Лариса Денисенко - 24:33:42
В принципi, я нiколи не думала, що цiкавлю його як жiнка. По-перше, Засiк є засiком, хiба його в такому пiдозрюватимеш? А по-друге, в мене тодi був пристрасний роман з Великим Перекладачем. Роман з Великим Перекладачем почався в мене з коньяку. Вiрнiше, розвивався вiн тому, що в мене коньяку не було, а у Великого Перекладача коньяк не переводився. Великий Перекладач був чоловiком у вiцi, кiношної зовнiшностi, навiть сивина в нього була фотогенiчною. Таким довiряють грати пихатих графiв, замрiяних великих вчених та iнших покидькiв чоловiчої статi. Вiн був iмпозантний, грайливий бабiй, звiсно, що одружений давно i щасливо, але в нього був коньяк, а в мене - поганi судини. Тому перший крок до нашого зближення зробила саме я.
Я написала йому грайливу записку i передала її на ранковому засiданнi, пiд час якого одна занудна особа розповiдала нам, яким чином забезпечується обiг паперiв в їхньому Мiнiстерствi закордонних справ. Я написала щось таке: "Вродливий ви, щасливий ви, нащадок Дiонiса, не будьте жадiбним скотом, а подiлiться "Тисою". Щоб вiн нi про кого iншого не подумав, я пiдписалася пiд цим поетичним шедевром повним iм'ям. А то переплутав би мене i з занудною Наталiєю, вродливою дiвчиною Оксаною, солiдною дамою Веронiкою Павлiвною або взагалi i з сучкою Жанною. Це вже нi. Великий Перекладач закладувався коньяком щоранку, тому в нього переважно завжди був веселий настрiй. Вiн реготнув i написав записку менi: "Заходь надвечiр - випити коньяк. Мiй номер - сорок п'ять. Цiлую. Твiй манiяк".
Звiсно, що я не встояла. Тому ми радiсно спокушали одне одного, вешталися по номерах, обмiнювалися записками, були розкутими настiльки, що втратили пильнiсть. Одна з цих записок вельми фривольного змiсту потрапила до рученят каверзливої Наталiї. Наталiя мене непокоїла, тому що вона була людиною, яка розповiдала менi стрiчку "Леон-кiлер" як надзвичайно смiшну комедiю, постiйно реготала, змушувала мене реготати, а коли пiсля цiєї розповiдi я побачила фiльм - я впала в прострацiю. Наталiя нiчого не вигадала краще, нiж слiдкувати за нами, щоб сфотографувати. Одного разу я помiтила її бiля номеру сорок п'ять. Вона скрутилася за шапликом з юккою, причому цей шаплик вона звiдкись сюди перетягла!
У цiй поїздцi зi мною був Марлен. Трохи порадившися з ним, ми вирiшили викрасти в Наталiї фотоапарат - я не вiрила, що вона знiмає нас з Великим Перекладачем для власного задоволення та перегляду свiтлин з нашими видатними пиками самотнiми вечорами, i не для того, щоб потiм подарувати їх нам на ювiлей наших мiцних коньячних стосункiв. Я була переконана, що цi фотокартки або опиняться на столi у керiвництва (скорше його, нiж мого), або в руках його дружини. I ми фотоапарат викрали. Бо - не треба!
Ще одну записку перехопив, як потiм виявилося, Засiк. Ввечерi вiн пiшов зi мною та Великим Перекладачем вештатися мiстом. Це було геройським вчинком з його боку, бо вiн знав, що ми - такi люди, якi не можуть вештатися i нiчого не їсти-пити. А ще того вечора ми вирiшили вештатися по туалетах барiв, таверн, кав'ярень та ресторанiв. Просто кортiло подивитися, а якi в них вiдходки? В барах ми пиячили. Потроху. Ще в нас була фляжка з коньяком, до якої ми перiодично докладалися. Нам було весело, ми цiлувалися вже втрьох i обговорювали iдею, яким чином завершуватимемо цей день, який чудово склався! Ми спiвали пiснi з мультфильмiв та вигукували мати пiд вiкнами доброчесних бернцiв. Засiк весь цей час плентався поруч з нами з таким виразом обличчя, що трапляється у вiдмiнника, якого вчителька викрила на списуваннi.
В якомусь з вiдходкiв, пiдлога якого була прикрашена моїми улюбленими квiтами - маками, я вирiшила трохи полежати. Хлопцi сцяли в чоловiчому. Якщо кому цiкаво, пiдлога чоловiчого вiдходку була прикрашена тюльпанами. Аж раптом я почула голос Засiка. В жiночому вiдходку - дивина та й годi! Вiн сказав менi притиснутим до стiни голосом: "Слухай, це… Саша… Ти це.. чи не зайдеш попити чаю?" Вiд таких щедрот я хутко пiдвелася з макової пiдлоги! Менi взагалi було цiкаво подивитися, що зберiгає в своєму номерi Засiк. "Звiсно, я прийду". Яка ж я була п'янюча! Третя година ночi. В номерi Засiка смердить сухою ковбасою. Бо вона була усюди. Це був ковбасний лабаз. Ковбаса виснула з вiконних ручок, пiддашшя, шафи, на мотузках i на скотчi. Засiк готував менi чай, а я все роздивлялася ковбасу. Вона була протерта чимось на кшталт соняшникової олiї. "Саш, то ти чай будеш?" - запитав Засiк нещасним голосом. "Давай", - вiдповiла я. "Слухай, Саш, я думаю, що нам слiд побратися. Виходь за мене?" - "Слухай, ти тiльки не ображайся, але менi цiкаво. Ти ковбасу мастиш олiєю?" - "Мащу". - "Щоб не вкривалася плiснявою?" - "Ну. А чого ти питаєш? Хочеш ковбаси?" - "Та нi. Менi просто цiкаво, а свiй член ти, часом, соняшниковою олiєю не мастиш?" Я не знаю, чого менi це спало на думку. Звiсно, що пiсля такого запитання я мишею вишкреблася в коридор, i весiльним розмовам прийшов край. Чаю менi теж бiльше не пропонували.
А вранцi я отримала вiд Великого Перекладача записку:
@CTIX1 = "Насамотi свiй коньячок я каламутю,
Мала пiшла до молодого прутня,
Учора на конi, ну а сьогоднi - пас,
Я не очiкував суперництва ковбас!"
Я його майже кохала…
Втiм, не час поринати у спогади, час думати, що робити з неприязню Макса Вiтовського або де взяти книжку про приборкування дорослих дiтей?
vi)
Милиця прийшов до мене варити борщ, так вiн сказав по телефону: "Я йду варити борщ". I саме зараз iз захватом жонглював буряками. З Милицею завжди все так: вiн забуває, навiщо взяв в руки той чи iнший предмет, чим взагалi хотiв займатися, але при тому вiн постiйно вигадує, чим можна себе розважити. "А ти коли-небудь вiдчував себе мудаком?" - раптом запитує вiн. Я тим часом копирсаюся в купi смугастих светрiв Клятої Шу. Менi закортiло взяти пару штук i десь подiти: знищити, викинути, зiпсувати. Щоб вони зникли. Звiсно, нiхто не гарантує, що вона не пiде i не купить собi ще штук вiсiм, але менi так легше, коли я в них копирсаюся i думаю, як я їх знищуватиму. "Тобто я, в принципi, мав на увазi - ти зараз мудаком не почуваєшся?" - "Не почуваюся. В мудака мають бути вуса, вiн не знає, хто такий Грiн, його мрiя - трахнути когось на столi, а всiх жiнок вiн вважає стервами".
У Милицi падає буряк. "Мудак може бути поголеним мудаком i чудово знати, хто такий Грiн. Натомiсть вiн може не знати, хто такi Вахмурка i Гржемелiк, думати, що всi жiнки - повiї, а не стерви, i нiкого не хотiти трахнути взагалi", - зауважує Милиця. Вiн полiз за буряком, який виявився спритним хлопчиною - чкурнув вiд Милицi пiд стiл. "Мудаки ще люблять жонглювати овочами, а потiм принижуватися та просити їх виповзти з-пiд столу", - кажу я. "Мудаки, може, i жонглюють час вiд часу. Коли вони вiльнi вiд своїх повсякденних зайнять, - чую я пiд столом. - А повсякденно вони беруть светри молодих дружин своїх батькiв i замислюють светрове викрадення або навiть вбивство. От чим вони, переважно, займаються, приятелю". Я чую пiдстолове реготiння.
"От тобi смiшно, так? А ти знаєш, що вона вчора запитала: "А як там Милиця поживає?" - "Серйозно? Її це цiкавить? Клас! Що ти вiдповiв?" - "Слухай, може, виповзеш? Якось незручно спiлкуватися, коли ти вовтузишся пiд столом". - "Не хвилюйся, твiй член в безпецi. Я буду поки що тут. Тут нормально". - "Кляту Шу насправдi не цiкавить, як ти поживаєш, вона постiйно вигадує теми для розмови зi мною, i ти - унiверсальна тема. Але ти зовсiм не звернув увагу на те, як вона тебе назвала". - "Повтори!" - "Милиця!" - "То й що?" - "Не то й що. Ти для неї - Милицький Сергiй Владленович, от хто. Ну, я не звiр, можна - Сергiй. Можна було запитати, наприклад: "Макс, а як поживає твiй приятель Сергiй?" А не Милиця. Милиця - ти для мене i батька". - "Та я майже для всiх Милиця. Менi не шкода". - "Менi шкода. Я не хочу, щоб вона зазiхала на моїх друзiв, це не її справа". - "А її светри - це твоя справа?" - "Слухай, я iнколи не можу збагнути на чиєму ти боцi. То на якому ти боцi, Милиця?" - "Зараз на правому. Лiвий я вiдсидiв". Милицi надзвичайно весело.
"Я вчора мав вiльний час на роботi". - "I на що ти його згаяв?" - "Я не згаяв, я шукав в Iнтернетi, що вiдбувалося в 1973 роцi." Милиця виповз з-пiд столу. Без буряка. "I що тодi вiдбувалося?" - "Та багато чого. Тобi цiкаво?" - "Ну! Я навiть не уявляю собi, що тодi могло вiдбуватися. Мої батьки ще навiть не познайомилися. Хоча… якщо пригадати, то в цей рiк помер Брюс Лi. Я це точно знаю, бо вчора дивився про нього передачу. Ти не дивився? Даремно, дуже цiкаво було. Показували, як вiн - туди рука - фуаях, сюди ногою: вжих, бемциць, шия - уееее, знову нога - вжих, просто супер. I таке враження, що гепається прямо на яйця, а - нi, встає, наче огiрочок! Якби так впасти на яйця, не думаю, що можна було б так легко пiдвестися ще й посмiхатися, тут якась схiдна таємниця… Що ти набурмосився? А, зрозумiло. Звiсно, що про таке не цiкаво слухати, треба побачити. О! А ще тодi понароджувалися лялечки! Я колись вiдслiдковував хронологiю народжуваностi красунь. Чого ти мовчиш, пам'ятаєш, я тодi намагався вирахувати, коли народжуються красунi. Так от… 1973 рiк… згадав! Єва Герцигова, Хайдi Клум, Нiв Кемпбел та Тайра Бенкс! Вони вже зараз тiтки, мабуть! Блiн, а я б iз задоволенням з кожною з них пере… то що ти кажеш?"
