо iнше! Так i вважай надалi!

Тепер усе стало на мiсце. Оскiльки свiтло матерiальне, то менi здавалося вже менш дивним, що воно перетворюється в моєму чорному каменi на речовину. Просто матерiя з однiєї форми переходить в iншу форму.

Того ж дня я вибрав час для розмови й з агрономом. З ним ми зустрiлися просто в полi. Я зупинив свого трактора й зiскочив на землю. Почати розмову пiсля декiлькох звичайних фраз було зовсiм не важко.

- Усе нiяк не зберуся спитати вас, як рослини використовують свiтло для свого росту.

- Щось ти занадто шкiльне питання поставив менi, - усмiхнувся агроном. - Ти ж про фотосинтез чув, напевне?

- Чути-то я чув, але забув.

- То я тобi коротко нагадаю основне. Рослини переробляють пiд дiєю свiтла вуглець, що є в повiтрi, й воду на органiчнi речовини. Енергiя сонячного свiтла перетворюється рослинами на хiмiчну. Це найосновнiше...