Вигнанець і перевертень - Кокотюха Андрій Анатолійович
Який поки лишався в його спальні.
Там, де зоставили закривавлений труп лікаря Семена Лаврова.
Тіло Федора Мухортова теж не чіпали. Чечель на той момент не вирішив, куди його правильно занести з двору. Вбитий Мішель Григоренко лежав у льосі, проте його перенесли ще вранці. Зараз із мерцями ніхто з живих чоловіків морочитися наміру не мав.
Хай до сходу сонця все буде, як уже є.
Люди на другому поверсі трошки перетасувалися. Авакумови не потикали носів зі своєї спальні, а після останніх подій Георгій Андріянович заявив — зачиниться зсередини. Платон усе ж знайшов слова, вмовив лишити двері незамкнутими. Нагадав, як довелося ломитися в хазяйський кабінет, час забрало.
Те саме переконав зробити й Люсі. Дівчина нарешті впустила його, забилася в істериці, дізнавшись про ще двох загиблих. Але саме її реакцію Чечель списав на наркотики, точніше — їх відсутність. Люсі просто ламало, вона не могла знайти собі місця, нікого не хотіла бачити, почувалася самотньою, нікому не потрібною й від того — беззахисною. Її оточувало вороже, як вважала, середовище, де нема від кого чекати на допомогу й ні на кого покластися. Тож у Платоновій особі Людочка Черниш бачила тут єдиного захисника. Отже, слухалася його.
Вдови облаштувалися разом. Новина про втрату Мухортової ще більше загнала в депресію Лаврову. Проте ці дві жінки виявилися потрібними одна одній, до всього Наталя Дмитрівна була сильнішою за Ольгу Янівну. Таким чином, могла постояти за себе й належним чином дбати про раптову посестру. За обох Чечель поки що був спокійний.
Ковалевський демонстративно витягнув зі своєї спальні крісло, виставив у коридор, навпроти кімнати, зайнятої Лавровою та Мухортовою. Сів там, мовби на посту, тримав біля себе рушницю, а цигарки підкурював одна за одною від свічки. Серж бачив себе охоронцем, не інакше. Тим більше його ліжко зайняла куховарка Параска Ярмолюк, чи не найбільш налякана людина в цьому випадково зібраному товаристві.
Мартин Носок із мовчазної згоди оселився в спальні, яку зовсім недавно освоїли Мухортови. Управитель, без того не щедрий на слова в розмові з панами, після нападу на полковника утратив, здавалося, будь-яке бажання говорити будь з ким на будь-яку тему. Він заявив: ноги не тримають після побаченого. Тож Платон, користуючись тимчасовою владою, що впала на нього, дозволив Носку прилягти на вільне ліжко у вільній кімнаті. Мухортова не була проти — їй насправді було все одно. Кортіло, як решті присутніх, чимшвидше забратися звідси геть.
Таке саме бажання мали й Мілкуси.
— Ми поїдемо звідси всі разом, — переклала Серафима слова господаря, сказані твердим голосом. — Нам прикро, що все так сталося. Не знаю, чи доречно говорити про прикрість, коли за короткий час жорстоко вбито троє шанованих у Харкові чоловіків. Тим більше коли тут, зовсім поруч, є дві вдови. Я не знаю, пане Чечель, чим і як усе компенсувати.
— Я ж ніби маю знайти вбивцю?
Платон говорив до Мілкуса, але дивився на Серафиму. Світло двох свічок більше ховало, ніж показувало. Ті самі відчуття пережив якихось кілька годин тому в цій самій кімнаті — коли брав молоду жінку на тій самій канапі, де зараз лежить її паралізований чоловік.
— Угода в силі, — повторила Серафима, не беручи на себе труд перекладати Мілкусу свої слова. — У вас були неправильні відомості, Платоне Яковичу.
— Дехто поспішив із висновками?
— Саме так. Дехто не дуже правильно декого зрозумів. — Потім защебетала німецькою, переклала відповідь: — Так, ми хотіли б, аби крім поліцейського розслідування було також приватне. Проведене вами, ми оплатимо всі витрати.
— Хочете, щоб я зловив перевертня? Пропонуєте за ваші гроші кинути виклик нечистій силі?
Мілкус відповів не одразу.
— Дещо прояснимо, пане Чечель. — Господар навмисне робив довші паузи й говорив короткими реченнями, аби Серафимі було зручніше перекладати. — Я вважаю себе раціональною людиною. Що означає — не вірю в нечисту силу. Є люди з нечистими думками, лихими намірами. Проте всі вони мають таку саму раціональну природу. На моїх гостей полює не вовкулака, який стає хижаком опівночі або з появою місяця на небі. Ми всі маємо справу з хижим гомо сапієнс, не більше. Розгадати намір означає рахувати його кроки надалі.
— Це називається — встановити мотив, — додав Платон.
— Свій мотив має навіть божевільний.
— По це нам усім міг би розказати покійний Лавров.
— Але його з нами нема, — відрізав Мілкус. — Що, на вашу думку, сталося? Не мотив, не причина — послідовність дій убивці. І дуже важливо: чи ви далі переконані, що вбивця — серед нас?
Чечель згадав Людочку Черниш.
— Ким би вбивця не був — серед нас напевне є його спільник.
— Поясніть.
— Гаразд… — Платон зітхнув. — З вашого дозволу, оперуватиму лише фактами, відомими мені. Так простіше, та й не час для детальних пояснень. Перша жертва — Михайло Григоренко. Його вдалося виманити надвір глупої ночі, бо вбивця знав: Мішель готовий тікати за будь-яку ціну. Але щоб знати це, треба було чути його слова й розуміти наміри. І дуже важливо — на певний час вивести з гри його коханку. Для того треба знати про її пристрасть до наркотиків. Бо їй підкинули чималу дозу в момент, коли вона не знала, куди себе подіти. Усього цього, погодьтеся, вбивця, котрий приходить ззовні, без підказки свого спільника знати не міг.
— Ймовірного спільника.
— Але він є, — тиснув Платон. — Чи був. Припускаю участь покійного лікаря Лаврова. Бо мав образи на Григоренка, давні. Що означає: наш убивця, хоч ким би виявився, взяв на себе труд зібрати відомості про кожного. Наперед.
— Він знав, що тут, у нас, будуть саме ці гості? Ми ж навмисне обрали лотерею!
— Тут для мене поки загадка, чи не найбільша. Проте розв’яжу її, щойно проясню для себе різні деталі. З яких цілісна картина й складеться. Проте, пане Мілкус… і ви, Серафимо Марківно, — шаркнув Чечель у її бік, аби не зводити присутність господині лише до тлумачення чоловікових слів, — моє припущення розширює коло підозрюваних.
— У сенсі?
— Ще вчора зранку я не зважав на жодну з наших дам. Роздивився Мішелеву рану. Повірте, бачив їх чимало на своєму, хай не такому вже й довгому, віку. Вбивця — дуже сильна людина. Жінки так само можуть мати багато сили, таких я теж знавав. Зрештою, Полінка Урусова, причина мого теперішнього становища, — була молода, тендітна, але дуже жорстока. Що додає сил, до речі. Проте, з усією повагою, жодна з ваших гостій, навіть кокаїністка Людочка, на вбивцю не годиться. Спільницею ж того, хто почав полювання, бути може.
— Дякую.
Платон звернув увагу: Серафима зараз говорила сама від себе.
— Будь ласка. А за що саме?
— Не вважали мене здатною вбити. І ось щойно вивели з кола підозрюваних.
У напівтемряві Чечель не побачив, відчув полегшення в голосі. Жінка переклала свої слова Мілкусу, той задоволено гмикнув, теж кинув коротке, яке не вимагало перекладу:
— Danke schön[33], — по тому, після короткої паузи, знову заговорив через дружину: — Цікавий перебіг думок, дуже цікавий.
— Не буду втомлювати довше…
— Нічого, тут усе одно вже ніхто не спатиме. Та й у мене хребет після падіння розболівся з новою силою. Іноді ловлю себе на дурному: краще б усього паралізувало. Бо там, нижче, нічого не болить.
— Припини!
Серафима кинула це різкувато, але чомусь не переклала. Вирвалося спересердя, машинально. Молода жінка ще й тупнула при цьому. Аж тепер Чечель звернув увагу: вона встигла вдягнути простеньку сукню. Інші жінки так і не знайшли часу перевдягнути пеньюари.
А в неї ж і витримка!
Не втратити голову в такому пеклі — дорогого вартує, всілякої поваги, Платон укотре подумки визнав це.
— Та не виключаю: спільником убивці справді міг бути Лавров, — вів він далі. — Саме тому вбив лікаря наступним, прибираючи непотрібного вже спільника й свідка водночас. Далі все просто. Тут є папір, перо, чорнило, олівець?
