Анатолий Железный - Происхождение русско-украинского двуязычия на Украине

§ 4. Закон цей обов'язує з днем його оповіщення.

За Виділ Української Національної Ради:

Д-р Горбачевський, в.р., Д-р Петрушевич, в.р.

Приложение № 3

ПОСТАНОВА ВУЦВК І РНК УСРР ПРО ЗАХОДИ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНОПРАВНОСТІ МОВ

1 серпня 1923 р.

… За короткий час існування Радвлади на Україні, незважаючи на відтягнення всіх сил культурного фронту, зроблено вже багато в справі розвитку української культури, в царині школи та книжки. Але ця робота не могла усунути нерівності культур, що витворилася внаслідок вікового утиску.

Через те найближчим завданням уряду мусить бути усунення цієї нерівності в царині національної культури.

Те ж саме завдання диктує Радянській владі ще й потреба зміцнення тісної спілки робітників і селян і ще більше пристосування державного апарату до потреб, до побуту й до мови українського народу. Для цього треба збільшити українізацію всього державного апарату.

Залишаючи й на майбутнє обов'язковість для службовців знання російської мови, що є засобом взаємин з найбільшою національною меншістю на Україні й з народами всієї Спілки, зокрема з російським народом, і вважаючи, що в сучасних умовах російська мова перестала бути засобом пригнічення в руках привілейованих класів, і навпаки, є засобом прилучення української культури до високорозвиненої, що має світове значення — російської культури, робітничо-селянський уряд України визнає за потрібне все ж таки протягом найближчого часу зосередити увагу держави на поширення знання української мови. Формальна рівність, що визнавалася до цього часу між двома найбільш поширеними на Україні мовами — українською та російською — недостатня. Внаслідок відносного слабого розвитку української школи й української культури взагалі, внаслідок відсутності потрібних підручників для навчання, відсутності підготовленого до певної міри персоналу — життя, як ми бачимо на досвіді, приводить до фактичної переваги російської мови.

Щоб усунути таку нерівність, робітничо-селянський уряд вживає низки практичних заходів, які, додержуючи рівноправність мов всіх національностей, що є на території України, мусять забезпечити українській мові місце, відповідне числу та питомій вазі українського народу на території УСРР.

Щоб досягти зазначену мету, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет і Рада Народних Комісарів постановили:

І. Загальні засади

1. Мови всіх національностей, що є на території України, проголошуються рівноправними.

2. Кожному громодянинові будь-якої національності забезпечується можливість в його зносинах з державними органами і в зносинах державних органів з ним користуватися рідною мовою.

3. Відповідно до переважного числа населення, що говорить українською мовою, вибрати, як переважаючу для всіх офіціальних зносин, українську мовую.

4. Відповідно до політичного та культурного значення російської мови та її поширеності на Україні, вважати за найпоширеніші на Україні обидві мови — українську та російську.

5. Згідно з цим робітничо-селянська влада звертатиметься до всього населення України в цілому обома найпоширенішими мовами — українською та російською.

6. В адміністративно-територіальних одиницях (районах, округах, губерніях), а також і в містах з більшістю населення, що належить до національних меншостей, органи влади користуються мовою більшості населення, з додержанням, проте, гарантій для решти національностей, що є в цьому районі.

Примітка 1. Національна меншість творить більшість для даної адміністративно-територіальної одиниці (чи міста) в тому разі, коли вона перевищує своїм числом половину всього населення.

Примітка 2. В тих місцевостях, де ні одна з національностей не має абсолютної більшості, органи влади користуються переважно мовою відносної більшості населення цієї місцевості.

7. На з'їздах, засіданнях Рад, зборах, мітингах, конференціях, прилюдних читанках і всіляких прилюдних виступах кожному громодянинові надається право вільно говорити своєю рідною мовою.

Приложение № 4

Администр. отд.

9. III.42 г. № 24/5-6

Всем районным бургомистрам

г. Харьков

Уже почти четыре с половиной месяца прошло с того момента как могучим оружием непобедимой германской армии наш город был освобожден от жидовско-большевистской стаи угнетателей украинского народа. Пятый месяц уже над свободным городом рядом с победным германским флагом реет наш желто-голубой украинский флаг как символ новой жизни, нового возрождения нашей матери-отечества.

Однако к великому сожалению и стыду для всех нас украинцев еще и до сих пор сохраняется кое-где позорное большевистское наследие.

С огромным стыдом и с вполне понятным чувством гнева всем нам, украинской общественности, случается слышать в некоторых учреждениях, даже в районных управах, разговоры на русском языке со стороны государственных служащих, которые будто стыдятся своего родного языка.

Стыдно за них, становящихся гражданами освобожденного отечества. Позор и не место с нами тем, кто стыдится родного языка.

Мы этого не допустим, этого быть не должно.

Поэтому приказываю категорически запретить впредь кому бы то ни было из госслужащих разговоры на русском языке в служебное время в учреждении.

Обербургомистр г. Харькова (Проф. д-р Крамаренко О.И.)

Заместитель Обербургомистра (Кублицкий-Пиотих Л.Е.)

16. III.42 г.

/ГАХО. Ф. Р 3073, оп. 1, д. 2, л. 66/ (Перевод. Подлинный документ на украинском языке)

28 серпня 1991р.

Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України. Відтепер наша республіка — незалежна демократична держава.

На її території проживає більш як 110 національностей, серед яких: росіяни, євреї, білоруси, молдавани, поляки, болгари, угорці, кримські татари, румуни, греки, гагаузи та ін. Разом з українцями вони становлять п'ятидесятидвохмільйонний народ України.

В попередні роки проводилась політика гноблення духовного життя націй, їх мов і культур. Ми зазнали важких деформацій і викривлень, свавілля і беззаконня в національному бутті народів. Цей гіркий час ми пережили разом без чвар і в злагоді.

Віднині наступає нова доба в розвитку міжнаціональних відносин на Україні. Президія Верховної Ради республіки бере на себе відповідальність, що проголошення незалежності України ніякою мірою не призведе до порушення прав людей будь-яких національностей.

Незалежна Україна як правова демократична держава, керуючись загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права в національній сфері, Декларацією про державний суверенітет України, забезпечить рівні політичні, економічні і соціальні права всіх громадян, повну свободу розвитку всіх національних мов і культур.

Президія Верховної Ради України.

Приложение № 6

21 липня 1994 року

Визначаючи сьогодні внутрішню політичну стратегію, ми в першу чергу повинні розуміти те, що Україна є багатонаціональною державою. Будь-які спроби ігнорувати цей факт загрожують глибоким розколом у нашому суспільстві і крахом ідеї української державності. Україна — це рідна мати для всіх громадян, незалежно від того, якої вони національності, якого віросповідання, яку мову вважають рідною. Ближчим часом я маю намір запропонувати зміни до чинного законодавства з метою надання російській мові офіційного статусу при збереженні за українською мовою її державного статусу. Ми повинні повертати борги українській культурі і одночасно створювати найкращі умови для вільного розвитку національних культур всіх народів, що живуть на території України; консолідувати, а не роз'єднувати суспільство у цей переломний момент української історії.

Приложение № 7

круглого стола «Государственный язык — в информационное пространство Украины», проведенного Всеукраинским обществом «Просвита» имени Тараса Шевченко, Национальным советом Украины по вопросам телевидения и радиовещания, Гостелерадио Украины и Мининформации Украины 22 ноября 1996 г.

(Выдержки)

Обсудив проблемы и пути реализации ст. 10 Конституции в информационном пространстве Украины, участники круглого стола считают необходимым: