Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
Перший вид такого ексцесу має місце там, де при захисті від посягання відносно невеликої суспільної небезпечності (наприклад, при припиненні порушень громадського порядку, непокорі або опорі представнику влади й інших подібних посяганнях) особа, яка захищалася, умисно заподіює посягаючому смерть або завдає йому тяжкі тілесні ушкодження. У цьому випадку заподіяна посягаючому тяжка шкода повинна визнаватися явно неспівмірною з небезпечністю посягання, хоча може і відповідати обстановці захисту.
Другий вид ексцесу визначається тим, що особа, яка захищається, усвідомлюючи свою явну перевагу над особою, що посягає, умисно позбавляє її життя або завдає їй тяжких тілесних ушкоджень, тобто заподіює тяжку шкоду, явно більшу, ніж вона була необхідною і достатньою за сприятливої обстановки захисту для негайного відвернення або припинення посягання.
Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначати, в чому саме воно полягає (п. 5 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.). Іншими словами, суд повинен навести у вироку обставини справи, які б свідчили про явну невідповідність заподіяної тяжкої шкоди посягаючому з боку того, хто захищався, ступеня небезпечності вчиненого ним посягання, чи обстановки захисту від такого посягання.
Встановити, чи перевищила особа межі необхідної оборони, чи ні, часто досить складно, оскільки це потребує ретельної оцінки всіх обставин справи. У такому разі всі сумніви щодо наявності чи відсутності перевищення меж необхідної оборони повинні відповідно до ст. 62 Конституції України тлумачитися на користь особи, яка захищалася.
25. Ексцес оборони підлягає кваліфікації або за ст. 118 КК (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони) або за-ст. 124 КК (заподіяння умисне тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони). Заподіяння посягаючому менш тяжкої шкоди (наприклад, середньої тяжкості тілесних ушкоджень) навіть при перевищенні меж необхідної оборони не тягне за собою кримінальної відповідальності.
Якщо при перевищенні меж необхідної оборони заподіяно тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть, дії винного за відсутності умислу на позбавлення потерпілого життя належить кваліфікувати за ст. 124 КК (п. 4 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).
Умисне вбивство та умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяні з перевищенням меж необхідної оборони, хоча б їх було вчинено з ознаками особливої жорстокості чи способом, що має характер особливого мучення, шляхом спричинення великої кількості тілесних ушкоджень чи в присутності близьких потерпілому осіб, необхідно кваліфікувати відповідно до статей 118 та 124 КК.
Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене посадовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, підлягає кваліфікації лише за ст. 118 або 124 КК (п. 8 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про перевищення влади або посадових повноважень» від 27 грудня 1985 р. № 12 (Постанови (1963-2000)… - Т. 2. -С. 197). Очевидно, що це стосується випадків, коли така особа не виконує службових обов’язків по захисту правоохоронюваних інтересів.
Дії особи, яка перевищила межі необхідної оборони і одночасно перебувала в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло і не вплинуло на правильність оцінки відповідності заподіяної шкоди небезпечності посягання та обстановці захисту, підлягають кваліфікації відповідно за статтями 118 та 124 КК, тобто за більш м’яким законом, а не за статтями 116 та 123 КК.
Якщо особа, що захищається, перевищуючи межі необхідної оборони, вчинила дії, безпосередньо спрямовані на умисне вбивство того, хто посягає, чи на умисне спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень, але при цьому злочин не довела до кінця з причин, що не залежали від її волі, такі дії підлягають кваліфікації відповідно за частинами 2 чи 3 ст. 15 та статтями 118 чи 124 КК як замах на злочин.
Готування до злочинів, передбачених статтями 118 та 124, не тягне за собою кримінальної відповідальності (див. коментар до ч. 2 ст. 14 КК).
Співучасть у вчиненні злочинів, передбачених статтями 118 та 124 КК, можлива як у формі співвиконавства, так і з розподілом ролей між співучасниками.
При визначенні відповідальності за перевищення меж необхідної оборони слід мати на увазі, що злочини, передбачені статтями 118 та 124 КК, відносяться до злочинів невеликої тяжкості, що тягне за собою певні кримінально-правові наслідки (див. коментар до ст. 12 КК).
Верховний Суд України орієнтує, що, «призначаючи покарання за дії, пов’язані з перевищенням меж необхідної оборони, судам слід суворо додержувати вимог статей 50, 65 КК» (п. 8 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).
Питання про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок перевищення меж необхідної оборони, має вирішуватися відповідно до вимог статей 440, 454 Цивільного кодексу. Враховуючи конкретні обставини справи, ступінь винності того, хто оборонявся, і того, хто нападав, суд може зменшити розмір майнового стягнення. Шкода, заподіяна в стані необхідної оборони без перевищення меж останньої, відшкодуванню не підлягає (п. 9 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).
26. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК «не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає».
Отже, закон передбачає три винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна дотримуватися визначеної межі, завдаючи шкоди посягаючому. Це так звані спеціальні види необхідної оборони, оскільки ч. 5 ст. 36 КК є спеціальною нормою щодо норми, передбаченої у частинах 1 та 3 ст. 36 КК.
З цього випливає, якщо у справі будуть встановлені підстави необхідної оборони, передбачені ч. 5 ст. 36, то оцінка заподіяння шкоди тому, хто посягав, повинна здійснюватися відповідно до цієї норми.
27. Підставою для спеціальних видів необхідної оборони є наявність будь-якого з таких посягань: 1) напад озброєної особи, або 2) напад групи осіб, або 3) протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення.
Напад озброєної особи — це застосування однією особою чи створення нею реальної загрози застосування вогнепальної, холодної чи іншої зброї (див. коментар до статей 262, 263, 410 КК) або предметів, здатних заподіяти шкоду життю чи здоров’ю людини, для досягнення злочинної мети. Предмети, придатні до ураження живої сили, можуть бути спеціально пристосованими, заздалегідь заготовленими чи навіть знайденими, підібраними або взятими на місці нападу (наприклад, дерев’яна палиця, металева труба, камінь, розбита пляшка тощо).
Напад групи осіб — це узгоджені дії двох або більше осіб, якими застосовується насильство чи створюється реальна загроза його застосування до потерпілого для досягнення злочинної мети (наприклад, вбивства, заволодіння майном, зґвалтування тощо).
Протиправне насильницьке вторгнення у житло чи інше приміщення — це дії однієї особи чи групи осіб, пов’язані із застосуванням насильства з метою незаконного проникнення у житло чи інше приміщення людини або підприємства, установи чи організації (про поняття житла та іншого приміщення див. коментар до ст. 185 КК).
Метою дій того, хто захищається від зазначених посягань, є захист від нападу або відвернення вторгнення того, хто посягає, у житло чи інше приміщення.
Характер дій того, хто захищається, може виявлятися у застосуванні до того, хто посягає, зброї (див. коментар до статей 262, 263 та 410 КК) або будь-яких інших засобів чи предметів. Закон не обмежує ці засоби чи предмети якимись умовами. Вони можуть бути заздалегідь приготовленими чи знайденими у момент нападу, пристосованими для ураження живої сили чи не мати такого призначення тощо. Вочевидь, дії того, хто захищається, можуть виражатися і в застосуванні фізичної сили проти нападника, що охоплюється ч. 5 ст. 36 КК.
Особливість співмірності захисту полягає у тому, що шкода, заподіяна особі, яка посягає, у таких випадках не має обмежень. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК не є ексцесом оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність заподіяння посягаючому будь-якої шкоди у зазначених ситуаціях, аж до позбавлення його життя. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, «правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення» (п. З постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).
Вироком народного суду Г. був засуджений за ст. 104 КК 1960 р. за те, що під час захисту від М. і В., які безпричинно почали його бити, він перевищив межі необхідної оборони, вдаривши М. ножем і заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження.
