Любко Дереш - КУЛЬТ

Поезія ставала все жорсткішою, але тепер вона не летіла до мушлі: Банзай по пам’яті цитував Покальчука, Антонича й Андруховича, пронизуючи їх усіх нитками Рембо. Чуваки з інструментами грали тепер абсолютно протилежні мелодії, голосно, вражаюче й іритуюче. Банзай увімкнув «Інтер націонал» (на кілька секунд замовкло все - Семпльований, Павук, Джо Бонзо Бонхем), і з мильнички потекли звуки «Атпєтих машенніков», потім «Запрєшшьонних барабань шьшіков» і «Рукі ввєрх». (Залою покотився шепіт схвалення подібного вибору.) Банзай додав голосу, і народ (за винятком небагатьох) урешті почав відчувати справжній кайф. Непомітно Юрко взяв великий молоток і що було моці вперіщив по магніто фону. Навсібіч порскнули іскри і друзки чорного пластика.

Програвач зажував, проте не замовк.

Він помер на наступному ударі. А ще за мить полетів на підлогу понівеченим клубком дротів, плівки та пластмаси.

Згас черговий прожектор. Тепер, коли палав єдиний юпі тер, було добре видно червоне полум’я прожектора і спалахи стробоскопа. Хлопці грали гарячий навіжений шум, повер таючи до життя забутий, але невмирущий нойз арт. Малая лам експериментував зі звуком, прикриваючи отвір труби мокрою губкою; Семпл нещадно дер струни. Дарця знову зіскочила з ящика і зайшлася разом із Банзаєм обривати картини з картонних стін, кидати на підлогу і втоптувати в порох. На стелі спалахували і гасли слайди з колекції пані Держислави.

Погас останній юпітер. Юрко узяв до рук молот. Зал зах линався і топився у шумі, що лавиною виривався з динаміків.

Екран телевізора показував клапті різних мильних серіалів та тупих передач. Час від часу там з’являлись і їхні зобра ження - кадри, зняті на репетиції їхнього ж перформенсу.

Банзай викрикував у зал надірваним голосом рядки з Джей мса Дуґласа Моррісона, поета:

А моль та атеїст подвійно святів смерті.Ми живемо й помираєм,і смерть не є кінцем.глибше ми йдемо у власний Кошмар,ми мнемо об життяквітки пристрасті,припавши до кліторів та членів безнадії.Остання мить дарує нам прозрінняв Колумбовому паху,наповненому зеленою смертю.Я хочу бачити блядський блиск слізу твоїх очах.О, великий Ангеле курво, ти бувдобрим до мене.Голі, ми приходимо,і відходимо усі в синцях.Ти, паскуднику, велика засрана дупо,брудний збоченцю, що граєвласну матір.Ти знаєш, нас контролює ТБ,місяць - звір, спраглий крові…

І так далі. Залишився самотній стробоскоп, ніби око циклопа за секунду до смерті. Динаміки звіріли від аґресії музики, яка ішла крізь їхні пащеки. При страхітливих спа лахах було видно Дарцю, яка шматувала картини небезпеч ним лезом. Банзай замахнувся кувалдою і вгатив по екрану саме в ту мить, коли був кадр із їхньої вистави. Міріади блискучих голочок полетіло навсібіч, а з розбитого позирала висипались біло блакитні іскри (недарма Юрко розставив крісла так далеко від сцени.) Ще один удар по корпусу - і той розвалився. Навіть якщо у зали й була хоч якась реакція, за усім шумом її не було чути. Нарешті згас і стробоскоп, а музика розтанула у темряві. Була абсолютна затіненість свідомості, як на темній стороні місяця.

Так само раптово спалахнули юпітери - усі нараз, і глядачі побачили порожню сцену. Акторів не було. Залишилися лиш унітаз, з якого вихмарювався сивий димок, і картонні декорації. Двері на вихід відчинилися самі собою, без будь чиєї допомоги.

Залою прокотилася хвиля грубої лайки.

За десять хвилин актовий зал випорожнів. Вони вилізли з за картону, привітали себе з несамовитим успіхом і повільно почали прибирати.

1.

В їдальні Банзай підсів до пана Ярилова, біолога, та пана Лісуна, укрмовця, позаяк інше вільне місце було коло пана Андрія, а той саме звивався коло медсестрички. Інокентій «Кєша» Ярилов розказував Лісуну черговий тлустий дотеп. У нього взагалі від природи був нахил до подібних тем. Про таких зазвичай кажуть: «пішляк від Бога».

- А той того питає: «Ти в очко граєш?» - вів Кєша, розважаючи Лісуна. - А той: «Ясно! Ше би нє!», а той того тоді: «А в покер граєш?», а той: «А то ше куда?» Поняв?

Сусід широко посміхнувся, сповнений товариської любові до веселуна.

- Або ше тако: мужик дзвоне по телефону і питаєцця:

«Альо, ето пральня?» А йому кажуть: «Ага, бля, їбальня!..

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ, МУДІЛА!»

Лісун голосно розреготався, розпилюючи навколо себе дрібки гречаної каші.

- Або такий ше… Миюцця два гоміка у бані, і тута одному падає мило…

Загалом, міркував Банзай, ті двоє могли би бути зовсім непоганими хлопцями, проте, як співав менестрель, вони виявилися надто молодими, щоб помирати, надто старими, щоб танцювати рок н рол.

- Або тіпа таке: підходить якийсь старий до малого на вулиці і каже: «Мальчік, хочеш, я тобі цукерку дам, «Тузик» називаєцця». А хлопчик каже: «Ішли би ви, дядьку, зі своїм «Тузиком» далі. В мене вже від ваших цукерок дупа болить».

Шалено, да?… Або такий прікол. Політичний москальський аніґдот. Завелися у лісі бородаті зайці і почали всіх звірюх мочити, до Лева, царя звірів, підбиратися…

Банзай сів навпроти Кєші. Той вів далі:

- Тоді Льова зібрав живність покрупніше і пішли на тих бородатих зайців. Зайці їх всіх замочили, а Лева зв’язали і тримають над пропасьтью. А той каже тим: «Чюєте, браткі, відпусьтіть мене, я ж тутай ніби як Цар звірів». А вони йому:

«Заткні пасьть, скатіна! Шаміль Басаєв тутай царь!»… Круто, пра’?

Лісун, регочучи, закивав головою. Кєша поводив ложкою у рідкій зупі ще трохи, поклав щоку на власну долоню і перевів стурбований погляд зі знежиреної водички на ново го сусіда, а потім на пана Андрія, який усе ще підбивав клинці до медсестрички. Медсестричка мала русяве, дрібнозавите, наче листя валіснерії штопоролистої, волоссячко, по ренуарівськи бліду церу, куций пружний зад і ймення Аліска.

Аліска була янгольськи милим дитям і зараз весело віджар товувалась від пано Андрієвих наполягань на злягання.

- Во дає старий, - не то схвально, не то саркастично промовив Кєша.

До них мовчки присів Ханигін Тичинда, буркнувши самому собі «Смачного».

- М да а а… - підтакнув і собі Лісун. Його погляд мрійливо блукав по Алісчиних персах. - А між іншим, - перевів раптово зір на Банзая, - колишній ґебіст, сексот, стукач і подвійний аґент Збішек…Так так.

Банзай недовірливо глянув на Кєшу, чи той, бува, не підсміюється з Лісунових пришпилів. Кєша з мудрим виразом закивав головою на підтвердження.

- Тока… сексот ванючій… Точно точно. Перейшов через лапи Ка Ґе Бе, мацаки еН Ка Ве Де… - еМ Ґе Бе… У Га Ве Ер…

- Травився у сичугу СМЄРШа, побував у котлі еС Бе, пахан його, до речі, тоже того… сексот… наших закладав. Був луччим другом міжнародного шпіона Кузнєцова, сексот ванючій… а диви диви диви! Як коло Аліски мєлким бісом сиплецця!..

- Андрюха наш коло Аліски - як риба у воді, - з неабия ким підтекстом додав Лісун і на підтвердження кивнув головою.

Кєша аж не зміг донести до рота ложку. Так і завмер:

- Як опариш в гамні, - процідив він і запхав ложку в пащу. А потім буркнув, проковтнувши ложку зупи (знову, мабуть, маючи на увазі щось пішле): - Щі, хоть етат палащі…

Пан Вітайль лише відсунувся на край лавки й налякано стріляв поглядом то на одного сусіда, то на іншого.

- Послухайте, - втрутився Банзай, використавши затишшя в репліковому обстрілі. - Шо, ви думаєте, сталося з Дімою?

Біолог знизав плечима.

- А чьо чьо?.. Рєхнувся. Криша поїхала. Ше би нє - шодень стільки дєрьма слухати. Як якусь старшокласницю пахан взув… Тоже мені. Гм.

Ще раз гмикнувши, Кєша замовк, п’ючи компот. Було видно, що йому припали до душі власні слова, і що він зараз був би дуже не проти сам вислухати кілька історійок про старшокласниць, взутих паханами. Допивши компот, додав:

- Ше би не рєхнутись. Стільки гімна, аж в голову не влізаєцця…- несподівано Кєша пчихнув, не встигши затулити рота. Підняв д’горі великий палець і виразно кивнув:

- О! Правду кажу… кстаті…

- Але знаєте, - втрутився Вітайль, - тепеr дійсно інша атмосфеrа в коледжі. Непrиємна така, загrозлива така якась, знаєте…

Банзай насторожився. Він підвів очі й несподівано для себе побачив на лиці Лісуна прихований страх. Впізнаван ня?

- Може, на зміну погоди? Ну… магнітні бурі, хто його зна…- висунув Юрко власну версію.

Пан Вітайль глянув на сусіда таким убивчим поглядом, наче той щойно запропонував до десятиліття т.зв. Незалеж ності поставити мюзикл про історію України з Віциним, Нікуліним, Моргуновим у ролях відповідно Кия, Щека та Хорива і Боріса Моісєєва у ролі сестри їхньої Либедь.

- Не знаю, я ні хріна не чую, - зі зневагою до всіляких там фіктивних переживань легковажно сказав біолог. - От слухав Дімка про всяку хєрню, і поїхала йому криша… М да а а… пахан - і дочку. Як казав один мій випускник, «ніззя абять ніабятнає»…