Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків
Край галявини похилило свою буйну голову поламане деревце горобини.
У Васі стислося серце.
Він згадав інше деревце. Берізку. Вона росла їіп узліссі неподалік від тролейбусної зупинки, fhcncb після школи вони – Валера, Ігор Горенко, 11 іти Кулачковський, Стьопа Балабайченко і він, Піп зі, йшли мимо.
Підійшовши до берізки, Ігор Горенко схопився рукою за гілку, смикнув і зламав її.
Валера, ні слова не кажучи, схопився рукою за другу гілку, теж смикнув і теж зламав. Ігор Горенко не любив пасти задніх, тож підскочив і зламав ще одну гілку.
– А я цю зламаю! – сказав Валера і зламав.
– А я цю! – вигукнув Ігор.
– А цю ти не зламаєш! – сказав Валера.
– А от і зламаю!..
Вітя Кулачковський і Стьопа Балабайченко нервово хихикали, дивлячись на це дурне змагання. Ігор Горенко був найбільший розбіяка у класі, до всіх ліз битися і всі його боялися. Крім Валери.
Глечикові було шкода берізки, і він хотів був сказати хлопцям, щоб не робили цього. Але не встиг. Бо до тролейбусної зупинки підійшла якась тьотя і так гримнула на Ігоря та Валеру, що вони всі вп'ятьох дременули геть, аж залопотіло… І тепер…
– Невже це люди зробили? – вражено мовив Терентій, дивлячись на зламану горобину, на чорний вигорілий круг, на сміття навколо нього.
Васі раптом стало соромно перед сонячним зайчиком за людей.
– То… то вража сила! – несподівано сказав він. Хоча й розумів, що зробили все це звичайнісінькі туристи. Може, навіть старшокласники з їхньої школи, які часто ходили в цей ліс. Терентій нічого не відповів, вони проминули галявину й рушили далі.
Довго ще йшли лісом, аж поки не вийшли на берег річки.
Сонячний зайчик подивився на річку, зітхнув і мовчки похитав головою. Та й було чого і зітхати, і головою хитати. З води стирчали брудні іржаві залізяки. А край берега валялися викинуті хвилями купи мотлоху: подерте взуття, ганчір'я, черепки тощо. Та й сама вода була каламутна, пінява – не вода, а помиї. І тієї, з дозволу сказати, води було небагато – текла вона повільно, мляво, застоювалась у брудних калюжах.
Якось водила їхній четвертий «Б» Катерина Степанівна до річки на урок природи. І вже важко сказати, хто перший – чи то Ігор Горенко, чи Валера, чи, може, навіть Боря Бородянський, а то й Стьопа Балабайченко,- але хтось із хлопців перший кинув у річку знайдений на березі старий напівзотлілий черевик. І почали хлопці кидати в річку все, що тільки під руку попадалося: недогризки яблук, поламані коліщатка, консервні бляшанки… Цікаво ж: бульк! – і нема!.. Бульк! – і нема!..
Як побачила це Катерина Степанівна, як розсердилася!
– Ви що це робите?! Як вам не соромно! Хіба можна кидати в річку різний непотріб? Хіба можна засмічувати річку?! Ми ж із неї воду п'ємо! Вмиваємося, обід варимо! Ви ж собі у борщ та суп брудний черевик не кидаєте? Празда?
Дуже гнівалася Катерина Степанівна, аж зблідла. І ще одного разу говорила вона про річку. Це коли хлопці у туалеті водою чвиркалися. Усі тоді прийшли на урок мокрі як хлющі.
– Коли всі так воду берегтимуть, вода з річок повитікає і річки попересихають. Що тоді робити будемо?
Вася не розумів, чого вчителька так гнівається, чого так хвилюється? Он скільки в річках тієї води! На всіх вистачить!
А оце зараз глянув і жахнувся: таки правда, з такої річки хіба нап'єшся? Отруїтися можна.
– Нам на той берег треба,- сказав Терентій.- Ти плавати вмієш?
– Трохи вмію,- сказав Глечик,- але… Так йому не хотілося лізти у ту багнюку! Сонячний зайчик зрозумів це.
– Пожди, я пошукаю броду.
Забігав туди-сюди, легко ковзаючи по поверхні води, і нарешті загукав: – Є! Знайшов!
Знявши одяг, з огидою занурюючись у бруднющу воду по пояс, перебрів Вася річку. Уже виходячи на берег, ногу об консервну бляшанку порізав. Глянув, і здалося йому, що це та сама бляшанка з-під салаки в томаті, яку він отоді під час уроку на природі власноручно кинув у річку.
Зітхнув Вася.
Пішли вони далі.
Почалися гори, з ущелинами і проваллями, із стрімкими прямовисними скелями. Дряпаючи руки, збиваючи у кров коліна, дерся Глечик по тих скелях. Але не скаржився. Тільки думав:
«Мені що – звичайні людські труднощі. А от як там Валера? Як його там вража сила катує?.. Хоч би живого-здорового побачити… І ото треба було за їжаком у ліс іти! От біда!.. Сиділи б зараз перед телевізором, передачу цікаву дивилися – мультик, детектив захоплюючий абощо…»
Але того, що вже трапилося, назад не повернеш. Це тобі не в шашки грати («Можна, я не так піду?»). Це – життя!..
Довго й важко долав Глечик скелясті гори.
Та нарешті вони з Терентієм спустилися у долину і підійшли до густого дрімучого лісу.
– Ну от і прийшли. Тепер прямо. Не звертай нікуди. Отам у лісі і лежить 3 лан дія,- сказав сонячний зайчик.- Далі я вже тебе не поведу. Бо тобі треба ховати чарівне дзеркальце, щоб вража сила його відразу не одібрала. Прощай, Васю, до зустрічі! Хай тобі щастить!
– Прощай, Терентію! Спасибі тобі! – зітхнув Глечик. Він сховав дзеркальце під обгортку, і Терентій умить зник. Бо, як ви знаєте, без дзеркальця сонячних зайчиків не буває. І одразу стало Глечикові й сумно, й моторошно. Одне діло, коли під час небезпеки ти з кимось удвох. Зовсім інше – залишитися на самоті.
Та іншого виходу не було.
Розділ дев'ятий, в якому дія відбувається вже у Зландії. Балерин портфель. От він який – пан Морок!
Зайшов Глечик у ліс. І здалося йому, що це той самий ліс. І дерева такі самі, і галявини. Онде навіть великий трухлявий пень, біля якого вони з Валерою розлучилися. Але то, мабуть, тільки здалося.
Вийшов Глечик на велику галявину. Бачить – паркан високий, ворота величезні, а над ними напис кривулястими літерами «Зландія».
Закалатало Глечикове серце.
Прийшов!
Що ж чекає його за тими ворітьми, за тим парканом?
Поправив Вася окуляри, а за плечима ранець-портфель, в якому лежало під обгорткою «Математики» чарівне дзеркальце. Задумався.
Треба придивитися, розвідати нишком, що і як. Дірку в паркані відшукати. Нема у світі такого паркана, в якому не можна було б десь дошку відхилити, щоб худенький четвертокласник проліз.
Крадеться Вася Глечик попід парканом, придивляється, прислухається.
Тихо за парканом. Жодного звуку. Нема нікого, чи що?
Захопився Вася – трохи у величезну яму для сміття не впав. На самісінькому краєчку спинився.
Дивиться – а серед сміття різного учнівські портфелі валяються. І зверху, просто у Васі під ногами – знайомий до болю портфель. З крокодилом Геною на кришці, з подряпиною під замком, з довгастою масною плямою (у мастило вгнався, коли з гірки з'їжджали!). Балерин!
Сумнівів більше не було!
Тут Валера! Тут, у Зландії!
Як же його знайти! Як визволити?
Думав Вася спершу скочити в яму, взяти Балерин портфель, та потім передумав: а що як не вибереться звідти?.. Не для того він у Зландію прийшов, щоб у ямі для сміття сидіти. І не портфель, а Валера йому потрібен.
Пішов Глечик далі попід парканом. І знайшов-таки нарешті дошку, яку можна було відхилити. І відхилив, і проліз. І от він уже у Зландії.
Великі темні ялиці з волохатими вітами оточили галявину.
А посеред галявини хатки. Одна на курячих ніжкахД на дверях табличка «Баба Яга. Дзвонити 1 раз». Біля неї реактивна ступа стоїть, і до стіни здоровенницька летюча мітла прихилена.
Друга хатка залізна, закіптюжена, з довгою бляшаною трубою, як той самовар. Біля хатки великий щит з вогнегасниками, відрами та іншим протипожежним реманентом. На дверях табличка «Змій Горинич. Стукати голосніше».
Третя хатка цегляна, з маленькими заґратованими віконцями. Біля неї – шведська стінка, гімнастичний кінь, турнік, гирі, штанга на помості та інший спортінвентар. На стінах яскраві плакати розклеєні: «Фізкультура – запорука безсмертя!». «Хочеш жити вічно – роби зарядку!», «Той, у кого дужі м'язи, неприступний для зарази» і таке інше.
На дверях табличка «Кощій Безсмертний. Не турбувати!» І ніде жодної живої душі. Тихо. Порожньо.
«Мабуть, ще дзеркальце на трасі шукають. Треба цим скористатися. Пошукати Валеру. Де він тут у них замкнутий?.. Якщо живий ще…» – і від цієї думки Глечик аж похолов. Та відразу ту думку одігнав: «Живий! Живий! Живий! Не до Валери їм. Раз навіть мене не зачепили, то й Валерою ніколи їм займатися зараз. Дзеркальце шукають».
Скрадаючись, обстежив Глечик усі хатки. Всюди дивився: і у вікна, і під ґанки, і у ступу навіть зазирнув. Ніде Валериних слідів не виявив. І раптом… Раптом він почув чийсь голос. Голос лунав із-під землі.
Вася зіщулився, втягнув голову в плечі, прислухався.
Хтось під землею співав:
Зроблений із темної Темряви підземної Тіла я не маю – Та всіх перемагаю!
Морок я і, як захочу, Будь-кого я заморочу, Заморочу, заморочу, Як захочу!
Чарівним даром володію, Всіх підкоряти я умію. Мої всевладні чари – Страшні нічні кошмари.
