Філософія агнозиса - Евгений Александрович Козлов
Геніальний я, не тому що я володію якимись надздібностями, надзнаннями, або надталантами, навпаки, мої знання і таланти цілком буденні, хоча я і вважаю, що створюю нову літературу. Я геніальний, тому що я міг би залишатися тим дурним двієчником, яким я був, який не прагне ні до чого розумного, проте приблизно в сімнадцять років я вирішив змінитися, побажав дізнатися, в якому світі я живу, які є знання про світ, і яким буде мій унікальний світогляд. Я став багато читати, я починав з нуля. Мої перші тексти були вкрай слабкими, мій словниковий запас був мізерним. Мені здається, що сучасні підлітки знають більше слів, ніж я у свої сімнадцять-вісімнадцять років. Саме мій вибір виявився геніальним, тому що завжди простіше людині залишатися в тупості, жити як тварина: їсти, спати, лінуватися, розмножуватися або імітувати розмноження, попутно розважаючи себе різним не надто розумним контентом. Але я побажав собі складного життя, не схожого на будь-яке інше життя, проте наскільки протестним воно складеться, то я й уявити не міг.
Коли я вчився на художника-оформлювача, вдома я писав тексти для пісень, це не були вірші, скоріше це були романтичні фантазії та міркування, адже саме тоді я вперше закохався, коли мені було п'ятнадцять років. У сьогоднішньому своєму віці я розумію, що я завжди закохувався в дівочу красу. Ще в дитячому садку я закохався в найкрасивішу дівчинку, потім у шкільні роки закохувався, і те, що я закохався, будучи в ліцеї, було неминуче. Я закохуюся в одну, закохуюся в красу. Я шанувальник жіночої краси, з малих років і до сивини ним залишуся. Та ліцейська закоханість тривала десять років. Втім, я згадую про неї, і донині.
Краса мене надихала, проте в дитинстві я відчував, але не міг висловити свої почуття. Ставши дорослішим, я знайшов способи творчо висловлювати свої почуття та емоції. Виявилося, що можна словами намагатися розповісти про своє кохання, можна описати красу дівчини, в яку я закоханий. Хто знайомий з моїми текстами, той знає, що я надихався навіть красою дівчини, яку я бачив мигцем, лише кілька секунд. Я так влаштований, що жіноча краса мене хвилює, про вродливих дівчат я хотів писати, тоді, як багато інших мені були малоцікаві. У тих своїх перших романтичних творах я вже показував себе як інтроверт, тому що я весь час малював образ закоханої пари: вона гарна, а він поет, вони тільки вдвох і більше їм ніхто не потрібен. Мене приваблювало це створення маленького світу для двох. Герої моїх текстів завжди були нещасними, мабуть, доки не переможена смерть, будь-яке кохання є кінцевим. У мені вже тоді проявилася тяга до трагічності, усвідомлення світового песимізму. І можливо, тому моє кохання виявилося сумним. Ось краса, ось мої почуття до неї, але історія ця трагічна, адже краса одного разу згасне, як і мої почуття одного разу згаснуть. Історії не можуть бути щасливими, тому що життя нещасливе. Щоб знайти щастя, потрібне щось більше, ніж краса і почуття. Однак саме трагедія загартовувала мій талант. Нині мені найбільше на світі цікава краса моральності, доброчесність привабливіша за жіночу красу. Але у свої юні літа я був примітивний у всьому. Ті тексти я згодом спалив, багато зошитів і роздруківок, але їх мені анітрохи не шкода, вони були погано написані і вони були не просто трагічні, а жахливо трагічні. Перечитувати зараз я б їх не став. Потрібно залишати після себе тільки щось справді важливе, що ще, можливо, комусь знадобиться. Ті романтичні тексти були початком, я вчився простому з'єднанню слів. Словосполучення — ось чого я навчився насамперед, адже тоді мені це здавалося важкою справою. Тоді для натхнення мені потрібні були лише мої власні романтичні почуття і романтична музика на фоні.
А щодо самої любові, то я довгий час, ціле десятиліття прожив думаючи, що я з двох десятків дівчат вибрав предметом свого обожнювання тільки одну, вважаючи, що за цим вибором стоїть щось божественне, містичне, неймовірне. Зараз я розумію, що я тоді вибрав найкрасивішу дівчину з усіх представлених моєму погляду. Багато інших з моїм вибором не погодилися, у всіх уявлення різні. І я зустрів спогляданням своїм ту красу. У ті роки в мені не було цинічного розуміння себе, своїх почуттів і світу загалом. Тому кожному своєму почуттю я приписував потойбічні першопричини. Насправді ж, мене просто приваблювала зовнішня краса, зовнішня поведінка конкретної дівчини. Вона мене триггерила, як і деякі інші, тільки з меншим впливом. Її всевладдя було незаперечним. Звичайно ж, зараз це звучить цинічно, мовляв, так просто взяв і спокусився красою. Але в тому-то й річ, що в тому своєму віці я цього не розумів. Мені все здавалося доленосним, я був справжнім містиком, адже романтика це різновид містичного мислення.
Містика в романтиці полягає в тому, що романтика бажає продовжити свої романтичні почуття не тільки протягом усього життя, а й за труною. Романтика це умоглядне подолання смерті. Романтика це протест проти цинічності життя. Будучи таким романтиком, я постійно збуджував свої романтичні почуття, підтримував їх тривалий час, аж десять років, коли об'єкт, до якого були адресовані мої почуття, був постійно далекий від мене і майже недосяжний. Тут мають місце почуття до чогось уявного, конкретніше до уявної краси. Це вже доводить, що я є творчою особистістю з сильною уявою. Я довге десятиліття міг жити, живлячи свою любов нездійсненими мріями. Однак перераховувати всі свої романтичні літературні твори я не маю наміру, їх занадто багато, одні з них опубліковані, інші зберігаються у вигляді рукопису. Зараз мені важливо зрозуміти їхню суть, їхнє походження.
Мою літературну творчість на даний момент я можу охарактеризувати п'ятьма епохами. Перша епоха була пісенно-романтичною, то був юнацький час серенад. Потім я приступив до написання романтичної казки. Незабаром пішли готичні романтичні твори, то були оповідання, повісті, п'єси поеми. Четвертий період моєї творчості знаменує пік моєї релігійності, то був час цнотливості миролюбства. І п'ятий період виявився протилежним, тут має місце агностицизм і написання антиутопії, яка явно перегукується з реальністю. Однак реалізму у своїх творах я завжди уникав. Мене завжди приваблював містичний романтизм, навіть у протестності. Протестність і є те головне, що є невід'ємною фабулою всіх моїх творів. Романтика і є ідея протесту проти розпусти і статевої низинності. Романтика це не стогони почуттів, що швидко минають, романтика це протест усього життя. Адже романтик, який бажає випробувати тілесну близькість тільки з однією єдиною дівчиною, розуміє, що
