Kniga-Online.club

Темна матерія - Крауч Блейк

Читать бесплатно Темна матерія - Крауч Блейк. Жанр: Зарубежная фантастика год 2004. Так же читаем полные версии (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте kniga-online.club или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Мені теж страшно. Але я саме намагаюся знайти якесь рішення.

— Як?

— Ну, для початку треба точно визначити, скільки «коридорного» часу дає нам цей препарат. Аж до хвилини.

— І наскільки ти хочеш завести таймер?

— Якщо, як ти кажеш, у нас є близько години, тоді наш дедлайн — дев’яносто хвилин на твоєму годиннику. Тобто, тридцять хвилин, поки подіє препарат, плюс шістдесят хвилин самої його дії.

— Я важу менше за тебе. А що, як він діятиме на мене довше?

— Це не має значення. Як тільки препарат перестає діяти на когось із нас, ця людина декогерує квантовий стан і цим самим руйнує коридор. Про всяк випадок давай починати відчиняти двері на відмітці вісімдесят п’ять хвилин.

— А що ми хочемо знайти?

— Світ, який не з’їсть нас живцем.

Вона зупиняється і дивиться на мене.

— Я знаю, що насправді ти не будував цей куб, але, схоже, ти трохи розбираєшся в тому, як це все працює.

— Послухай, все це настільки за гранню того, що я міг би...

— Тобто, це означає: «Ні, не маю жодного уявлення»?

— Про що ти питаєш мене, Амандо?

— Ми заблукали?

— Ми збираємо інформацію. Ми працюємо над вирішенням проблеми.

— Але проблема в тому, що ми заблукали. Так?

— Ми проводимо дослідження.

— Боже мій!

— Що таке?

— Я не хочу решту свого життя тинятися цим безкінечним тунелем.

— Я цього не допущу.

— Яким чином?

— Ще не знаю.

— Але ти працюєш над цим?

— Так. Я працюю над цим.

— І ми не заблукали.

Ми заблукали, та ще й як. Буквально бродимо в порожнечі між світами.

— Ми не заблукали.

— Добре, — вона всміхається. — Тоді я поки що не буду втрачати глузд.

Якийсь час ми йдемо мовчки.

Металеві стіни гладкі й безликі, нічим не відрізняються одна від одної. Ще... Ще... Ще...

Аманда питає:

— Як ти думаєш, до яких світів ми реально маємо доступ?

— Та ось якраз ламаю собі цим голову. Припустімо, що мультивсесвіт почався із єдиної події — Великого Вибуху. Це відправна точка, основа стовбура найвеличезнішого, найрозлогішого дерева, яке можна собі уявити. Ось розгортається час, і матерія починає організовуватися в зірки й планети в яких завгодно поєднаннях, і в нашого дерева виростають гілки, а з тих гілок виростають ще гілки, і так далі, і так далі, аж поки через чотирнадцять мільярдів років десь у майбутньому моє народження не випустило новий пагін. І з цього моменту кожен вибір, який я зробив чи не зробив, дії інших людей, які вплинули на мене, усе це спричинило нові розгалуження, появу безкінечного числа Джейсонів Дессенів, що живуть у паралельних світах, причому якісь із них дуже схожі на той, який я називаю «домом», а якісь просто запаморочливо інші.

Усе, що може статися, станеться. Усе. Тобто, десь у цьому коридорі існує версія тебе й мене, які так і не дісталися до куба, коли ти намагалася допомогти мені втекти. І тепер нас десь мордують, або вже вбили.

— Дякую за моральну підтримку.

— Могло бути й гірше. Я не думаю, що ми маємо доступ до всього обширу мультивсесвіту. Тобто, якщо існує світ, де сонце вже перегоріло, як тоді, коли на Землі з’явилися прокаріоти — первісні форми життя, то я не думаю, що якісь із цих дверей відчиняться в такий світ.

— Отже, ми можемо зазирати тільки в ті світи...

— Ризикну припустити, що в ті світи, які перебувають поруч з нашими. Світи, які розділилися в якійсь точці в недалекому минулому, і десь існують неподалік од наших. Там, де ми існуємо, чи існували в якійсь точці. Я не знаю, як далеко назад вони розгалужуються, але підозрюю, що працює якась форма вибірковості. Це просто моя робоча гіпотеза.

— Але ми все ще говоримо про безкінечну кількість світів, правда?

— Так, авжеж.

Я беру її зап’ястя і натискаю кнопку підсвітки на її годиннику.

Крихітний квадратик зеленого світла показує...

84:50.

84:51.

Я кажу:

— Через п’ять хвилин препарат перестане діяти. Здається, саме час.

Я підходжу до наступних дверей, віддаю Аманді ліхтар і беруся за ручку.

Натискаю і відчиняю двері на три сантиметри.

Я бачу бетонну підлогу.

Шість сантиметрів.

Знайоме вікно прямо попереду.

Десять.

Аманда каже:

— Це — ангар.

— Що ти хочеш робити?

Вона проштовхується повз мене й виходить із куба.

Я йду за нею. Зверху на нас падає яскраве світло.

В ангарі тихо.

Ми зупиняємось на розі куба, виглядаємо й дивимось на броньовані двері.

Я кажу:

— Це небезпечно.

Мої слова ширяться ангаром, як шепіт у соборі.

— А куб?

З голосним гуркотом броньовані двері здригаються і починають розходитися.

Збуджені голоси просочуються в щілину.

Я кажу:

— Ходімо. Просто зараз.

Якась жінка протискається у щілину між стулками дверей.

Аманда вигукує:

— О Боже!

Броньовані двері всього за п’ятнадцять метрів од нас, і я знаю що нам треба вертатися в куб, але не можу відвести погляду.

Жінка проштовхується крізь двері в ангар, повертається і подає руку чоловіку позаду неї.

Ця жінка — Аманда.

Обличчя чоловіка таке набрякле й побите, що я б і не зрозумів, що то я, якби не достоту такий само одяг, як на мені.

Коли вони починають бігти в наш бік, я мимоволі задкую до дверей куба.

Але вони встигають пробігти всього три метри, як люди Лейтона вриваються у двері за ними.

Постріл примушує Джейсона й Аманду зупинитися.

Моя Аманда рветься до них, але я відсмикую її назад.

— Ми повинні їм допомогти, — шепоче Аманда.

— Ми не можемо.

Визираючи з-за рогу куба, ми дивимось, як наші двійники повільно повертаються обличчям до людей Лейтона.

Нам треба йти.

Я знаю це.

Частина мене кричить, щоб ми йшли.

Але я не можу відірватися.

Моя перша думка, що ми повернулися назад у часі, але звичайно ж це неможливо. В кубі не відбувається переміщення в часі. Це просто світ, в якому ми з Амандою тікали на кілька годин пізніше.

Або не втекли.

Люди Лейтона зі зброєю напоготові заходять в ангар і йдуть прямо до Джейсона й Аманди.

Лейтон заходить за ними, і я чую, як моя версія каже:

— Це не її провина. Я залякав її. Це я її примусив.

Лейтон дивиться на Аманду.

Він питає:

— Це правда? Він примусив тебе? Бо я знаю тебе більше десяти років, і ще не бачив нікого, хто б міг тебе до чого-небудь присилувати.

У Аманди переляканий і водночас зухвалий вигляд.

Вона відповідає з тремтінням у голосі:

— Я не стоятиму осторонь і не дивитимусь, як ви вбиваєте людей. З мене досить.

— О! Ну, в такому разі...

Лейтон кладе руку на міцне плече чоловіка праворуч.

Оглушливий постріл.

Сліпучий спалах зі ствола.

Аманда падає, наче хтось відімкнув від неї струм. А в Аманди поряд зі мною з уст зривається здавлений крик.

Той інший Джейсон кидається на Лейтона, а другий охоронець блискавично стріляє, і ось уже той Джейсон кричить і корчиться на підлозі ангара.

Крик моєї Аманди виказує нас.

Лейтон витріщається на нас, зовсім збитий з пантелику.

Він кричить:

— Агов!

Вони біжать до нас.

Я хапаю Аманду за руку, затягую її в куб і зачиняю Двері.

Двері клацають, з’являється коридор, але дія препарату може припинитися будь-якої миті.

Аманда тремтить, і я хочу сказати їй, що все добре, та марно. Вона щойно була свідком власного вбивства.

— То не ти там була, — кажу я їй. — Ти стоїш ось тут, біля мене. Жива й здорова. А то була не ти.

Навіть при тьмяному світлі я бачу, що вона плаче.

Сльози течуть по її брудному обличчі, наче то потекла туш для очей.

— Це частина мене, — каже вона. — Була.

Я обережно беру її за руку й повертаю так, щоб видно було годинник. До відмітки дев’яносто хвилин нам лишається сорок п’ять секунд.

Я кажу:

— Нам треба йти.

Я рушаю коридором.

Перейти на страницу:

Крауч Блейк читать все книги автора по порядку

Крауч Блейк - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки kniga-online.club.


Темна матерія отзывы

Отзывы читателей о книге Темна матерія, автор: Крауч Блейк. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор kniga-online.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*
Подтвердите что вы не робот:*