Unknown - i c66bbbbf7dda0d4b

нера — «Запрошення…».

засміялась, а так прямо і вимовила в обличчя товсту-

Час відплиття, номер каюти…

на. — Уявляю: Марія Стюарт пасажирів на паропла-

Хотіла Муся про Бога кілька добрих слів подумати, ві розважає! До того ж у ролі дружини якогось неві-

та часу на те немає: вхопила валізу — і на червоний

домого акторчика!

килим. Як повноправна.

Пішла далі.

А тінь, що за афішею-діжкою причаїлась, — в обхід, Картатий за нею дріботить, біля Мусі зупинився, піт

навпростець, за адміністративну будівлю, де людей

з чола зірваним метеликом витер, шепоче сердито:

менше. На ходу чоботи скидає.

— Ач розігналася: Марію Стюарт вона буде пред-

Чи не плавати зібрався?..

ставляти, клишонога! Та лише через мій труп!

* * *

І знову доганяє розлючену пані:

— Фаїночко, любонько дорогесенька, ріжете без

— Сонце, сонце лови! Знімай зліва!

ножа! Я ж капітану пообіцяв, що буде найкраща, най-

Оператор, що крутив ручку кіноапарату, не випуска-

веселіша актриса!

ючи з зубів папіроси, гнівно зиркнув убік режисера —

Фаїночка зупинилася.

мовляв, сам знаю, як знімати!

42

43

Обидва стояли на нижній палубі, неподалік від ка-

Але дідько розбере, хто є хто.

пітана, і завзято знімали «документальну фільму» на

Тому намагалися тісніше оточити мосьє Очінь, мод-

замовлення Київського пароплавства.

ного цирульника з самого Хрещатика. Той знав усіх!

— Зліва — в контражурі вийде… — відказав опе-

І офіціанти, мов зграя пінгвінів, топталися біля ньо-

ратор і забуркотів крізь зуби: — Теж мені — Люм’єр…

го, дослухаючись до влучних коментарів знавця ви-

«Прихід потяга — відхід потяга» — тьху! На що час ви-

щого світу.

трачаємо?

— Мій папаша половину Хрещатика перестриг! —

І голосно промовив:

між тим хвалився мосьє Очінь, кланяючись направо

— Мене, між іншим, на знімальному майданчику

і наліво гостям. — А я далі пішов: усе київське висо-

з мадам Холодною чекають!

ке панство стрижу. Вони без мене — нікуди! Я їм —

— Не сумуй, брате, — поплескав його по плечі

і перманент, і зачіски по-французькому.

кудлатий режисер. — Тут роботи на чотири дні. Гро-

Звісившись з перил, закивав у поважну юрму:

ші добрі платять. Харч — за вищим розрядом. Ла-

— Ваше-сте… Ваше-сте… Мої вітання! Шарман!

бораторія прямо в каюті: проявимо плівку, пока-

Гранд шарман!

жемо товстосумам — і тю-тю! Справжнє мистецтво

«Ваше-сте», звісно, на кивок мосьє ніяк не реагу-

творити!

вало, але хіба то важливо?

Оператор незадоволено похитав головою і закру-

Офіціанти шорошили вуха і пошепки питали у знав-

тив ручку.

ця світського товариства:

— Цього павича відзніми… Крупняком! — шепнув

— А це хто?

режисер і гукнув до капітана: — Активніше вітайте

І той, набурмосившись, мов бойовий півень, гордо

гостей, пане капітане! Вас побачить світ!

відповідав:

Улещений такою перспективою капітан підніс ру-

— Міністр фінансів, пан.. м-м-м… «еспаньйолка» —

ку до козирка, вклонився і замахав поважному

мого виконання! З дружиною мадам Софі: вчора «са-

панству другою рукою, скошуючи око на камеру: чи

харет» мені замовила — дві години вовтузився!

знімає.

— А то? — знову питали офіціанти.

Камера знімала. Публіка повільно рушала вгору

— Де? З «тюрбаном»? Холодний перманент? Це ма-

сходами, віталася з капітаном.

дам Зінаїда Гі, — і знову взявся до поклонів. — Моє

Матроси, підхопивши багаж, проводжали пасажи-

шанування і все таке інше! Феєрично! Беліссімо! —

рів до кают.

і до офіціантів: — Стригтися хотіла — відмовив. Вони

На другій палубі вишикувалися офіціанти та інша

зараз усі стрижуться, бо емансипе…

обслуга.

— Хто? Що?

Звішувалися з перил, витягали шиї. Не часто ж

— Одне слово — вільного поводження… Це ни-

можна побачити стільки поважних людей разом!

ні в моді.

44

45

Пані та панове вервечкою здіймалися трапом і кож-

Не знав мосьє Очінь і поважної купчихи, що потуж-

ного усюдисущий мосьє Очінь знав особисто, з кожним

но пливла по червоному килиму в оточенні трьох чер-

мав спілкування, кожного стриг-голив чи не щодня.

ниць і чотирьох приживалок.

Офіціанти завмирали в шанобі і навіть остраху: ось

І високого пана в чорному макінтоші і капелюсі фа-

з якою людиною доводиться спілкуватися.

сону «Пушкін».

— А ось ті — хто? З папугою?

Замикаючи урочисту ходу, на палубу увійшов ци-

— «Бобрик» — то мосьє Шток — найкращий київ-

ганський хор — зі співами і танцями.

ський ювелір, козяча ти морда невчена!

Посадка закінчувалася.

— Сам ти морда! А поруч — хто?

Останньою трапом промчала юна особа, тягнучи

— Тут усе сімейство: синок — це той, що з папугою.

поперед себе важку валізу, в’язанку книжок і чорний

І дружина — ваше-сте, ваше-сте! — закланявся опа-

медичний саквояж.

систій матроні, — Фіра Гераклівна. Перманент —

Оркестр гримнув туш.

крупний шарман!

Проводжаючі замахали хустками.

— А то, певно, поважний птах…

Пароплав видав потужний гудок…

— Еге ж, це гер Айзен, посол германський… Ва-

* * *

ше-сте, моє шанування! Тужур! Тужур!

І все далі — у такому ж дусі. Усе і всіх знає мосьє

…Обійшовши сірий адміністративний будинок, пере-

Очінь.

слідувач Мусі Петька Шнур (а це був саме він!) кинув

А по-простому — Сидір Очкуренко, цирульня якого на

на березі чоботи і куфайку, пірнув «стовпчиком» у сріб-

Фундуклєєвській, та, що «Зефір та Єва» називається…

лясті хвилі і сильними рухами погріб за той борт па-

Сходиться на палубі публіка.

роплава, де його не могла бачити ані поважна публі-

Крутить ручку оператор.

ка, ані пан капітан із матросами.

Кланяється капітан.

Допливши до борту в оточенні чайок, котрі нахаб-

Сновигають матроси.

но намагалися клюнути його в голову, вхопився за

Гримить військовий оркестр.

канати, вправно підтягнувся і вмить перелетів на роз-

Але прибріхує мосьє Очінь: є персони, про яких

печену палубу.

краще помовчати, адже ані слова про них не зможе

Відхекався. Полежав трохи і, лишаючи по собі мо-

повідомити.

кру пляму, заповз під рятувальний баркас.

Скажімо, панна в фіолетовій, з муаровими візерун-

Пароплав повільно відійшов від берега…

ками сукні, в капелюсі з рясною вуаллю…

* * *

Уся з себе немов скрипка — така ж лискуча. За

панною йшла служниця, тримаючи під пахвою лису

Якщо ви не панночка дев’ятнадцяти років і не їхали

білу левретку.

добу в задушливому вагоні, не сиділи дві години на

46

47

валізі на спекотному київському сонечку на набе-

Оголений торс, рушник на голові — та ще й зі сви-

режній і на вас немає довгої спідниці в формі дзиґи

стом з опери «Ріголетто» сеньйора Джузеппе Верді.

та ще й корсета, фільдеперсових панчішок з тісними

Так і заклякли обидва: Муся з піднятою догори

ненависними підв’язками і капелюха-канотьє, ко-

ніжкою, невідомий пан — з присвистом, що застряг

трий не захищає від сонця, а, швидше, приховує до-

у горлі.

бу немите спітніле волосся, і блузон ваш білий, а не

Тільки зараз помітила Муся на вішалці біля дверей

сірий від пилу, і замшеві чобітки не в сивих залиси-

чорний макінтош у парі з капелюхом «Пушкін».

нах бруду — ви навряд чи зрозумієте, з яким ша-

Випросталась, блузку почала нервово застібати, ки-

леним почуттям щастя і насолоди Муся, Марія Мат-

нуту на килим панчішку ногою під ліжко заштовхувати.

віївна Гурчик, зачинила за собою двері каюти під

Невідомий пан першим отямився.

номером 23.

Витяг з валізки (виявляється, тут і валізка його сто-

Як вона кинулася до широкого ліжка, на ходу ски-

яла!) білу сорочку, накинув на плечі й іронічно так (зо-

даючи черевички — та так, що один полетів управо —

всім зневажливо) — до Мусі:

прямо в стелю і, здійснивши рикошет, осів на іншому

— О-о! Нарешті і супружниця моя з’явилася! Спіз-

боці від саф’янового крісла, а другий — вліво, влу-

нюєтесь, рибонько!

чивши у дзеркало.

— Що? Яка ще «супружниця»?! — розгнівалася Му-

І це ще не все! Немов бомби, впали з її рук на різ-

ся такому дурному жарту. — Я, певно, каютою поми-

ні боки валіза, саквояж і оберемок книг, влучним ру-

лилася.

хом канотьє осіло на гачку вішалки, між тим як юна

Схопилася, червоніючи, що доведеться на очах у на-

панночка вже висмикувала з-під розстебнутої на хо-

хаби корсаж і панчішки підбирати.