Владимир Кашин - День народження (на украинском языке)

_Магнiтофон_ (пiдвiвшись). От що, хлопцi. Хто завгодно мiг це зробити, тiльки не Денис.

_Геннадiй._ Зараз ми i встановимо iстину. Ми зупинилися на тому...

_Майя._ Пробачте, Геннадiю. (До Дениса). Денисе, я гадаю... менi, певно, краще пiти? Вам зараз не до святкування. У вас тут свої справи, i я невчасно... Пробачте, я краще iншим разом... (Пiдводиться, щоб пiти).

_Денис._ Нi, нi, Майє, залиштеся. Це ви нам пробачте. Зараз усе швидко з'ясується, усе буде гаразд, я певен. Залишайтеся, прошу вас!

_Геннадiй._ Ви нам не заважаєте... (До всiх). Значить, зупинилися на тому, що Вiктор прийшов. У суботу. Сiв на цей гарний стiлець (показує на стiлець, на якому сидить) i сказав: "Зручний..." Так?

Усi мовчать.

_Геннадiй._ А що вiн далi сказав?

_Магнiтофон._ Вiн замовк. Зайшла Лада, i у нього очi повилазили на неї...

_Еврика._ Ти помиляєшся. Вiн не зводив млосних очей з Ольки.

_Геннадiй._ А, до речi, де ж вона?

_Еврика._ Може, захворiла?

_Геннадiй._ Вiктор вперше потрапив до вашої компанiї?

_Денис._ Так. Якраз зайшов за поличкою для книжок. Я обiцяв зробити йому.

_Геннадiй._ I зробив?

_Денис._ Не встиг... Хотiв її iнкрустувати... Щоб не просто деревина...

_Геннадiй._ Ви всi чим займалися, коли вiн прийшов?

_Магнiтофон._ Хто чим. Я, наприклад, шукав музику пiд ямайський ром.

_Геннадiй._ I знайшли?

_Магнiтофон._ Так. Весiльний марш Мендельсона.

_Геннадiй_ (до Еврики). А ви що робили?

Еврика у вiдповiдь тiльки знизує плечима, бере тюльку i вiдправляє її в рот.

_Денис._ Я розливав ром... Але чого ти допитуєшся, як слiдчий!

Пауза.

_Геннадiй._ А я i є слiдчий.

_Денис._ Не час жартувати, Гено!

_Геннадiй._ Я не жартую.

_Еврика._ Ну що ж. Аби не страховий агент. Я, наприклад, їх найбiльше боюся. Як причепиться, то й сам починаєш вiрити, що ногу зламаєш або й зовсiм дуба врiжеш.

_Денис._ Покинь, Гено... Мої друзi не всякi хохми сприймають.

_Санько-Чорний._ I ви теж можете випасти з нашого комплекту.

_Геннадiй._ Як Вiктор?

Усi мовчать.

_Геннадiй._ Але саме цього я й хочу.

_Еврика._ Товариш слiдчий входить у роль покiйника. (До Саньки-Бiлого). Зараз же постав чарку назад!

_Денис_ (до Геннадiя). Ти ж працював шофером. Стiльки рокiв у Сибiру.

_Геннадiй._ I вчився. Заочно.

_Санько-Чорний_ (до Геннадiя). Я, здається, дурницю сказав. Пробачте менi.

_Денис_ (до Геннадiя, похмуро). Вам папiр i ручку?

_Геннадiй._ Ручка у мене є. Паперу поки що не треба. Поговоримо без протоколу. I можеш називати мене на "ти". Як i ранiше... Тепер пiдемо далi. Вiктор вам заважав чимось?

_Магнiтофон._ Кого ви питаєте?

_Геннадiй._ Того, хто захоче вiдповiсти.

_Лада._ Це нагадує вiкторину.

_Денис._ Ладо, помовчи хоч зараз. (До Геннадiя). Справа в тому, що Вiктор, я вже говорив, вперше потрапив до нашого товариства i не знав, як триматися. Менi це, звичайно, було прикро, i, зрештою, ображало. Я навiть пошкодував, що запросив його до столу.

_Магнiтофон._ Але все це нiчого не значить. Вiн i менi не сподобався.

_Денис._ Звичайно, не тiльки я образився. Якби мої стiльцi вмiли говорити, вони теж образилися б. Вiн i для них був чужий. Вiн не розумiв краси... Говорить, нащо менi iнкрустацiя...

_Геннадiй_ (до Танi). А вам?

_Таня._ Менi страшно, Денисе...

_Денис_ (до Танi). Що з тобою?

Таня мовчить.

_Геннадiй._ Вiн що, - робив зауваження кому-небудь?..

_Еврика._ Хвилиночку, товаришу слiдчий. Дозвольте запитання Танi.

_Геннадiй._ Будь ласка.

_Еврика._ Скажи, Таню, чому тiльки тобi стало вiдомо, що Вiктора ударили ножем? I ти навiть знаєш, яким саме!

_Таня._ (розгублено). Я ж сказала... Я була в лiкарнi...

_Еврика._ А чому саме ти бiгала у лiкарню?

Таня мовчить.

_Еврика._ Не скажеш зараз, скажеш на допитi.

Таня продовжує мовчати.

_Еврика_ (до Геннадiя). Я правильно кажу, товаришу слiдчий?

_Геннадiй._ Залишимо ваше питання поки що вiдкритим... Отже, я запитую. Вiктор чимось заважав вам? Робив зауваження?..

_Магнiтофон._ Робив.

_Геннадiй._ Якi?

_Магнiтофон._ Мовчки. Очима.

_Геннадiй._ Погляд можна було б i пробачити. От i у мене, сказали, очi неприємнi, алюмiнiєвi.

_Санько-Чорний._ Ви - слiдчий. Вам i з такими очима можна ходити. А вiн - що?!

_Геннадiй._ Кожна людина трохи слiдчий. Природна цiкавiсть робить людину дослiдником, можна сказати - слiдчим... Це - людська властивiсть.

_Магнiтофон._ Товаришу слiдчий, ви самi - молода людина, зрозумiйте... Як це вам пояснити?.. У життi iнодi настає такий антракт, коли замовкають баси i валторни, вимикається свiтло, i люди танцюють, прислухаючись лише до ритмiв своєї душi... А цей, вперше допущений у товариство, двiчi вмикав нам свiтло... Ви розумiєте двiчi!

_Лада._ Правда, що двiчi. Я запам'ятала.

_Геннадiй._ Чому вмикав? Може, якiсь причини були?

_Еврика._ Якi причини?! Пуританство.

_Санько-Чорний._ Вiн ще й музику хотiв вимкнути...

_Таня._ Почекайте... Здається, вiн щось намагався сказати.

_Еврика._ Сказати, що мода на темнi танцi минула. Або що це некультурно.

_Магнiтофон_ (до Еврики). Звiдки ти знаєш? Тебе ж тодi, здається, не було в кiмнатi.

_Денис._ Менi було незручно перед друзями за його поведiнку.

_Санько-Чорний._ Та вiн просто перебрав. Не промах випити на дурняк.

_Денис._ Чого "на дурняк"?! Коли я запросив його, вiн сказав: "Хвилинку!" - i вибiг у гастроном. Принiс пляшку вина.

_Лада._ Правда. Але наш Бiлий узяв ту пляшку "бiомiцину" двома пальцями i вiднiс на кухню, у вiдро. "Мужчини таке не п'ють, - сказав вiн, - тiльки алкашi i жебраки!" - "Мужчини, може, й не п'ють, вiдповiв Вiктор, - а тобi, пацан, i такого не можна".

_Геннадiй._ I що було далi?

_Лада._ Нiчого. У Бiлого тiльки почервонiли вуха, i вiн замовк. У нього вуха завжди червонiють, коли хвилюється.

_Геннадiй._ Але смiливо напав на чужого?

_Магнiтофон._ Бо Еврика сказав, коли той вибiг: "Денисе, що це за тюлька, стрижена "пiд бокс"... А Бiлому бiльше нiчого й не треба було...

_Геннадiй._ Ну, стрижений... Он i в Дениса коротке волосся.

_Санько-Чорний._ А що такого, товаришу слiдчий, коли довге?! Це - не злочин. Менi волосся богом дане, як руки, як ноги, як очi, i нехай росте, скiльки може. (Показує рукою до пояса). Аж сюди (показує на колiна), сюди (нахиляється до землi) i сюди!.. Я себе тiльки так бачу, так вiдчуваю, так розумiю. З волоссям. Без нього буду я - не я!

_Геннадiй._ Отже, що було пiсля того, як Вiктор намагався увiмкнути свiтло?

_Лада._ Усiм набридла ця мишача вовтузня у квартирi, i ми пiшли на танцмайданчик.

_Геннадiй._ I Вiктор?

_Лада._ Нi.

_Геннадiй._ Чому?

_Лада._ Вiн хотiв ув'язатися за нами. Але на сходах Чорний таки не витримав i трошки постукав його головою об стiнку.

_Майя_ (здивовано). Нiчого собi! I ви всi спокiйно дивилися, як б'ють людину головою об стiнку?! I тепер спокiйно про це говорите?!

_Еврика._ Зараз я готовий заридати, дiвчино Майя. Але що це дасть?..

_Лада_ (до Майї). Ви краще сидiть там i не втручайтесь.

_Санько-Чорний._ Ну, постукав, ну... У всiх руки чесалися. Але мене вiн першого штовхнув.

_Таня._ Його штовхнули на тебе.

_Лада._ Вiн i сам на ногах не тримався. Щось белькотiв... I пiсля цього десь зник. А ми всi пiшли на танцмайданчик...

_Таня._ Нi, не всi. Олi не було. Вона теж десь зникла.

_Еврика._ Тепер ясно "де"? З ним пiшла, з цим Вiктором.

_Таня._ Що ти! У неї скоро весiлля! Їй, мабуть, набридло з нами, без свого Єдиного...

_Еврика._ Вона теж не була тверезою, товаришу слiдчий.

_Геннадiй._ А коли цього вечора Вiктор знову з'явився у вашiй компанiї?

_Санько-Чорний._ Вiн прийшов на площадку вже iз своєю компанiєю.

_Геннадiй._ I як почалася бiйка?

_Еврика._ Вiн був агресивно настроєний i почав чiплятися до наших дiвчат.

_Геннадiй._ А хто перший з ним завiвся? Знову Чорний?

_Санько-Чорний._ Нi, нi, не я.

_Геннадiй._ А хто ж?

Усi мовчать.

_Геннадiй._ У кого в руках був нiж?

Усi мовчать.

_Геннадiй._ Не раджу мовчати. Все одно довiдаємось.

_Санько-Чорний._ Як?!

_Геннадiй._ Простiше простого. Нiж зараз на експертизi, у всiх вас знiмуть вiдбитки пальцiв i установлять, хто тримав його останнiй.

_Магнiтофон._ Якщо так просто, то навiщо це розслiдування?

_Еврика_ (раптом до Санька-Бiлого). Постав чарку назад!

_Геннадiй._ Щоб з'ясувати мотиви. I дати можливiсть злочинцю самому признатися.

Санько-Бiлий, ставлячи чарку, перекидає тарiлку на пiдлогу.

_Еврика._ Телепень!

_Санько-Бiлий_ (до Геннадiя). Я пiду руки помию. Можна?

_Геннадiй._ Чого ж. Iди, мий.

Санько-Бiлий виходить.

_Геннадiй._ Навiщо ви споюєте хлопця?

_Еврика._ Нiхто не споює. Це тiльки сьогоднi йому воля, заради свята.

_Лада_ (насмiшкувато). У Бiлого зараз перiод самоствердження.

_Магнiтофон_ (до Лади). А ти чого мучиш хлопця? (До Геннадiя). Цей дурник по вуха закохався в неї, а вона ного навмисне дратує. До слiз.

_Лада_ (обурено). Потрiбне менi це щеня?

_Майя._ Та хiба тiльки малому треба стверджуватися у життi. Справа не в роках.

_Магнiтофон._ Маєте рацiю, Майя. У кожного це по-своєму. Ось хоч би наша Лада. (До Лади). Скiльки я тебе, красуне, знаю - вся твоя багата фантазiя працює на феєрверки. Коли не збиваєш кого-небудь з нiг якимсь вибриком, то почуваєш себе обiкраденою. Хiба не так?