Лариса Денисенко - 24:33:42
Перед моєю конторою росте шiсть туй. Ми їх висаджували разом з Марленом. Туї, коли пiдросли, деформувалися в дивний спосiб. Вони стояли разком, одна впритул до iншої, кожна наче з вип'яченим правим стегном. Ми прозвали їх "красунi кабаре". Контору ми створили з Марленом пiсля того, як вирiшили пiти з Мiнiстерства закордонних справ. Насправдi Марленовi вона була нi до чого, бо вiн був юристом, а контору ми створювали перекладацьку, але йому дуже кортiло, щоб ми щось встругнули разом.
Спочатку справи нашi йшли кепсько. Ми потроху перекладали приватнi листи млосних красунь до iноземцiв, отримували за це вельми невелику платню, i навiть замислювалися, а чи не перепрофiлювати нам нашу контору у шлюбну, але потiм почалися негри. Негри почалися раптово, я чудово пам'ятаю нашого першого негра, який прийшов дiйсно несподiвано, як потеплiння посеред сiчня. Вiн був чорний неймовiрно. В бiлому довжелезному пальтi, вельветових штанях кавового кольору i чорних черевиках без шкарпеток. Його шию було замотано в смугастий шалик. Це був негатив Остапа Бендера. "Хельо", - промовив вiн до нас. Тодi нас у конторi було троє - Марлен, я та Ральф, приятель Марлена з Лондона. Ральф працював у нас як волонтер. Коли вiн приїхав, то представився, старанно промовляючи своє iм'я по лiтерах, а потiм написав його на папiрцi - думав, що менi таке нiзащо не вимовити. Я гордовито сказала йому: "Не переймайся, я чудово знаю, як пишеться та вимовляється твоє iм'я. По-перше, в мене були такi джинси. А по-друге, так само звали мою нiмецьку вiвчарку". Ральф зовсiм не вмiв ображатися, вiн вважав, що це даремна витрата часу, через його бережливе ставлення до часу його було важко чимось i здивувати. Ральф першим прийшов до тями i промовив до негра: "Хельо!", приязно посмiхаючись.
Негр сказав, що звати його Аденяй Алi Абай i що вiн принц. У принца було одне бажання, щоб ми допомогли йому скласти листа, який вiн мав намiр надiслати деяким багатим людям по всьому свiтовi. "В нас була революцiя, потiм - вiйна, мiй батько-король програв, родина втратила майже все, i зараз заблокованi нашi банкiвськi рахунки, але незабаром буде контрреволюцiя, i тодi все буде добре i ми вiддамо грошi". - "Якi грошi?" - "Тi, якi ви зараз в листi попросите, щоб менi позичили". Аденяй Алi Абай посмiхнувся, один зуб Аденяя був золотим. I ми попросили. Вiн запитав, чи нормально буде, якщо вiн заплатить нам десять баксiв? Ми сказали, що це буде поблажливiстю з нашого боку, але - загалом нормально. Тодi Аденяй зняв черевик, поколупався у пiдошвi та дiстав десятку. Зараз церкви вiдомого проповiдника Аденяй Алi Абая знанi по всiй Європi, i я часто бачу його доброчинну та задоволену пику на екранi телевiзора. А я пам'ятаю, з чого все починалося.
Принц Аденяй був нашим талiсманом, бо пiсля нього негри пiшли один за одним. Всi вони були принцами у вигнаннi. Завдяки африканським революцiям, невiдворотним, наче осiннi опади та iншi клiматичнi процеси, справи нашi почали виправлятися. Ми тодi не знали, що дослуговувалися першим спамерам! Марлен купив свою першу iномарку, я зняла квартиру в центрi i стала користуватися дорогою косметикою. А завдяки тому, що наш струминний принтер, як виявилося, мiг друкувати папiрцi, схожi на банкiвськi довiдки, ми змогли взяти на роботу ще двох перекладачiв. Тодi до нас i прийшли працювати Сашко та Наталка.
Всi негри, якi проходили нашим офiсом, неодмiнно робили менi шлюбну пропозицiю i запрошували на побачення. Тобто в мене були всi шанси стати справжньою принцесою. Звiсно, що пiсля контрреволюцiї. Я чемно вiдповiдала їм, що я є "верi бiзi тудей". Я настiльки звикла до нападiв на мою незалежнiсть з їхнього боку, що коли побачила негра в дверях супермаркету, де я купувала каву, молоко та тiстечка, який, власне, нiчого не встиг менi запропонувати, заявила: "Соррi, бат ай ем верi бiзi тудей". "Ок, гьорл. Бат донт фогет ебаут рест!" - вiдповiв менi на це незнайомий темношкiрий принц. А потiм негри скiнчилися так само раптово, як почалися. Але забути про себе вони не давали, бо майже щодня я отримувала вiд когось з них листа, унiверсальну форму та змiст якого я самотужки вигадала тодi, в далеких дев'яностих.
Пiсля того як закiнчилися негри, почалася справжня робота. Нас запрошували перекладати на конференцiях, завдяки зв'язкам Марлена ми заробили репутацiю в юридичних колах, перекладали юридичнi папери, навiть видали перший англо-український юридичний словник. Складали тексти для запрошень, вигадували тости, здiйснювали переклади статей для iнтернет-сайтiв та модних глянсових журналiв. Справи йшли, а Марлен поїхав працювати за кордон. Я сумувала за ним надзвичайно, але знала, що так буде краще насамперед для нього.
Вони сидiли та працювали. Мої бджiлки. "Привiт, хочу зробити невелике оголошення", - промовила до них я. "Про пiдвищення заробiтної платнi?" - запитав Сашко. "Чи про зниження?" - уточнила Наталка. Ральф посмiхався собi. "Про те, що я виходжу замiж!" - "Знову? Слухай, я не розумiю, навiщо ти повторюєшся? Замiжжя - це ж не вчити вiршика! Один раз спробувала i досить!" - "Вона любить все закрiплювати, ти що не знаєш? Вона i пiсля першої чарки нiколи не зупиняється, а ти хотiв, щоб вона зупинилася пiсля першого шлюбу? I коли це буде? I хто вiн такий? Не потворний жебрак? А в тебе є його фотокартка?" - Ральф сказав, щоб я надiслала йому поштою список подарункiв, якi менi хотiлося б отримати. "А для нас це щось змiнить?" - запитала знову Наталка. "Не думаю. Але можливо я стану бiльш лагiдна, бо в мене буде вдосталь сексу", - припустила я. "На нашому мiсцi я б не дуже на це розраховувала", - зауважила Наталка. "На те, що в мене буде бiльше сексу?" - "На те, що це злагодить тебе".
"Привiт!" - "Привiт!" - "А я виходжу замiж". - "Та ну? Слухай, а виставлятися ти коли будеш? Я тiльки хотiв сказати, що ранiше Великодня мене в Києвi не буде!" - "Добре, виставлятимуся у Великдень". - "Слухай, а ти бачила того вiденського сфiнкса, фотку якого я тобi надiслав учора?" - "Нi, не бачила, в мене не доходили руки, я ж…" - "От ти завжди так… А ти подивися. Тiльки зараз!" - "Ну, подивилася, i що? Зняв спину сфiнкса. Дякую. Дуже виразна спина, i крила є, i товстий хвiст". - "Тю на тебе! Подивися йому пiд хвiст!" - "Що?" "Подивилася?" - "Подивилася". - "I що ти побачила?" - "Марлен, ну що можна побачити пiд сфiнксовим хвостом?" - "Я спецiально для тебе засняв його дупку! Ти коли-небудь ранiше бачила сфинксiв анус?" - "Нi, я не зазирала їм пiд хвiст". - "А дарма! В них є анус! Якби не я, ти таке нiколи б не побачила! Все, добре, в мене тут перемовини. Я дуже тебе прошу - напиши менi про твого майбутнього чоловiка детальнiше". - "Може краще сфотографувати для тебе його анус?" - "Не думаю, що це мене вразить. У нього ж анi хвоста, анi крилець… Нi, краще напиши про нього щось цiкаве!" Таким вже був Марлен.
А я намагалася правити Наталчин переклад, посмiхалася i згадувала, як менi вперше зробили шлюбну пропозицiю.
Iсторiя про те, як менi вперше зробили шлюбну пропозицiю
Вперше менi робили шлюбну пропозицiю в Бернi, де ми, спiвробiтники Мiнiстерства закордонних справ, перебували з навчальним вiзитом. Навчальнi вiзити були важливi для європейських країн, тому що переконували, що вони вчать нас демократiї та справедливостi. Нам вони були теж кориснi, бо можна було байдикувати з чистою совiстю; мешкати в дорогих готелях за рахунок сторони, що приймає; знайомитися iз захiдним стилем життя, пити жахливу безкоштовну каву в будь-яких обсягах та купувати собi щось гарне та смачне на щоденнi й чималi грошi, якi видiлялися закордонною стороною з тим, щоб нас не поглинув чужинний свiт.
Шлюбну пропозицiю менi зробив мiцний бiлявий хлопець (я завжди подобалася бiлявцям), практично велетень, що мав прiзвисько Засiк. Таке прiзвисько в нього було тому, що вiн часто перебував у вiдрядженнях, але нiколи не харчувався поза готельним номером. I ви помилитесь, якщо подумаєте, що вiн замовляв їжу собi у номер. Нi, вiн просто брав харчi з дому та потiм споживав їх або в своєму номерi, або десь в парку. Вiн тягнув з собою згущене молоко, консерви, чай, ковбасу, кип'ятильник, столове приладдя. Вiн нiколи не приймав запрошення до ресторанiв, якщо не був переконаний на сто вiдсоткiв у тому, що його не змушуватимуть платити за себе.
В принципi, я нiколи не думала, що цiкавлю його як жiнка. По-перше, Засiк є засiком, хiба його в такому пiдозрюватимеш? А по-друге, в мене тодi був пристрасний роман з Великим Перекладачем. Роман з Великим Перекладачем почався в мене з коньяку. Вiрнiше, розвивався вiн тому, що в мене коньяку не було, а у Великого Перекладача коньяк не переводився. Великий Перекладач був чоловiком у вiцi, кiношної зовнiшностi, навiть сивина в нього була фотогенiчною. Таким довiряють грати пихатих графiв, замрiяних великих вчених та iнших покидькiв чоловiчої статi. Вiн був iмпозантний, грайливий бабiй, звiсно, що одружений давно i щасливо, але в нього був коньяк, а в мене - поганi судини. Тому перший крок до нашого зближення зробила саме я.
Я написала йому грайливу записку i передала її на ранковому засiданнi, пiд час якого одна занудна особа розповiдала нам, яким чином забезпечується обiг паперiв в їхньому Мiнiстерствi закордонних справ. Я написала щось таке: "Вродливий ви, щасливий ви, нащадок Дiонiса, не будьте жадiбним скотом, а подiлiться "Тисою". Щоб вiн нi про кого iншого не подумав, я пiдписалася пiд цим поетичним шедевром повним iм'ям. А то переплутав би мене i з занудною Наталiєю, вродливою дiвчиною Оксаною, солiдною дамою Веронiкою Павлiвною або взагалi i з сучкою Жанною. Це вже нi. Великий Перекладач закладувався коньяком щоранку, тому в нього переважно завжди був веселий настрiй. Вiн реготнув i написав записку менi: "Заходь надвечiр - випити коньяк. Мiй номер - сорок п'ять. Цiлую. Твiй манiяк".
