Ю Сафронов - Уламок зiрки (на украинском языке)
Агроном далi довго розповiдав менi про фотосинтез, а я кивав йому головою тiльки з ввiчливостi. Вiн у нас любить побалакати!
Нi, те, що вiдбувалося в метеоритi, зовсiм не було схоже на фотосинтез. Менi здалося, що камiнь рiс не за рахунок води й вуглецю, а саме за рахунок засвоєння свiтла. Я вирiшив перевiрити це в експериментальний спосiб. Iдея дослiду була напрочуд простою.
Я поклав камiнь на порцелянову тарiлку, накрив його скляною банкою, а краї залив воском. Для ще надiйнiшої герметизацiї я налив у тарiлку поверх воску шар води. Камiнь було iзольовано вiд зовнiшнього середовища надiйно. До нього не було доступу повiтря.
Через скло банки я навiв збiльшувачем на поверхню метеорита сонячне промiння. Якби для росту каменя потрiбнi були вуглець i вода, як для росту рослин, то мiй камiнь анiтрохи не вирiс би в замкненому просторi.
Приладнати поруч iз банкою збiльшувальне скло й навести сонячне промiння було справою кiлькох хвилин. Минула година, i я одержав точну вiдповiдь на питання, яке мене схвилювало. Камiнь рiс у замкненому об'ємi!
На кiлька днiв я облишив свiй камiнь. Зрання до вечора сидiв у районнiй бiблiотецi i перечитав усе, що там було про будову речовини та про перетворення енергiї з одного виду в iнший.
II
Я уявив собi метеорит до його падiння на поверхню Землi. Вiн линув у космосi вiдкiлясь з невiдомих глибин у напрямку до Сонця. Променi зiрок безперервно, кожну мить, кожну секунду освiтлювали його поверхню, И вiн увесь час рiс, рiс протягом усього свого довгого польоту, безперервно вбираючи в себе матерiю, що ринула до нього з усiх сторiн Всесвiту. Кожна, навiть найдальша, зiрочка простягала до нього свiй тоненький, ледве вiдчутний промiнь.
Що б зробилося з цим уламком далекої зiрки, коли б вiн не впав на поверхню Землi, а пролетiв би повз наше Сонце та летiв собi далi? Напевно, через декiлька мiльйонiв рокiв це був би вже не шматочок речовини, а велетенська брила, завбiльшки, можливо, як наша планета.
Тиск всерединi цього громаддя безперервно зростав би. Врештi-решт цей гiгант досяг би таких розмiрiв, що його чорна речовина стала б плавитися в центрi вiд того, що на неї тиснули б горiшнi шари. Створилися б новi хiмiчнi сполуки, змiнилися б електроннi оболонки атомiв, невiдома зоряна речовина поступово перетворювалася б у звичнi для нас сполуки. Можливо, минули б ще сотнi тисячолiть, i планета розплавилася б уся - вiд центра до самої поверхнi. Колосальна енергiя, накопичена в речовинi, прагнула б вивiльнитись, вирватись назовнi.
У Всесвiтi спалахнула б нова зiрка, а мiльярди її уламкiв, що перетворюють свiтло в речовину, стали б основою для створення нових планет i зiрок. Можливо, деякi з них полинули б до iнших галактик i через багато мiльйонiв рокiв запалали б там зiрками.
А що ж далi? Помiркуйте самi. Адже Всесвiт iснує безконечно i безконечно iснуватиме. Що це означає? Тiльки те, що зiрки й галактики не iснували б, коли б матерiя не перетворювалася iз свiтла в речовину.
Так, так, так! Саме такого висновку я дiйшов. У розвитковi галактик обов'язково повинно вiдбуватися перетворення свiтла й iнших електромагнiтних випромiнювань на речовину. Iнакше просто не могла б iснувати речовина.
Отже, я дiйшов висновку, що у Всесвiтi вiдбувається безперервний замкнений цикл перетворення матерiї. Перше перетворення, перша половина циклу всiм добре вiдома. Друга ж вiдбувалася в моєму метеоритi.
Завдяки цьому цикловi навiть найдальшi галактики безперервно обмiнюються матерiєю, що поширюється зi швидкiстю, яка дорiвнює швидкостi свiтла. Цей обмiн вiчний. Звiдси сама собою випливає матерiальна єднiсть Всесвiту.
III
Вранцi я зiскочив з лiжка й пiдбiг до столу. Слабенькi променi сонця, як i ранiше, освiтлювали чорний камiнь, що лежав на порцеляновiй тарiлцi пiд скляною банкою. Придумана мною iзоляцiя була надiйною. За всю нiч у банку не просмокталося нi краплi води.
Чорний уламок зiрки з гiлочками, що їх я виростив, лежав так само, як я залишив його ввечерi. Нi, все це менi не приснилось. Я справдi був володарем казкового багатства: на моєму столi пiд звичайнiсiнькою скляною банкою лежав шматочок речовини, який мiг розростися до об'ємiв нашої планети, спалахнути вогненною зорею, долетiти до ядра нашої Галактики й розповiсти людям про безлiч нерозгаданих таємниць свiтобудови.
Нi, не менi, простому трактористовi, слiд було володiти цим скарбом. Є вченi, котрi, дослiдивши цей камiнь, вiдкриють такi загадки, про iснування яких я й пiдозри не маю. I я вирiшив переслати камiнь iз детальним описом усього, що було з ним пов'язане, просто до Академiї наук.
Менi захотiлося лишити собi яку-небудь пам'ять про цю дивну зоряну речовину. Я взяв фотоапарат i зробив кiлька знiмкiв свого першого в життi наукового дослiду - чорного каменя пiд скляною банкою, що стояла на тарiлцi, наповненiй водою. Якомога обережнiше я потяг за денце банку, притримуючи лiвою рукою тарiлку з водою. Вiск вiдстав од неї. Утворилася щiлина, в яку одразу ж ринула вода...
Те, що вiдбулося далi, я пам'ятатиму все життя. Тiльки-но вода торкнулася каменя, почулося сильне шипiння, банка виповнилась чорним димом. Наступної митi шипiння перейшло в скрегiт i булькання, чорний дим важкими клубами вирвався з-пiд банки, швидко розповзаючись по всiй кiмнатi.
[Image04.tif]
Я пожбурив банку геть i, задихаючись вiд їдкого диму, постарався вихопити свiй чорний метеорит з води. Замiсть великого каменя я намацав на тарiлцi маленький розпечений шматочок, довкiл якого клекотiла вода. Я схопив його лiвою рукою й затис у кулацi. Вiн обпiкав менi руку, але я, зцiпивши зуби,
Не розгинав пальцiв! Я зрозумiв, що тримаю в руцi маленький шматочок матерiї, який дорожчий за всi самоцвiти. Треба було врятувати його будь-що!
Та марно! Камiнь пропалив менi шкiру на руцi. Вiд зiткнення з кров'ю вiн за одну мить перетворився на клуби чорного диму.
Цiкаво Вам знати, що сталося далi? Нiчого особливого.
Сусiди помiтили, що з моєї кiмнати валує чорний дим, подумали, що в мене пожежа, i примчали на допомогу. Мене вiдвезли в лiкарню. Опiк на лiвiй руцi затягнувся навдивовижу швидко. За тиждень я знову мiг повернутись на роботу.
Коли мої знайомi й сусiди просять розповiсти, чому з моєї кiмнати того ранку йшов чорний дим, я розповiдаю їм усе те, що написав Вам".
IV
Так закiнчувався цей лист. Я виразно уявив собi його автора тракториста, до рук якого потрапив незвичайний камiнь. Безперечно, вiн знав замало для того, щоб розгадати таємницi цiєї дивної речовини. Та зате в ньому прокинувся справжнiй дослiдник, який у простому горбику, що вирiс пiд дiєю свiтла на поверхнi каменя, уздрiв долю всiєї свiтобудови, вiчнiсть матерiї, безперервний, всеохопливий коловорот життя, його першоджерела й циклiчнiсть.
Вiн не побоявся висунути нової смiливої гiпотези про походження й розвиток небесних тiл та систем за рахунок безперервного процесу перетворення свiтла в речовину й навпаки.
(adsbygoogle = window.adsbygoogle || []).push({});