Любко Дереш - КУЛЬТ

[Я НЕ ОБІЦЯВ НІЧОГО І НІКОМУ!!! Тим більше, я не уявляю, як повинен то зробити! Не знаю, не знаю, не знаю, абсолютно не знаю, навіть не здогадуюсь!!!]

[ти був у бібліотеці. Ти мусиш знати. Ми більше не могли тебе туди затягувати, оскільки корієва сила стала відчутною і помітною на моєму рівні. Насправді ж ніхто і ніколи не знає наперед. Чекай, і ти зрозумієш]

[коли я то взнаю?]

[чекай, і ти зрозумієш]

[я не хочу, чому саме я?!! Поясни!!!]

[чекай]

12.

Банзай лежав у своїй кімнаті нерухомо, серце ледь кала тало, а губи посіріли. Дарця лежала коло нього, поклавши свою голову Юркові на груди. Коли вони обоє повернулись (дія гашишу ослабла), Дарця прийшла до тями і почала штурхати Банзая. Його сірі губи лякали, серце не прослухо вувалось, Юрко не рухався. Дарця била його по лиці долонею, відчуваючи, як сльози біжать по щоках; вона не переставала бити до тих пір, поки очі Банзая не почали ворушитися під повіками. За якісь три хвилини він отямився.

Тої ночі Банзай вирішив не спати. Дарця сказала, що скла де йому компанію. Вони слухали Пітера Гемміла аж до світу, намагаючись розвіяти страх. Кілька разів Дарця була готова розповісти, що бачила вона, але не наважувалась. Банзай читав їй свій щоденник зі сновидіннями, ті моменти, коли він був у Бібліотеці. Вони зовсім не розуміли, що діється.

Останнім записом про Бібліотеку було описання най ґлобальнішої книги - «Книги Мертвих», або «Некрономі кона», що була буцімто написана божевільним арабом Аб дулом аль Хазредом. У книзі розповідалось про видіння араба: про божевільні світи, які начебто були йому показані; книга підсумовувала знання Банзая, почерпнуті там. Про дуже древніх монстрів, які нібито прийшли з далеких зірок; вони були богами чогось абсолютно чужого і протилежного нам. Про війни між ними та Богами Сивої Давнини, іншої великої раси, котра розвивалась у нашому макрокосмі. Повна маячня, але як усе збігалося зі сновидіннями та галюцина ціями! Всі древні протоцивілізації та дикунські племена сповідували їхні криваві культи, перетворивши чужорідних монстрів на диких, незбагненних богів.

На ранок, коли, здавалося б, обоє мусили валитися з ніг від виснаження, Банзай і Дарця відчували нездорову бадьорість і шалену енергію.

У коледжі на перерві Банзай пішов до лазнички. На кахлевій стіні червоними літерами було виведено:

Й О Ґ С О Т О Т П Г ‘ Н Г Л У ‘ І Н ‘ Г Л А Х

Банзаїв рот пересох, як пісок. Хлопака, що стояв під написом, читаючи пожмакану «шпору», перехопив його безумний погляд і сам глянув уверх.

- В натурі, здоровий павук, ше такого не бачив, - сказав той, маючи на увазі павука на одній із червоних літер.

Холодний, Банзай пішов на урок. Після уроку, крадькома провівши Дарцю у хлопчачу лазничку, він показав їй закли нання. Так, я бачу його, підтвердила вона, сковтнувши слину.

Зрештою, тут усе пояснюється: не поспіть добу - і не таке примариться.

13.

Повертаючись додому, у сутінках Банзай побачив знайо му постать Корія. Той лише стояв і спостерігав за Юрковими діями. Банзай озирнувся через плече, чи немає, бува, когось і позаду. А глянувши на місце, де щойно стовбичив Корій, не зауважив нікого.

Безсумнівно, усе це було сумними наслідками куріння гашишу.

Прийшовши додому, Банзай увімкнув музику і ліг на ліжко. На подушці, якщо принюхатись, можна було натра пити на запах Дарці. Тоді не так страшно. Порожня квартира вперше наганяла на нього ляк.

Згодом він заснув.

14.

О сьомій тридцять чотири вечора Банзай все ще спав, а тому не бачив, як на секунду ззовні до шиби його вікна при пало чиєсь бліде обличчя. Блискучі очі проглянули кімнату і так само беззвучно, як і з’явилися, зникли у пітьмі ночі.

Ч А С Т И Н А Д Р У Г А

1.

У п’ятницю, 24 го листопада на дошці оголошень з’яви лася дивна афіша. Судячи з усього, її повісили так, щоб потра пила на очі лише деяким учням і жодному вчителю. Вона виглядала так:

КІЧ-ДЕСТРУКЦІЯ: ПОЇДАННЯ КАЛУ

Початок о 19.00 в актовому залі.

Перформенс відбувається за сприяння таких організацій:

МО «Аґресивна молодь Христова» (Rzepetski und Sempl GmbH) Польсько українська асоціація анархістів «Niespodzianka» (Борхес) Львівський клуб нігілістів та борців за леґалізацію марихуани при відкритому університеті Магаріші (Банzай) Галицька бриґада смерті «Ржіс» (pavooсky в малаяламі)

ЗАСТОРОГА:

- будуть зриватися дахи; - неможливість зворотної інсталяції ґарантована

І справді - нікому з учительської банди афіша на очі не потрапила. Тим паче, що оте оголошення було здерте через дві години після приклеєння, на пам’ять.

Знаєте, хто це зробив?

Це був особисто я.

2.

Появі оголошення передував ряд вагомих і не зовсім подій з життя міста й коледжу.

Ніхто не міг зрозуміти, чим так манять сов ліси за містом.

Птахами просто кишіло. Вночі ліс перетворювався на хащі, до краю виповнені тихим лиховісним пугуканням.

Котрогось із тих днів - між виходом із власного тіла та появою афішки - Банзай зазирнув до Діми. Той сидів на своєму м’якому кріслі повністю розбитий, такий, наче він підчепив гонконзький ґрип. Не ховаючись, він цмулив коньяк прямісінько з горла плящини. У нормальному стані Діма обмежувався тим, що підливав абсенту собі до кави.

- Мені недобре, - пояснив психо холог. - Не знаю, як тобі, - але тільки не кажи Славцьові, так, між нами! - тобі не здається, що тут, у коледжі, у нас в «Шкурі», діється шось не то? Не зовсім гм… скажем так, позитивне?..

Банзай у відповідь знизав плечима, сам тим часом внут рішньо напружившись. Кому ще, як не йому, знати, якими підступними бувають психо хологи.

Наступного дня Діму завезли у Сколе в реанімацію. Він перебрав заспокійливих. Після реабілітації його без зайвих балачок відправили у психодиспансер. Він безупинно марив потворами та жахливими велетенськими червами.

«Наслухатися чужих проблем - ше би дах не поїхав від такого», - подумали усі.

Банзай не наважився відвідати Діму, свого найкращого кумпля. Він просто до смерті боявся того, що може почути.

Саме у ті буремні дні почалися перші спалахи ґрипу й поодинокі випадки кіру. Як наразі, нічого серйозного - п’ять шість випадків, але пані Полісунка зі своєю найкращою подругою - молоденькою медсестричкою з медпункту (у той момент вони саме почали відчувати неабиякий потяг одна до одної) - зійшлися на думці, що може трапитись, як і торік: істинна пандемія.

Банзай тим часом проводив таємні репетиції зі своєю чотою - Дарцею, Павуком та Семплом. До чого вони готу вались - не знала жодна жива душа. На одній із репетицій в актовому залі Семпльований несподівано спитав:

- Слухайте, старі, а вам не здається, шо тута діється шось не так, як мало би бути?

Це було майже калькою з бідаки Діми. У Банзая від здиву вання аж щелепа відвисла. Він швидко глянув на Дарцю; та знизала плечима. Мовляв, ні, нічого не знаємо, а що? Дійсно щось не так?

Банзаю видалось, що Павук застережливо подивився на кумпля. Той замовк. Більше тими днями до подібних тем вони не поверталися.

Ще ці дні були відзначені суттєвим поменшанням кіль кості вуличних псів та котів. Суттєвим поменшанням.

Також у ті дні зникло безвісти троє дівчат. Вони спакували свої речі, аби їхати на вихідні з гуртожитку додому, і пішли ввечері на вокзал. Їхні батьки зі Старого Самбора зовсім не сподівалися побачити своїх чад раніше католицького Різдва.

Дівчата пішли у темінь вулиці, заповнену чіпким та вогким туманом, і зникли безвісти. Просто розчинилися в імлі. Так склалися обставини, що ніхто, окрім хіба сторожа Корія на дверях, не відав причин їхнього швидкого від’їзду. За прави лами коледжу, цього було достатньо. Самі дівчата пояснили це так: у кімнатах усі живуть по двоє (саме тому свого часу Дарці не дозволили перевестися у хлопчачий гуртожиток), сусідка однієї з дівчат уже захорувала на ґрипу; Корію сказали, що «уроків вчити не має», тож запросто можна «скакнути додому на вихідні».

Вони пішли у темінь і не повернулися. Батьки зачули щось лихе лиш по 25 му грудня.

На запитання пана Андрія, чому Корій відпустив дівчат, не сказавши нікому ані слова, той задумливо почіхрав заживаючі укуси та подряпини на руках і сказав, що, на його думку, дівчата пояснили все доволі переконливо - захво ріли на ґрипу від колєжанки, подзвонили мамі, мама казали негайно приїжджати. Даю слово.

Корій, звісно, міг би й нагадати панові Андрію, хто тут насправді головний; міг би й натякнути, що та медсестричка, до якої в пана Андрія, за відсутності пильного ока дружини, розвинулись нездорові бажання, має зовсім протилежні нахили. Міг би. Але… не варто відразу всім за столом пока зувати, що в тебе є всі тузи, з козирним включно, та ще вісім дев’ять запасних у рукаві.