Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Мета виправлення засудженого. Досягнення цієї мети припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, в результаті якого з’являється схильність до правомірної поведінки і головне — засуджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів.

Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання, прищепити повагу до закону. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі важливий результат застосування покарання, суттєвий показник його ефективності.

Мета запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальна превенція). Досягнення цієї мети відбувається шляхом такого впливу покарання на засудженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочини. Такого результату може бути досягнуто самим фактом його засудження і тим більш — виконанням покарання, коли особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють можливості вчинити новий злочин. Так, при призначенні такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, засуджений позбавляється можливості знову вчинити злочин з використанням свого службового становища.

Мета запобігання вчиненню злочинів іншими особами (так звана загальна превенція) полягає в такому впливі покарання, який забезпечує попередження вчинення злочину з боку інших осіб і звернений насамперед до осіб, схильних до вчинення злочину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, принципів, релігійних настанов і переконань. Досягнення цієї мети забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджають про покарання кожного, хто порушить ці закони, засудженням винного, призначенням покарання та його виконанням. Найчастіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів; страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив справляє невідворотність покарання, а не його суворість.

5. Гуманні положення ст. 28 Конституції України про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню, повністю відповідають вимогам ст. 5 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. та іншим міжнародним актам про права людини і поводження із засудженими. Знайшли вони вираження і в новому КК, де чітко визначено, що покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. З ст. 50 КК). Дотримання цих вимог гарантується ще і тим, що існуюча у нас система покарань не передбачає тілесних покарань, які спричиняють біль та інші фізичні страждання, чи таких, що спеціально принижують гідність засудженого.

Однак слід зазначити, що призначення і виконання кримінального покарання певною мірою спричиняє фізичні і моральні страждання винній особі, як це має місце в момент її засудження, ізоляції при позбавленні волі, обмеженні волі, конфіскації майна, позбавленні права займати певні посади або займатися певною діяльністю та ін. Але це природно властиві покаранню страждання, які є результатом його законного застосування.

Стаття 51. Види покарань

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

1. Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка закріплена у ст. 51 КК у формі встановленого кримінальним законом і обов’язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, розташованих у певному порядку, — відповідно до ступеня їх суворості. 2. Аналіз ст. 51 КК свідчить, що система покарань характеризується низкою обов’язкових ознак, до числа яких відносяться такі:

а) система покарань являє собою певний їх перелік, який встановлюється тільки кримінальним законом (ст. 51 КК). Ця ознака системи підкреслює, що домінуючий у сучасній кримінально-правовій доктрині принцип, згідно з яким «немає злочину без вказівки про те в законі» (пиііит сгітеп зіпе 1е§е), щодо покарання доповнюється вимогою про те, що «немає покарання без вказівки про те в законі» (пиііа роепа зіпе 1е§е);

б) закріплений у ст. 51 КК перелік покарань є обов’язковим для суду. Інакше кажучи, суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв’язаний» системою покарань, не може відступити від неї і не має права вийти за межі законодавчого переліку видів покарань, встановленого ст. 51 КК. Ця ознака свідчить, що система покарань є засобом, який забезпечує необхідну однаковість і законність у діяльності суду щодо застосування покарання;

в) наведений у ст. 51 КК перелік покарань є вичерпним і не може бути довільно розширений за розсудом суду. Вичерпний характер цього переліку означає, що з точки зору закону система покарань є на теперішній момент цілком закінченою і завершеною. Ця ознака підкреслює соціальну обумовленість системи покарань та свідчить, що лише законодавець, виходячи з потреб реального життя суспільства, має право звузити чи розширити існуючий нині і закріплений у законі перелік видів покарань;

г) передбачені у ст. 51 КК види покарань утворюють собою їх систему і знаходяться у певному співвідношенні один з одним. Тому всі види покарання розташовані в ст. 51 КК у строго визначеному порядку і перелічені в послідовності від менш суворого до більш суворого. Отож порівняльна суворість (строгість) покарання є саме тим критерієм, який покладений в основу побудови законодавчого переліку покарань. Тому цей перелік являє собою своєрідну «сходинку покарань», у якій кожному окремому виду покарання відведений певний щабель, який відповідає ступеню його суворості. Отже, на верхньому щаблі цих сходів знаходиться найменш суворий вид покарання (штраф), а на нижньому — найбільш суворий (довічне позбавлення волі).

3. Встановлений у ст. 51 КК розподіл (класифікація) усіх видів покарань на менш і більш суворі має універсальний характер і застосовується як при побудові санкцій статей Особливої частини КК, так і в практиці призначення покарань. Тому в усіх без винятку альтернативних санкціях статей Особливої частини КК, передбачені в них види покарань перелічені в послідовності від менш суворого до більш суворого (наприклад, статті 116, 193, 297 КК), тобто розташовуються в них у тому самому порядку, який встановлений у ст. 51 КК. Такий порядок побудови альтернативних санкцій зобов’язує суд: а) обговорити питання про доцільність призначення найменш суворого виду покарання з числа тих кількох, що передбачені в санкції;

6) мотивувати у вироку рішення про призначення найбільш суворого виду покарання з тих кількох, які зазначені в санкції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 334 КПК суд зобов’язаний мотивувати у вироку призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція статті КК передбачає й інші, менш суворі види покарань.

4. Врахування порівняльної суворості покарання лежить в основі вибору судом конкретного виду покарання не тільки при його призначенні за альтернативною санкцією. Із порівняльної суворості різних видів покарань суд виходить і при вирішенні цілої низки інших питань, зокрема: а) при зміні вироку в частині призначеного покарання апеляційною або касаційною інстанцією;

б) при переході до більш м’якого виду покарання на підставі ст. 69 КК; в) при призначенні різних видів покарань за сукупністю злочинів та вироків (статті 70, 71, 72 КК); г) при зарахуванні в строк покарання попереднього ув’язнення (ч. 5 ст. 72 КК) або примусових заходів медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК); ґ) при заміні покарання або невідбутої його частини більш м’яким видом покарання на підставі ст. 82, ч. 4 ст. 83, статей 86 та 87 КК.

5. Перелічені в ст. 51 КК види покарань співвідносяться між собою не тільки за ступенем їх суворості. За певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі, покарання можуть бути класифіковані і за іншими підставами. Так, за порядком їх призначення закон (ст. 52 КК) поділяє всі види покарань на основні, додаткові і ті, які можуть бути призначені як основні і як додаткові (див. про це коментар до ст. 52 КК).