Любко Дереш - КУЛЬТ

- Ну давай, гашиш, анашу, чи шо ти там маєш. Ходи, ну?.. - так само вперто нашіптувала вона, дихаючи прямісінько у вухо. Із театральним стогоном зітхнув (він просто кайфував від малої) і, вставши, поліз у шафу за кальяном. Дарця, збуджена, пішла за ним.

- Оце він? - спитала Дарця шанобливо.

Зовні кальян дуже нагадував лампу торшер. Приблизно метр від землі, тонкий і вишукано високий, немов хлопчик катаміт у гаремі старого педофіла, з дерев’яною різьбою по корпусу. На самому чубкові була металева чашечка для тютюну та вугілля. Унизу була велика скляна посудина, що за формою нагадувала хімічну колбу. У колбі (із товстим склом) була вода, в яку з дерев’яної верхньої частини захо дила металева трубка. Колба наполовину була заповнена повітрям, і від того повітряного прошарку тягнувся метале вий трубчастий отвір; у той отвір вставлявся довгий смугас тий шланґ (фактурою він нагадував покриття електрошнура до праски радянського зразка). На кінці шланґа був довгий позолочений, прикрашений різьбленням мундштук.

Дарця сіла на п’ятки й розглядала кальян, водячи по ньому пальцем.

- Ходи на кухню, - сказав Юрко. - Треба розпалити вугілля.

Він витяг із паперового мішечка кавалок кам’яного ву гілля, з полотняного - посріблені щипці. На кухні він над полум’ям нагрів кавальчик, тримаючи щипцями над пальни ком, аж поки той не став вишневим у кількох місцях.

- Тримай, - сказав Банзай, коли вони вже знову були перед кальяном. Дарця слухняно взяла жарину і стала ле генько дмухати на неї, підтримуючи червінь. Банзай тим часом натягнув на верхню чашечку фольґу з під шоколаду. Фоль ґа мала багато пробитих голкою дірок; із внутрішньої сто рони до неї кріпився згусток якось масної липкої речовини.

Коли фольґа була щільно припасована згустком досере дини, Банзай промовив:

- Клади вуглинку на фольгу, тим розпеченим донизу.

Будемо розкурювати.

Дарця поклала вуглинку, як Банзай і просив; він тим ча сом сів на підлогу, застелену жорстким твердим килимом, і почав що було моці втягувати в себе повітря через цибух.

Коли закрутилася голова, він передав цибух Дарці.

- Тягни.

Нарешті у темряві рознісся запах терпкого тютюну з яблуками. З вуглини завився стійкий димок. Поки мала ще тягнула, він відчинив вікно.

Кальян перенесли до ліжка, щоб можна було курити, сидячи на підлозі й опираючись спинами об його край.

Банзай узяв із ліжка коцик - крім того, що з відкритого вікна тягнуло гірською зимною вогкістю, у квартирі було студено через відмикання опалення. Банзай накрив їх обох коциком і, тримаючи одною рукою мундштук, пояснював:

- Просто так передавати цибух не можна. Треба скрутити шланґ у кільце, - він показав як. - І я мушу тебе двічі постукати по долоні. Так во.

- То чесно такий звичай є, чи ти сам придумав? - спитала вона з лукавим виразом.

- Чесне слово.

Дарця притулила кінчик мундштука до губ і затяглася.

Розлився запах тютюнових яблук. Вона випустила дим ротом і передала шланґ Юркові.

- А де ти його взяв, Банзайчику?

- В універі мав одного знайомого. З Дамаску. Гомік, розумієш? До мене замаланювався. А коли мав їхати додому, подарував його мені. Казав, що буде завжди любити…

Дарця наморщила носа. Він наморщив носа у відповідь і дав їй затягнутися з його рук. Таке, згідно зі словами Фаєза, гоміка з Дамаску, традиція цілком дозволяє.

- А воно зовсім, ні крапельки не втикає?

- Абсолютно. Максимум, шо ти відчуєш, - розслаб леність у руках і ногах. То ж, блін, не гашиш.

Так вони курили, говорили, просуваючись крізь час.

Банзай розповів Дарці, що має на думці поставити у коледжі невеличкий перформенс. Спитав, чи вона б не хотіла взяти у ньому участі. Дуже б навіть хотіла, відповіла вона.

Дарця лягла, стягнувши на себе більшу частину коца, але Банзай не протестував. Вона поклала голову йому на коліна і розглядала засклений плакат Роберта Фріппа на обклеєній нотами стіні. Банзай гладив її темне волосся, пропускаючи його через пальці. (Воно завивалось на кінцях.) Серце її, як лютня: ледь торкнеш - і відізветься.

11.

Серце її, як лютня: ледь торкнеш - і відізветься.

По гуркоту холодильника Банзай зрозумів, що з’явилося світло. Була без п’яти північ. Вони курили та говорили чотири години.

Дарця подивилася на нього.

- Тобі сумно?

Він знизав плечима. Була байдужість. Він ліг коло неї на розстелений коц. Зняв з її плечей шлейки комбінезона, дивлячись в очі. Темні очі, очі лані, очі без дна і без жодних запитань у них. Банзай міг чути, як голосно калатає її серце.

Вона дивилася на Юрка, і Юрко бачив у ній дитину; бачив у ній свою доцю, яку хотілося (виграти витрахати

[навіть не смій думати навіть не смій] витрахати й виграти) посадити на коліна й гладити по волоссю, що завивається на кінчиках. Юрко розстібнув ґудзики на футболці (чи то блюзці) на довгий рукав, зеленій, наче очі великого бога Пана.

Дарця голосно втягувала повітря за кожним із розстібнутих ґудзиків. Темне (чорне) волосся, що завивалося на кінчиках, розсипалось коло її голови по квадратному коцу. Банзай відчував, як її тіло під коцом все теплішає, з кожним розстіб нутим ґудзиком. Він відкрив блюзку, за якою була пара невеличких грудей під чорною тканиною бюстгальтера.

Дарця лежала нерухомо, лиш невідривно дивилася на його обличчя, а Банзай обережно поцілував її у голі плечі.

Скидаючи з них шлейки ліфчика, розстібаючи його у Дарці за спиною, оголюючи молочні перса. Все її тіло було кольору молока, матово біле й тепле, лиш темніли невеличкі пипки, ще не здатні тверднути так, як у Солі. Він так само обережно поцілував її у ямку під шиєю і притулився губами до грудей.

Він (серце її як лютня) хотів її, хотів сильніше, ніж будь коли прагнув тіла Солі, тому що Соля ніколи не мала того, що було в очах Дарці. (як лютня) Він вдихав її запах, запах стиглого винограду й суниць, запах диму з кальяну, (серце її як лютня) він міг продовжити цілувати її, скинути з неї комбінезон і цілувати її тіло, допоки воно не займеться у нього під устами, він міг знайти губами її солодку суничку і цілувати її сто вічностей до ста смертей від спалахів у голові й тілі. (серце її як лютня ледь торкнеш і відізветься) І Дарця слухняно лежала б, слухняно довірившись йому.

Але (серце її як лютня ледь торкнеш і відізветься) вона прийшла до нього не як до коханця, а як до друга, який ніколи не насміхатиметься, не кричатиме, не обража тиме її і не буде пробувати кривдити її й зачіпати за живе. І він увірував, що у ній справді є лютня, з якою треба бути ніжним і обережним. Обережним, щоб не порвати струн. Він затулив її голе тіло м’якою зеленою блюзкою (кольору очей великого бога Пана) і легенько поцілував у губи. Дарця обняла його за шию й притисла до себе. Дуже тихенько, настільки тихо, що Банзай сам ледве почув, вона проше потіла: «Дякую».

12.

Банзай дав Дарці одну зі своїх навмисне завеликих футболок. Футболка була білесенькою і хрумкою від свіжості. Дарця понюхала її: та пахла Банзаєм і легким запахом, що вона пов’язувала із літом, запахом чистих майок та випраних джинсів. Банзаєва футболка мала служити їй піжамою. Поки Дарця скидала джинсовий комбінезон, блюзку та ліфчик, Банзай стояв до неї спиною (хоч вона й сказала, що це зайве, проте чергове заворушення в паху йому ні до чого). Вона акуратно звісила весь одяг на єдине крісло в цілій квартирі і вимкнула світло.

Банзай, що вже лежав у ліжку, відчув, як її тепле тіло ковз нуло по простирадлу і вмостилося у вигині його власного тіла. Потім Дарця повернулась до нього лицем і попросила обійняти її. Було направду зимно, надворі й у квартирі, тож Банзай обійняв її, зігріваючи та створюючи затишок. А згодом він заснув, також і в її обіймах, розкошуючи тілом однієї малої дівчинки, котра прийшла до нього як до друга, і котра носила у серці делікатну лютню.

1.

У суботу гопи повеселились на славу. Коледжем гриміли милі вуху «Рукі ввєрх» і надривалась крихітка Бритні Спермз.

У понеділок свято прийшло і на рок вулицю. Цілий день навчання було ніяким, оскільки всі неформали збуджено гуділи: «Рокотека! Рокотека!»

Банзай, звісно ж, такого пропустити не міг.

2.

Прийшла рокотека, грізно погримуючи металевими латами.

Десь пів на п’яту до його кабінету прийшла Дарця і сказала, що вже пора. Гаразд, пора - то пора. І він пішов зривати собі дах і допомагати зривати його своїм ближнім.

На рокотеці було страшенно шумно й людно, і всі волохаті людиська махали патлами так, що аж гай гудів. Народ відривався по чорному, музика голосно погрожувала вирвати бебехи і розмазати їх красивими альтернативно аванґардовими плямами по стінах спортзалу. На щастя, у темряві ніхто не бачив, що він був із малою.

3.

Після години безперервного гупання Банзай відчув, що було би дуже незле перевести подих і відпочити. Вони обоє вийшли зі спортзалу й попрямували коридором до виходу.