Владимир Кашин - День народження (на украинском языке)
_Магнiтофон._ Чому боїшся?
_Лада._ Ти - особа чудна. Мовчиш, мовчиш, немов ми не поруч, а в iншiй галактицi, не помiчаєш нiкого, а потiм раптом як бовкнеш що-небудь!.. Наче припечатаєш! Еврика правильно колись сказав, що ти - з антиматерiї...
_Денис._ А як тобi мiй друг - Геннадiй?
_Лада._ Не знаю. Може, будяк, а може - троянда.
_Геннадiй._ Велика амплiтуда.
_Лада._ Очi якiсь не такi... Алюмiнiєвi... I взагалi, вiдчепiться ви вiд мене! Маг, вважай, що я пожартувала.
_Еврика._ Почуття Лади залежать не вiд неї, а вiд гiпоталамуса.
_Лада._ А вiн симпатичний?
_Еврика._ Поясню популярно. Це - дiлянка мозку. В нiй є центри i агресiї, i насолоди. Гiпоталамус керує i апетитом, i почуттям кохання. У тебе вiн травмований. Ясно?
_Санько-Чорний._ Що стосується апетиту, то вже пора сiдати за стiл. П'ять хвилин залишилося.
_Денис._ Ну що ж, будемо сiдати... Хоч i не всi прийшли...
У передпокої чути дзвiнок. Денис вибiгає в коридор i вiдразу ж повертається з _Майєю._ В руках у нього букет квiтiв.
_Денис._ Це - дiвчина Майя (до Майї). А це - мої друзi. (Садовить її за стiл i ставить квiти у вазу на столi).
Всi сiдають за стiл.
_Еврика_ (до Майї). Почувайте себе як вдома, дiвчино Майя.
_Денис_ (урочисто). Увага! (Дивиться на будильник). Я вже почав народжуватися! Зараз задзвонить - i все.
_Санько-Чорний._ Нарештi! (До Еврики). Давай ритуал!
Починається ритуал жертвоприношення Бахусу. Усi, крiм Майї i Геннадiя, встають.
_Санько-Чорний_ (змахуючи рукою). Три-чотири!..
Усi, крiм Майї i Геннадiя, хором: "Головний виночерпiй!"
_Еврика._ Я тут!
_Усi._ Великого Бахуса мучить спрага!
_Еврика._ Я вгамую його спрагу!
_Усi._ I нашу!
_Еврика._ I вашу! (Пiдходить до макета Бахуса, цокає чаркою об його живiт i перехиляє її. Потiм запалює свiчку пiд макетом). Бахус прийняв нашу жертву. Будьмо!
_Усi._ Будьмо!
Майя не стримується i прискає смiхом. В цей час дзвонить будильник.
_Еврика._ За новонародженого. Вiват, Денисе! Щоб вiчно мав спрагу i вдовольняв її!
Усi, не чаркуючись, п'ють. Тiльки Геннадiй не п'є.
_Еврика_ (до Геннадiя). А ви чого не п'єте, Гено?
Раптом серед тишi, що запала, долiтає вiд горiшнiх сусiдiв бринькання на пiанiно: "Тара там бом-бом, тара там бом-бом..." - так званий "Собачий вальс".
_Магнiтофон._ У людини починається життя... З чого? З "Собачого вальсу..." О боже!..
Усi дивляться на стелю.
_Денис_ (пiдхоплюється). Щодня отак! (Пiдбiгає до труби центрального опалення i розлючено б'є по нiй виделкою. Звуки вгорi вмить обриваються).
_Магнiтофон._ Як зубний бiль! Хоч би репертуар змiнили.
_Лада._ Дiвчино Майя, а чому це ви реготали пiд час нашого жертвоприношення?
_Майя._ Винна моя нестримна фантазiя. Тiєї митi ви нагадували людожерiв навколо вогнища.
_Санько-Чорний_ (поважно). Ми не приносимо людських жертв.
До кiмнати входить Таня. Вона пригнiчено мовчить.
_Денис._ Таня! Нарештi!.. Я забув зачинити вхiднi дверi?
_Таня_ (тихо). Зачинила...
_Денис._ Де ти пропадала?!
Таня мовчки роззирається i втуплюється поглядом у Дениса.
_Еврика._ Тому, хто запiзнився, - штрафну!
_Денис._ Чого ти так дивишся на мене i мовчиш?! Не впiзнала?
_Еврика._ Нехай помовчить, якщо хочеться.
_Санько-Бiлий._ Пригадує, який сьогоднi день!
_Еврика_ (наливає чарку). Пiдкажи їй.
_Санько-Бiлий._ День народження.
_Таня_ (тихо). Вiн помер...
_Денис._ Хто?
_Таня._ Ти не знаєш?.. Вiктор... Той хлопець, що у суботу...
_Еврика._ По ворожому радiоголосу почула?
_Таня_ (не зводячи погляду з Дениса). Була у лiкарнi...
_Денис._ Але чого ти на мене так дивишся?
_Таня_ (ховаючи очi, повiльно). Нiчого...
_Еврика._ Ти хто йому?
_Таня._ Нiхто.
_Лада._ От i нiчого було по лiкарнях бiгати...
_Таня_ (тихо). Вiн помер...
Мовчанка.
_Санько-Чорний_ (iстерично, показуючи на череп, що стоїть на столi бiля нього). Заберiть вiд мене цю гидоту!
_Еврика._ Не будь iстериком. (Забирає череп i вiдносить на письмовий стiл). Подивiться на все тверезо. Щороку на землi вмирає понад п'ятдесят мiльйонiв людей, шiстнадцять на кожну тисячу. Смерть так само закономiрна, як i народження. У своїй тисячi цей хлопець не був сiмнадцятим...
_Таня._ Що ти говориш? Вiн же був молодий!
_Еврика._ Мало хто на землi дожив свого природного строку.
_Майя._ Це ви про кого?
_Денис._ Був тут один хлопець. Випадковий знайомий.
_Геннадiй._ Той, з якого ви зробили "вiдбивну"?
_Денис._ Той. Але я невдало пожартував.
_Таня._ Краще б ти так не жартував!..
_Денис_ (до всiх, розгублено). Скажiть, чого вона вiд мене хоче? Може, в мене нiс у сажi?
_Таня_ (тихо). Нiж зачепив печiнку... Певно, вiн дуже мучився...
_Еврика._ А хто не мучиться? I неандерталець мучився у своїй печерi, коли його лев пошматував. Хоч нерви тодi були грубшi. А плем'я жило собi далi, як i ранiше. Хiба що перейшли в iншi печери. За схил гори.
_Лада._ Та сiдай, Таню. Їж, пий.
_Таня_ (розгублено). Як ти можеш зараз?!.
_Денис._ Звичайно, прикро, що так сталося, але мiй день народження не переноситься. Однаково, як Новий рiк або Перше Травня.
_Таня._ Я пiду...
_Денис._ Таню!..
_Еврика_ (затримуючи Таню). Перестань скиглити. Знаєш, скiльки всього народилося людей на землi? Понад вiсiмдесят мiльярдiв...
_Магнiтофон_ (перебиваючи). Тебе не душить ночами власна ерудицiя?
_Еврика._ ...А в наявностi тiльки п'ять. Господь-бог недарма робив усякi потопи, вiйни, мори. Iнакше нам сьогоднi нiде було б ногою стати.
_Таня._ Його вбили ми, а не господь-бог.
_Еврика._ Що значить "ми" ? Це все одно що сказати: "Його вбили жителi нашого мiста". "Ми" давно треба викинути з ужитку. У двадцятому столiттi немає "ми", за яким усе ховається. Є чотири мiльярди "я" i жодного "ми". (Суворо). Якщо маєш на увазi когось конкретно, то кажи. Маєш?
_Таня._ Так...
Мовчанка.
_Еврика._ Що ти сказала? Я не дочув. Повтори!
Таня мовчить.
_Магнiтофон._ А й справдi, може, не слiд сьогоднi... у день смертi...
_Санько-Чорний._ Але ж i поминки зараз можемо зробити. Давайте вип'ємо. Мертвих - у землю, живих - за стiл!
_Еврика_ (наливаючи у чарки). Пiк народжень i пiк смертей спiвпадають у часi, пiд ранок... Отже, кожний, хто приходить з туманної вiчностi у живий свiт, витiсняє когось у вiчнiсть. Сьогоднi прийшов у свiт Денис Веприк. (До Геннадiя). А ви так i не випили!
_Майя._ Я теж бiльше не хочу.
_Санько-Бiлий._ А я вип'ю. Еге ж, Еврико?
_Магнiтофон_ (до Санька-Бiлого). Тобi - через одну.
_Санько-Бiлий_ (благально). Дай, Еврико!
_Геннадiй._ Не треба малому.
_Санько-Бiлий_ (зло). Менi вже скоро шiстнадцять!
_Еврика_ (наливає чарку). Нехай. Вiн у нас теж людина.
_Майя_ (до Танi). А все ж таки, Таню, про кого це ви?..
_Лада._ Досить! Бiлий, заграй краще.
_Санько-Бiлий_ (бере гiтару i починає понуро наспiвувати). "Iду за пивом в магазин, секу стейцовий лимузин... Виходить з нього американськая Венера..."
_Еврика._ У всьому винен Денис... Не треба було запрошувати цього типа до столу. (До Санька-Бiлого). Бiлий, вирубись!
Санько-Бiлий слухняно вiдкладає гiтару.
_Денис._ Хлопець уже в хатi був... Сусiда все ж...
_Еврика._ А взагалi, що сталося? Чого зчинилася буча? Ми нi в чому не виннi. Хтось потiм пiдколов хлопця на танцмайданчику, а ми гриземося. Нiхто з нас нi в чому не винен - ми тiльки випхали його в шию з хати. I все. Звичайно, жаль, але що вдiєш...
_Таня_ (не сiдаючи за стiл, раптом). Нiж був з рiзьбленою ручкою!
Гнiтюча пауза.
_Санько-Чорний._ Ну й що?
_Таня._ З рiзь-бле-но-ю!
_Денис._ Ти що, з тину впала?!
_Магнiтофон_ (сам до себе). Нi! Це неможливо...
_Денис_ (розгублено). Мої ножi усi на мiсцi. На ременi.
_Геннадiй_ (тихо). Одного не вистачає.
_Денис_ (пiдхоплюється i бiгає по кiмнатi, шукаючи нiж). Може, вiн у столi...
Усi мовчки стежать за ним.
_Геннадiй._ Не шукай. Його в квартирi немає.
_Магнiтофон_ (до Танi). Звiдки ти взяла, що iз рiзьбленою ручкою?!
_Таня._ Медсестра сказала.
_Денис_ (кричить). Хто брав нiж?!
Усi мовчать.
_Геннадiй._ Сiдай, Денисе... Ти добре знав цього Вiктора?
_Денис_ (сiдає). Вiн повз мiй будинок ходив, в одному автобусi їздили...
_Геннадiй._ Не сварилися?
_Денис._ Що ти?! Нам з ним нiчого було дiлити. (Раптом знову пiдхоплюється). Хлопцi, ви що, й справдi мене пiдозрюєте?!
_Еврика._ Ми всi тодi добре винили, а п'яний мало що пам'ятає. За Фрейдом, кожна людина потенцiйно здатна на все. В нiй дрiмає звiр, який легко прокидається. Ти от, наприклад, нiби лагiдний, а сам розповiдав, що колись вiкна бив...
_Геннадiй._ Я його характер краще знаю. З шостого класу. Такий випадок i справдi був. Кинули йому на голову гниле яблуко, i вiн кiлька днiв ходив по всiх поверхах, поки докопався, з якої квартири, i побив там шибки. Але тiльки в iм'я справедливостi.
_Лада_ (захоплено). Денисе, ти менi вiдкриваєшся з цiкавого боку. Хто б мiг подумати!..
_Денис._ Причому тут якесь яблуко! Я до Вiктора i пальцем не доторкнувся. Зрештою, я був господар у хатi, сам запросив до столу, як же я мiг!
_Геннадiй._ А на танцях?
_Денис._ Я танцював i нiчого не бачив. Коли вже зчепилися, кинувся розбороняти... (Раптом). Так хто ж узяв мiй нiж?!
