Право - КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
4) розбій щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).
Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його скоєння. Районом воєнних дій вважається частина території, на якій певні угруповання військ ведуть воєнні дії, у зв’язку з чим на цій території не діють цивільні органи державної влади, а повнота влади належить військовому командуванню.
Під населенням мають на увазі цивільних осіб, які мешкають і перебувають в районі воєнних дій, не входять до складу збройних сил і не беруть участі в масових стихійних збройних виступах, у тому числі біженці, евакуйовані, захоплені супротивником особи та інші, що з тих чи інших причин опинилися в районі воєнних дій.
Якщо такі злочинні дії скоюються проти осіб, які мешкають поза межами району воєнних дій, то зазначені дії можуть утворювати склад злочинів проти особи чи проти власності. Посягання на населення може бути спрямоване як проти громадян власної держави, так і проти громадян союзницької держави, чи держави, проти якої ведуться воєнні дії.
Насильство над населенням включає різноманітні форми посягання на життя та здоров’я, честь і гідність цивільних осіб: вбивства, завдання тілесних ушкоджень, зґвалтування, незаконне позбавлення волі тощо.
Посягання повинне здійснюватися тільки на приватне майно населення, а не на державне майно.
Про протизаконне знищення майна див. коментар до ст. 194 КК.
Протизаконним вважається таке знищення майна, яке не викликалося військовими діями чи воєнною необхідністю. Якщо ж знищення майна було викликане воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.
Наявність воєнної необхідності для знищення чи відібрання майна визначається у кожній конкретній ситуації з урахуванням норм наведених міжнародно-правових документів.
Протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності — це таке посягання на майнові права населення, коли майно відкрито відбирається з володіння потерпілого всупереч його волі нібито на законних підставах для використання у зв’язку з воєнною необхідністю, проте завідомо для винного ця дія реально не викликається воєнною необхідністю та суперечить наведеним нормам міжнародного права. При цьому не має значення, на чию користь відбирається таке майно: на користь винної особи чи інших осіб — для начальника, для військового підрозділу тощо. Якщо ж відібрання майна було викликане справді воєнною необхідністю, то ця обставина виключає відповідальність за ст. 433 КК.
Про розбій див. коментар до ст. 187 КК.
При кваліфікації зазначених дій за ст. 433 КК не вимагається додаткової кваліфікації за статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за злочини проти особи та власності.
Склад злочину є формальним. Виконання зазначених у диспозиції статті дій, незалежно від наслідків, які настали, утворює закінчений склад злочину.
3. Суб’єктивна сторона злочину передбачає вину у формі прямого умислу.
4. Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець Збройних Сил України та інших військових формувань, що перебуває в районі воєнних дій.
Стаття 434. Погане поводження з військовополоненими
Погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов’язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину —
караються позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Об’єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни. «Женевська конвенція про поводження з військовополоненими» установлює такий порядок поводження з військовополоненими, при якому охороняються їх життя, здоров’я, честь і гідність. Згідно з цією конвенцією у чинному Кодексі передбачена кримінальна відповідальність за погане поводження з військовополоненими.
Військовополонені — це особи, які входять до складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, та які потрапляють під владу противника. Режим воєнного полону поширюється також на особовий склад ополчень, загонів добровольців, що входять до їх складу, особовий склад організованих рухів опору тощо.
2. Об’єктивна сторона злочину характеризується суспільне небезпечним діянням у формі: 1) поганого поводження з військовополоненими: а) яке мало місце неодноразово; б) пов’язане з особливою жорстокістю; в) спрямоване проти хворих і поранених; 2) недбалого виконання обов’язків щодо хворих і поранених осіб.
Погане поводження з військовополоненими може виявлятися в діях військовослужбовця, якими спричиняється шкода здоров’ю, порушуються права і честь військовополонених (нанесення побоїв, спричинення тілесних ушкоджень, катування, інші вияви жорстокості). Подібні дії тягнуть відповідальність у випадках, коли вони вчинювалися за наявності хоча б однієї із зазначених у ст. 434 КК обтяжуючих обставин: мали місце неодноразово, тобто не менш як двічі, або супроводжувались особливою жорстокістю, або були спрямовані проти поранених та хворих.
Недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених військовополонених полягає в злочинно недбалому виконанні обов’язків подання їм лікарської допомоги і догляду за тими, хто цього потребує. Закон спеціально застерігає, що в таких випадках відповідальність за ст. 434 КК настає тільки тоді, коли відсутні ознаки більш тяжкого злочину.
3. Суб’єктивна сторона поганого поводження з військовополоненими характеризується умисною формою вини, а недбале виконання обов’язків щодо хворих та поранених — необережною формою вини.
4. Суб’єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, що за тих чи інших обставин вступив у постійний або тимчасовий контакт з військовополоненими.
Суб’єктом недбалого виконання обов’язків можуть бути тільки ті військовослужбовці, на яких покладене лікування хворих і поранених або піклування про них. Це можуть бути як військовослужбовці Збройних Сил України, так і особи зі складу армії супротивника, які залучалися для подання лікарської допомоги хворим і пораненим військовополоненим.
Стаття 435. Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними
Носіння в районі воєнних дій символіки Червоного Хреста або Червоного Півмісяця особами, які не мають на те права, а також зловживання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Червоного Хреста і Червоного Півмісяця або пофарбуванням, присвоєним санітарно-транспортним засобам, —
караються позбавленням волі на строк до двох років.
1. Об’єктом злочину є порядок додержання законів та звичаїв ведення війни. «Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях» від 12 серпня 1949 р. приписує (наказує) сторонам, що воюють, утримуватися від нападу на санітарні формування, транспорти та їх особовий склад, а при веденні бойових дій санітарні заклади повинні по можливості оберігатись і щадитися.
Для кращого розпізнавання санітарні служби мають відмітні емблеми: знак «Червоний Хрест» на білому полі, а в деяких державах «Червоний Півмісяць» на білому полі. Використання подібних знаків з іншою метою і особами, які не мають відношення до санітарної служби, заборонено.
Відповідно до міжнародних угод передбачена кримінальна відповідальність за зловживання цими знаками.
2. Об’єктивна сторона злочину може виявлятися: 1) у носінні в районі воєнних дій знаків Червоного Хреста і Червоного Півмісяця військовослужбовцями, які не мають на це права; 2) у зловживанні у воєнний час відмітними знаками, які надані санітарній службі. Наприклад, утворює склад злочину використання військовослужбовцем у воєнний час для мети, яка не має ніякого відношення до санітарної служби, морських суден, пофарбованих у білий колір, і таких, що мають на бортах і горизонтальній поверхні знаки Червоного Хреста або Червоного півмісяця.
3. З суб’єктивної сторони цей злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.
4. Суб’єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець. І 5. Про район воєнних дій див. коментар до ст. 433 КК.
Розділ XX
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ
Стаття 436. Пропаганда війни
Публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів —
караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.
1. Безпосередній об’єкт цього злочину — мир між державами і народами. Генеральна Асамблея ООН ще в 1947 р. осудила пропаганду війни, а в Декларації про право народів на мир від 12 листопада 1984 р. проголосила, що народи нашої планети мають священне право на мир. Збереження цього права і сприяння його здійсненню визнається одним із основних обов’язків кожної держави.
