Всеволод Нестайко - Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків
– Ну так то ж…
– А на фізкультурі з Борі Бородянського хто сміявся?
– Так усі ж сміялися…
– Правильно! Бо всі однакові!.. І взагалі, думаєш, я один тут такий? А Змій Горинич, думаєш, хто?
– Хто? – Ігор Горенко з нашого класу. – Ігор Горенко?! Та ти що?
– Те, що чуєш?.. А Баба Яга?
– Хто?
– Люська Бабенчук! От хто!
– Ябеда?! Якій ми бойкот оголосили?! Та вона ж у лікарні. У неї щось із ногою.
– От-от! З ногою! Костяна нога!
– Та ти що?! – У Басі просто'голова йшла обертом.
– Отже тут усі свої. Слухай!.. А давай і ти приєднуйся!.. У мене з Бабаєм прекрасні стосунки! Я з ним поговорю. Думаю, він не відмовить. Ти йому, здається, сподобався. Якраз є вакансія. Дракона. Будеш дракон Вася. Три голови. Крила. І вогонь з рота. Як у Горинича. Навіть більше. Бо три форсунки. А? От буде здорово! Давай!
– Тю! Що ти таке говориш? Дракон Вася… Дурниця якась! Безглуздя!
– Відмовляєшся?
– Авжеж! Категорично!
– А-а.. «Мама, сестра, тьотя…» Ну, й дурень! Вася не встиг нічого відповісти, бо в цей час із-під землі вигулькнув Бабай.
– Ну що? Я бачу, все гаразд. Порозумілися?.. Що ж… Валеру я тобі привів, слова дотримав. Тепер – ти! Давай дзеркальце!
– Та я… він… ми…- розгубився Вася.
– Ти чесне слово давав? Давав! Клявся? Клявся! Які можуть бути розмови?
Лише тепер Вася зрозумів, як обдурив його Бабай.
– Ну ти ж у нас чесний, Васю,- всміхнувся Кощій Валера.- Давай! Тут у нас не жартують.
– Ех, Валеро, Валеро! – тільки й сказав Глечик. Зняв ранець-портфель, вийняв «Математику», простягнув Бабаю.
– Що ти мені даєш? – скривився Бабай.- Нащо мені «Математика»? Я її зроду не любив. Ти мені дзеркальце давай.
– Під обгортку зазирніть,- буркнув Вася. Бабай обережно, наче то був не підручник, а атомна бомба, взяв «Математику», помацав обгортку, потім дістав з кишені невеличкий прилад.
– Чарівний індикатор-дзеркальцешука-тор,- сказав він Кощію Валері.- Щойно у підземній крамниці «Чарівниця» придбав. Останнє слово казкової техніки.
Він підніс прилад до книжки,й одразу на приладі замиготіла червона лампочка. – Єсть! Єсть! Воно! Дзеркальце! Чарівне! – закричав Бабай.- Увага! Увага і послух! Тепер головне – не глянути ненароком. Тримай! – передав він підручник Кощію Валері.- Тримай, поки я дістану чарівну кошмарлю., Кощій Валера з трепетом узяв «Математику», затиснув її у витятаутій руці, одвернувши обличчя, а Бабай дістав з кишені шматок чорної марлі. Накинувши ту кошмарлю на підручник, Бабай уже під нею (так, як перезаряджають фото-касету, щоб плівка не засвітилася) вийняв з-під обгортки дзеркальце, кинув на землю підручник і швидко-швидко замотав дзеркальце у кошмарлю. І враз торжествуюче скинув догори руки і вигукнув:
– Ура-а! Перемога! Із своїх хаток повискакували Баба Яга і Змій Горинич. І всі вчотирьох вони радісно затанцювали.
– Ну все! Понесу покажу Шефові, а тоді – у печеру «Тридцять три лиха» під нагляд хвороб на вічне зберігання! – вигукнув Бабай.
– А мені можна з вами до Шефа? – прохально спитав Кощій Валера.- Я ж усе-таки брав активну участь в операції… – І я! І я! – підхопила Баба Яга. – І мені! Ху! Всі штани на колінах протер, шукаючи! – вигукнув Змій Горинич.
– Давайте! Усіх беру! Я добрий! То тільки дурні батьки лякають мною дітей. «Бабай! Бабай! Сиди тихо, а то прийде Бабай і забере тебе у мішок!» Яка дурниця! Не знають, що Бабай – то сама доброта, що він тільки й дба-бає, щоб усім було добре. Ходімо! Раз дзеркальце у нас, про всіх подба-баю! Будуть і нагороди і подяки. Ходімо!
«Ну все! Все пропало!» – з відчаєм подумав Вася. І в останню мить, як вони вже підійшли до погребні, вигукнув:
– А Незнайомка?! Ви ж обіцяли! Бабай обернувся:
– А-а… Правильно! Я обіцяв. Забув. Ну що ж. Тепер Незнайомка нам не потрібна. Як занесемо у печеру дзеркальце, приведу її тобі.
Бабай тричі тупнув ногою, і вони провалилися крізь землю.
Вася лишився сам.- Розгублений, убитий горем.
«Що ж це робиться?! Що ж це відбувається у світі білому?! Люська Бабенчук – Баба Яга! Ігор Горенко – Змій Горинич! А Валера, ліпший друг мій Валера – Кощій Безсмертний!.. Жах який!.. А з мене хотіли Дракона Васю зробити. Три голови. І в усіх трьох – вогонь з рота! Брр!.. Й уві сні кошмарному не насниться!»
Минуло кілька хвилин. З залізним скреготом розчинилися іржаві двері печери «Тридцять три лиха», і, випхнувши поперед себе Незнайомку, вискочили Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера. Всі мали на обличчях білі марлеві маски-пов'язки. Останнім вискочив Бабай. І одразу захлопнув двері, щоб не повилазили з печери хвороби.
– От тобі твоя Незнайомка! І – геть обоє з нашої країни! – суворо гукнув Бабай (де й поділася його лагідність!).- Дякуйте, що ми вас узагалі відпустили!
– Що кісточок ваших у ступі не потовкли – цюк-цюк-цюк!..- свиснула носом Баба Яга.
– Не спопелили вас! Ху! – хукнув Змій Го-ринич.
– У казані не зварили! Буль-буль-буль! – вищирився Кощій Валера.
– Просто у нас сьогодні свято. Не хочемо його псувати. Ідіть і не озирайтесь! – наказав Бабай, виштовхуючи Васю і Незнайомку за ворота.
Ворота із скреготом зачинилися. Гримнула важезна клямка.
Розділ п'ятнадцятий, в якому наші герої знову повертаються у Зландію. Початок операції «Чарівне дзеркальце»
І от уже стоять Вася і Незнайомка за ворітьми у лісі.
– Пробачте,- опустив голову Вася.- Не вберіг я дзеркальце. Змушений був оддати.
– Не біда! Головне, що ти проніс його у Зландію. Молодець! Ти поводився, як справжній герой,- похвалила його Незнайомка.
– Та! – махнув рукою Глечик.- Який там герой!.. Ви подивіться, що робиться!.. На кого перетворилися мої однокласники, мій найкращий друг Валера. Це ж просто жах!
– Так! Я згодна з тобою. Це жахливо. Колись сонячні зайчики перемогли всю вражу силу, тільки для казок лишили по одній особі. А пан Морок із чарівного лабіринту втік і вирішив відновити всю оцю нечисть. Бачиш, заснував Зландію, розплідник усякого зла, тепер вербує нестійких дітей, зривщиків дисципліни та хуліганів і поповнює ними вражу силу.
– Жах!.. Що ж робити? Як же я додому піду? Що я Валериним батькам скажу, дідові Павлу Харитоновичу? Що? «Ваш син і онук перетворився на Кощія Безсмертного за власним бажанням!» Вони ж усі збожеволіють! Невже не можна вже нічого зробити? Якось вплинути на них?
– Можна. Для цього й треба було пронести у Зландію чарівне дзеркальце. Воно не тільки тому чарівне, що пускає чарівного сонячного зайчика: кожен, хто гляне у нього, ніби зазирне собі у душу. У нього відразу прокинеться совість. І зникнуть чари пана Морока, пропаде дія соку рослини-дорослини. І він перестане бути вражою силою, знову повернеться у дитинство. Пан Морок знає про це і тому вперто полював за дзеркальцем. Тому він суворо заборонив зазирати у дзеркальце, вигадавши, буцімто це смертельно небезпечно. Та для самого пана Морока це справді небезпечно, бо сонячні зайчики – смертельні вороги пана Морока, зробленого з темряви.
– То що ж робити? Як примусити моїх однокласників і мого друга Валеру глянути у дзеркальце?
– От над цим давай подумаємо… Перш за їсє треба повернутися у Зландію.
– Вони ж не пустять, вони ж розгніваються… цюк-цюк-цюк!.. Ху!.. Буль-буль-буль!..
– По-моєму, якщо не помиляюсь, тобі пропонували перетворитися на дракона Васю?
– А… звідки ви знаєте?
– Ну… все-таки я таємнича Незнайомка. Му-ять у мене бути свої секрети…- Незнайомка агадково усміхнулася.
– Ну… пропонував… Валера…
– То, може, варто погодитися…
– Що?! Стати драконом?! Три голови і в усіх огонь з рота?! Ні! Не хочу!
– Ну як не хочеш, то й не станеш. Перетво-ення можливе тільки за власним бажанням. к.ле вдати, наче ти погодився, можеш. І тим ча-зм примусити їх зазирнути у дзеркальце. Ска-ати, що, мовляв, той, хто у дзеркальце зазир-е – стане наймогутнішим, найдужчим, найне-ереможнішим. Тому, мовляв, пан Морок і не оче, щоб хтось зазирав. Владу втратити боїться.
– О! Це – ідея! Ви це зараз придумали? Незнайомка знов усміхнулася загадково.
– А хіба це має значення? То що – будемо?вертатися у Зландію? – І ви теж?
– А що ж – я тебе самого кину? Я весь час зсь поблизу буду. Щоб на допомогу, як треба, рийти.
Вася одразу повеселішав. Що не кажіть, а зли хтось тебе підстраховує, завжди легше.
– От тільки як у Зландію пробратися? – задумливо мовила Незнайомка.- Ворота замкнені, паркан онде який високий…
– Ну, про це не турбуйтесь. Я ж туди пробрався! Думаєте, крізь ворота? Вони весь час замкнені. Через дірку в паркані. Тільки…- Вася почухав потилицю.- Чи пролізете ви?.. Ви ж усе-таки доросла.
– Ну, коли ти проліз, то й я пролізу,- впев нено сказала Незнайомка.
– Тоді – гайда!.. Тільки, мабуть, поповзом доведеться. Щоб не побачили ненароком.
– Поповзом – то й поповзом! – погодилася Незнайомка.
– А ваше довге плаття не порветься? Не заважатиме?
– Не хвилюйся!
