Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків
– Я тут!
– Що ти там робиш?
– А… а їжака хотів упіймати. Ми ж з тобою так і не знайшли.
– Ну, тепер їжак нам не потрібен. Тепер ми з тією Катериною Степанівною що хочеш зробимо… Іди подякуй Бабаю Бабайовичу! Він умовив пана Морока: тебе беруть з місячним іспитовим терміном.
Вася вже наблизився майже впритул до Кощія Валери, вже сунув руку в кишеню… Тепер тільки піднести дзеркальце до його очей, щоб він глянув і…
Та раптом почувся голос пана Морока:
– Тривога! Тривога! Дзеркальце зникло. Піднімаюсь нагору. Затемнення!
Вася вихопив дзеркальце з кишені і кинувся до Кощія Валери:
– Воно в мене! Зазирни швидше! Я тебе прошу! Я тебе благаю! Валеро!
– Не дивись! Не дивись! – одчайдушно заверещав Бабай, кидаючись між друзями.
У цю мить з-під землі вигулькнув пан Морок у чорному оксамитовому плащі з каптуром.
– Не бійтесь! Не подивиться! – спокійно сказав пан Морок, змахнув руками, і вмить через усю галявину, через усю Зландію перекинулась чарівна чорна кошмарля, і стало абсолютно темно. Як уночі під ковдрою.
Розділ сімнадцятий, в якому відбувається жорстокий двобій, а також розкривається таємниця Країни Сонячних Зайчиків
– Ха-ха-ха! – зловісно засміявся пан Морок.- Тепер хай дивиться!.. Ви забули, що ви в моїх володіннях. Тут господар я!..- І він заспівав свою пісню:
Зроблений із темної Темряви підземної, Тіла я не маю, Та всіх перемагаю.
Морок я і, як захочу, Будь-кого я заморочу! Заморочу, заморочу, Як захочу!..
Поки пан Морок співав, Вася відчув раптом,-як хтось торкає його ззаду за плече.
– Це я! – почув він шепіт Незнайомки.- Дай дзеркальце!
– Візьміть! Воно у мене в правій руці! – шепнув Вася.
Незнайомка намацала Глечикову руку, в якій він тримав дзеркальце, і забрала його. Пан Морок закінчив співати і сказав:
– Але як цей лжедракон Вася проник у печеру «Тридцять три лиха»? І не захворів! Як він дістав дзеркальце? Адже це могла зробити лише моя вража сила. Де Змій Горинич? Де Баба Яга? Агент Страху Бабай! Ви відповідаєте за порядок у країні!
– Ваша Темність! На жаль, я нічого не можу сказати… Пробачте, Ваша Темність! Все це для мене теж така несподіванка…
– Перш за все* негайно відберіть у нього дзеркальце!
– Але як?! Ваша Темність! Я ж нічого не бачу. Нічогісінько!
– Навпомацки! Він же стоїть десь поряд з Кощієм Безсмертним! А ти, Кощію, чого мовчиш? Хочеш втратити безсмертя?
Вася відчув, як його хапають і обмацують одразу чотири руки.
– Ваша Темність! Навпомацки нічого не виявили! – вигукнув Бабай.
– Навпомацки нічого нема! – підтакнув йому Кощій Валера.
– Ваша Темність! Дозвольте хоч один промінчик! – попросив Бабай.
– Хоч на одну мить! – докинув слово Кощій Валера.
– Ну, гаразд! Один промінчик. На одну мить! – сказав пан Морок. І десь нагорі, біля верхівки найвищої ялиці одхилилася чарівна кошмарля, і на галявину пробився один-єдиний сонячний промінець. І враз де не взялася рука Незнайомки і підставила під той промінь чарівне дзеркальце.
Спалахнуло світло. То з'явився і застрибав на галявині сонячний зайчик Терентій.
– Вва-вай! – перелякано закричав пан Морок.
А сонячний зайчик Терентій вже тримав у лапках довгий сонячний промінь-спис.
Гей, пан Морок, бережись!
За плаща свого держись!
От зніму плаща ураз – І загинеш в той же час! – заспівав Терентій і кинувся на пана Морока.
– Геть! Геть! Геть! – панічно закричав пан Морок, намагаючись полами свого чорного плаща накрити сонячного зайчика.
Почався відчайдушний двобій.
– Бабай! – лементував пан Морок.- Одбери дзеркальце! Наказую!.. Прошу!.. Благаю!..
– Бо… бо… боюсь!..- белькотів Бабай, не рухаючись з місця.
– Кощій!.. Безсмертний!..- кричав пан Морок.- Озолочу! Все, що захочеш, зроблю для тебе!
– Як Ба… ба… бай… бо… бо… їться… то що вже мені? – цокотів зубами Кощій Валера.- Таке робиться!.. Таке робиться!..
У Васі все мерехтіло перед очима.
Нарешті Терентій скинув-таки своїм сонячним списом з пана Морока його чорний плащ. І вмить упала з дерев на землю чорна кош-марля. І освітилася вся галявина сонцем.
У траві лежала жалюгідна брудна чорна шматина – все, що лишилося від пана Морока.
Бабай та Кощій Валера, заціпенівши, дивилися на Незнайомку, яка з дзеркальцем у руках велично стояла посеред осяяної сонцем галявини.
– Бабаєвський! – вчительським тоном сказала Незнайомка.- Підійди до мене і глянь у дзеркальце!
Агент Страху Бабай, як загіпнотизований, покірно підійшов до Незнайомки, зазирнув у дзеркальце, скрикнув і на очах у Глечика враз перетворився на незугарного підлітка із сигаретою у зубах.
– Вийди з лісу! – наказала Незнайомка. І незугарний підліток, схиливши голову, поплентався з галявини і зник за деревами.
Вася Глечик вражено дивився на Незнайомку, і несподівано неймовірна підозра ворухнулася в його душі.
– Це вона! Вона! – раптом несамовито закричав Кощій Валера.- Ой! Я більше не буду! Я більше не буду! – Він кинувся в ліс і зник за деревами.
Вася тільки рота роззявив від подиву. А Незнайомка зняла маску і скинула з голови білу перуку…
– Катерино Степанівно! – вигукнув Глечик.- Це ви?
– Я! – всміхнулася учителька.
– Як же так?..- розгублено закліпав очима Вася.- Ви ж казали… що ви з Країни Сонячних Зайчиків?
– Так!..- сказав Терентій.- Усі вчителі – з Країни Сонячних Зайчиків. Тільки учні про це не знають. Чарівна Країна Сонячних Зайчиків – це країна добра і знань. Ти, певне, чув не раз слова – «світло знань», «світло добра». Це недарма… У Країні Сонячних Зайчиків неподалік од Палацу Чарівних Казок є Сад Добра і Знань. І в тому саду працюють Постійно діючі Курси класних чарівників. То вони тільки так називаються у школі – класні керівники. Для конспірації. А насправді вони – класні чарівники. І от щороку кожен учитель один місяць улітку, коли у школах канікули, живе в Країні Сонячних Зайчиків, навчається на Курсах класних чарівників. Ти ж знаєш, що у вчителів два місяці відпустки, а от у всіх трудящих – тільки один. То спеціально так зроблено. Бо один же місяць улітку вони вчаться на Курсах класних чарівників…
«Справді! У вчителів таки два місяці відпустки, а у всіх інших – один…- подумав Глечик.- От дивина! А ми й гадки не мали, чого це…»
Але тут він згадав про несподіване перетворення і втечу Бабая, і думки його перервалися.
– А Бабай…- почав було він.
– Теж зачарований паном Мороком наш колишній учень,- сказала Катерина Степанівна.- Найбільш неблагополучкий з усіх наших учнів. Він потрапив до колонії неповнолітніх правопорушників…
– А Валера? Він же втік, так і не глянувши у чарівне дзеркальце!..- скрикнув Вася.- Це я, я винен! Не зміг його врятувати. Ех, вареник я, й більше нічого! Пігмей! Редиска!
– Ні, Васю! Зовсім ти не вареник, не пігмей і не редиска! А справжнісінький молодець! Без тебе нічого б не вийшло… А за Валеру ти не турбуйся. Він і сам усе зрозумів. І в основному завдяки тобі, твоїй дружбі. Дзеркальце йому вже не потрібне.
– Він сам повернеться назад у дитинство?
– Аякже… Стривай, здається, він уже гукає тебе.
Справді, у лісі лунав Балерин голос: «Васю! Агов! Де ти?..»
– Ну, прощай, незнайомець Вася Глечик з четвертого «Б» класу!.. До зустрічі! У школі! – Катерина Степанівна лагідно всміхнулася Васі. І враз зникла. Наче й не було її. І всі хатки зникли, і печера, і погребня, і паркан, і ворота… Зникла вся Зландія. Тільки чорна брудна ганчірка валялася на землі.
Глечик стояв біля великого трухлявого пня посеред тієї галявини, де вони з Валерою посва рилися.
– Васю! Ну озовись! Де ти? – лунав з гуща вини жалібний розпачливий голос друга.
– Валеро! Я тут! Я тут! – щосили закричав Глечик.- Сюди! Валеро!
З кущів нарешті вибіг Валера. Блідий, захеканий, очі горять…
Кинувся до Васі, за руки схопив, слова сказати не може. Тільки хекає, ледве дише.
– Де? Де ти був? – затермосив його Вася.
– Ой!.. Ой!..- спромігся нарешті на слово Валера.- Не кажи!.. Так злякався!.. Розумієш, зайшов у гущавину, вибратися не можу. У який бік іти, не знаю. Заблукав зовсім… І таке приверзлося!.. Жах!.. – І мені! – сказав Глечик.
– Ху! Аж ноги підгинаються! – стомлено сказав Валера, присідаючи на траву.- І враз – Вва-вай! – підскочив угору.
– Що таке? – здивовано вигукнув Глечик.
– На… на їжака сів… Оно побіг у кущі! – скривився Валера.
– Знайшли-таки того їжака! – засміявся Вася.
– Ой! Гайда швидше додому!.. Так пізно!.. Там уже, мабуть, хвилюються… І твої… мама, сестра, тьотя… І мої…- Валера одвів очі.
– Гайда! – весело сказав Глечик.
Розділ останній, заключний, дія якого відбувається наступного дня у четвертому «Б» класі
У класі тихо. Тихо й сонячно Всі сидять, голови набік посхиляли, сопуть. Дехто навіть язик від старанності прикусив. Контрольна. Задачки розв'язують. З математики. Вася Глечик уже розв'язав.
