Володимир Вiнниченко. - Сонячна машина

Переходячи до самої сутi справи, маю щастя донес ти, що вона стоїть на доброму грунтi. Дiйсно, вся Європа й Америка обхопленi страшною пошестю, i надiї на видужання зсередини немає абсолютно нiякої. Що дня стежники Союзу Схiдних Держав доносять про щораз бiльше й бiльше здичавiння європейсько-американського свiту. Нам, дiтям цього свiту, доводиться з болем соромитися перед нашими азiатськими велико душними сусiдами – така неглибокiсть, така нетрив кiсть були в нашiй вихвалюванiй цивiлiзацiї. Картини, якi малюють стежники, наводять на глибокий сум i ви кликають жагуче бажання поспiшити на порятунок загибаючому пiвсвiтовi. Я не буду Вам їх переказувати, бо Ви самi щодня їх бачите на нашiй нещаснiй батькiвщинi. Скажу тiльки, що найтрагiчнiше враження роблять такi велетнi нашої культури, як Париж, Лондон i Нью-Йорк. Це тепер – моторошнi, фантастичнi пустелi.

Руївничо-отруйна робота наших божевiльних продерлася й на Схiд. Легенда щастя з силою пожежi по висушеному спекою степу спалахує то тут, то там – i доводиться вживати надлюдських, героїчних i часом жорстоких заходiв, щоб гасити небезпечнi мiсця. Бувають випадки, коли Верховна Комiсiя Союзу Схiдних Держав, спецiально призначена для боротьби з Сонячною машиною, дає накази видушувати газом або палити радiєм цiлi округи, зараженi Сонячною машиною. Особливо часто трапляється це з островами.

Урядовi кола Iндiї досить оптимiстично, хоча й стримано, дивляться на результат боротьби. Вони гадають, що на весну дезинфекцiя в нях досягне iдеальної височнии. Охорояу кордонiв i на полi, i на морi провадиться iдеально – i тепер майже немає випадкiв, щоб iз Європи лопав хоч один сонцеїст до Африки або Азiї.

Справа походу виглядає зовсiм легкою й потребує тiльки певної кiлькостi окупацiйних армiй. Божевiлля Сонячної машини є тим добре, що воно, паралiзуючи все культурне й людське жлття, паралiзує вкупi й яку-небудь здатнiсть до органiзацiї. Нiякого опору, розумiється, ця маса жуйної худоби не зноже протиставити. Все завдання окупацiйних вiйськ буде в тому, щоб iзолювати здатнi до видужання елементи вiд абсолютно безнадiйних i щоб знищити останнi iз найменшою загибеллю невинних. Але це вже вiдноситься до техяiчного боку плану кампанiї.

Отже, зажiячуючн свое донесення, я дозволяю собi висловити найпоштивiшу надiю навеснi бути в Берлiнi б схладти до. дреирадяах нiг найпрекраснiшої Жiнки Заходу свої радiснi привiтання.

Її покiрний i всевiдданий раб

Георг

Р. S. Не можу при цьому не висловити свого гарячого жалю, що Вам доводиться перебувати в країнi божевiлля. Для мене не було б бiльшого щастя, як мати змогу перевезти Вас сюди, але тi труднощi перельоту, якiї стоять серед теперiшнiх умов на шляху, лякають мене й сковують мiй язик у благаннi перелетiти сюди.

Ще вважаю за варте Вашої ласкавої уваги таке i серед Союзу Оздоровлення, i серед урядових сфер Сходу пануе однодушна опiнiя, що пiсля вичищення Європи й Америки вiд Сонячної машини на цих континентах мусить на довший час запанувати залiзний режим абсолютної диктатури вибраних, цебто найстрогiша монархiя без нiякої тiнi парламентiв i таму подiбних руйнуючих волю й здоров'я народiв iнституцiй. Союз Оздоровлення вже тепер у порозумiннi з Союзом Схiдних Держав провадить тяжку и вiдповiдальну роботу вибору вiдповiдних людей, на плечi яких буде складений великий, але геройський тягар улравлiння країнами. При цiй нагодi не можу не подiлитися з Вами своєю радiстю й страхом мою скромну особу призначують на цей трудний подвиi для Нiмеччини. Не смiючи ухилятися вiд цього великого обов'язку, чуючи над собою благословляючi тiнi наших предкiв, я, одначе, почував би в своїх плечах незломну мiць, коли б знав, що поруч зi мною на схiдцi трону сходитиме iстота, перед якою схиляються i плечi мої, i колiна.

Ваш колiносхилений Георг.

P. P. S. Вiдповiдь прошу передати посланцем. Щодо дальшого листування, то прошу не дивуватися й не турбуватись, коли вiд мене не хутко буде лист. Надзвичайно важкi умови подорожi, а особливо необхiднiсть якнайбiльшої обережностi, можливо, не дозволить менi часто посилати посланцiв. А то й до самого початку акцiї не доведеться послати. Не полохати треба масу, а захопити її зненацька. Тим менше буде жертв i легше та швидше вiдбудеться вся ця тяжка операцiя дезинфекцiї.

Отже, може, просто до побачення.

Г"

Граф Елленберг i здивований, i занепокоєний: на рiвно-блiдому, висхлому, з кiстяним овалом лицi принцеси Елiзи зовсiм нема того пiдняття й трошки п'яного захвату, що щойно бачив вiн на лицях генерала Бухгольца й сенатора Штiфеля. Воно, це лице, немов присипане сiрим порохом, стомлене й нудне, як пiсля трудної їзди полем у старовинному екiпажi. А очi задумливо мружаться на щось далеке далеке й тоскне.

Граф Елленберг м'яко пiдступає ближче, м'яко влазливо намацує поштивими словами щiлинку до душi, але принцеса Елiза акуратно, з повiльною задумою складає листа й затикає всi щiлинки.

А коли граф Елленберг поштиво вислизуе з покою майбутньої королеви Нiмеччини, вона дивиться на вiкно, в яке зазирає синiй присмерк, i тоскно слухає, чи не чути шкандибаю чих навантажених крокiв у коридорi.

I вночi лежить принцеса Елiза з розплющеними очима й застигло, непорушне дивиться в тьму кiмнати. На пiдлозi коло грубки дотлiває вихлюпнутий жовто-червоний вiдблиск вогню, i вiд нього тягне такою безвихiднiстю, такою застиглою тугою й самотою, що очi принцеси самi собою наливаються чимсь гарячим-гарячим.

А бiлi мухи монотонно, вперто, безупинно обсiдають дахи, дерева, вулицi. Тиша взулася в бiлi пухнастi панчохи й уже навiть не рипне нiчим уночi, не зашарудить. М'яко зсувається день у нiч, нiч – у день. Сонце зникло, тiльки часом коли-нс-коли боком, низом, винувато пройде над Берлiном таке червоне, таке байдуже, холодне, заклопотане й зараз же ховається в синювато-попелястi хмари.

А може, того тюхтiї сплять у замотках, що тепер уже зовсiм-зовсiм їм ясно, що всьому кiнець, тепер, пiсля тої дикої, божевiльної, пекельної ночi. Бо таки таккiнець. Тепер ясно, що немає нiяких сил, якi б повернули людину. Тепер ясно, що нiколи-нiколи не загориться вже вiясте сяйво над Берлiном, нiколи не загуркотить машина, не задзвенить сумним лагiдним плачем вечiрнiй дзвiн у наївних будиночках бога. Тепер це все ясне. I ясно, що мусить умирати за Машиною й людина.

"Ну, так що? Ну, i хай тварина. Що тут страшного? Вiльна, здорова, весела, любовна, щаслива тварина хiба не краще за скуту, хору, гнилу, злу, брехливу, нещасну людину? К чорту її!"

Мила, люба Труда. Хороша тваринка! Може, вона й має рацiю Може, дiйсно к чорту гнилу, нещасну, злу людину. Може, справдi нехай вона вигибає, вигниває в цих макухах, i нехай росте нова тварина в тих дитячих дзвiнких голiвках, що так весело перекидаються в пухнастому бiлому килимi?

А сонце щораз нижче ходить понад обрiєм, щораз неуважнiше, щораз коротше визирає з-за снiгових понурих хмар. I вiтер стає щораз суворiший, понурiший. I все рiдше приходить i Труда, i все млявiще звучить її голос. I все рiдше чути дитячi голоси за муром бiлого саду. Не чути їх уже й на тих горбочках, повз якi доктор Рудольф ходить до лiсу й на рiчку. I на рiчцi постатi такi млявi, байдужi, мовчазнi: наче сплять iдучи, сплять, набираючи води з ополонок, сплять везучи.

I часом, коли мiсяць головою роздере густу чорну вату хмар i виставить iз дiрки здивовано-журне кирпате лице й по бiлому савану розiллється синя туга його, доктор Рудольф тихенько пiдбирається до вiкна й довго-довго дивиться на самотню чорну постать, суворо схилену над столом.

I коли приходить до себе, а Макс не спить i може бачити його очi, вiн, не роздягаючись, тiльки черевики скинувши, засувається в дiрку свого замотку й пильно ховає лице. I довго-довго не спить доктор Рудольф, дивлячись у густу тьму неклi-паючими очима. По диханнi й рухах Макса вiн знає, що й вiн не спить. I не сплять десь тисячi тисяч Максiв. Не сплять i дивуються, жахаються i цепенiють в одчаї та безнадiйностi. I, може, проклинають.

А на ранок доктор Рудольф уже знову несе оберемок соснових дров, уже тихенько стукає, не чекаючи вiдповiдi, входить до кiмнати й складає дрова бiля грубки, незграбної, невмiло складеної. I червона голова не повертається нi на його стукiт, нi на його обережнi кроки. Тiльки панi Штор потiм нiжно гладить сто плечах i дякує бiдному Рудi за його тяжку для них усiх роботу, дякує за себе, за бiдного батька й за ще бiднiшу принцесу Елiзу. Розумiється, принцеса дуже вдячна, тiльки сказати не може, бо гордiсть у цiєї дiвчини бiльша за її вдячнiсть.

А бiлi мухи то спиняються, то знову обсiдають заснулу землю i вкладаються в бiлий, чистий саван.

Днi безшумно, одноманiтно пересипаються в ночi, ночi безшумно чсуваються в днi. В холодних кам'яних печерах, у пiр'яних, пухових норах сонно плямкають iстоти, що колись гордо звалися людьми.

I от на бiлому, чистому саванi з'явилися чорнi, маснi латки. Сонце вже не ходить понад самим краєм обрiю, вже не гнеться винувато, кудись поспiшаючи, не визирає сердитою червонопикою мачухою з-за хмаряних горбiв. Весело розпихаючи сиво жовтi кучугури, владно, ясно сiдає на трон i робить свiй об'їзд. I вiтер уже не ганяється дурним цуценям за роями бiлих мух. Грайливий, бурний, нетерплячий, розкудовчений гасає вiн поперед Великої Матерi, розкидає її вiдозви на всi боки, сурмить у сурми: прокидайтеся!