Владимир Бабула - Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке)

- Свинець!

Заяц забирає кульку, стає на стiлець бiля конструкцiї, пiднiмає предмет якнайвище. Вже хоче випустити кульку з рук, але раптом йому на думку спадає щось iнше:

- Прошу, дайте менi драбинку!

Драбинку принесли. Доктор Заяц залiзає на її горiшнiй щабель.

- Так... А тепер я покладу кульку в кишеню, i ми спустимось разом! вигукує вiн раптом, нахиляється над металевою дошкою конструкцiї, пускає драбинку... i вiльно пливе в повiтрi, наче пiдвiшений до невидимого балона з воднем...

- Чи ви хоч усвiдомлюєте, що ваш винахiд означає революцiю в науцi? захоплено вигукнув Хотенков, коли Заяц опустився i став поруч нього.Вiдтепер людство може передавати повiдомлення з допомогою не тiльки електромагнiтного, а також i гравiтацiйного полiв! А тому, що гравiтацiя поширюється значно швидше за свiтло, настiльки ж швидший буде й зв'язок на космiчних вiдстанях!

- Думаю, що ви переоцiнюєте моє вiдкриття, - збентежено захищався Заяц. - Поки що успiхи дуже скромнi. Не знаю, чи вдасться взагалi поширити вплив гравiтацiї хоч на бiльш-менш значну вiдстань...

Академiк схопив Заяца за плечi:

- Принцип вiдкрито, шлях знайдено. Тепер вiд учених всього свiту залежить знайти спосiб, як використати ваше вiдкриття практично... Дозвольте бути першим, хто має честь привiтати вас вiд щирого серця!

I приятелi обнялися.

***

А "Стрiла" тим часом пливла далi понад берегом незнайомого континенту Кварти. Неприступнi прибережнi скелi ставали все нижчими, поки поступились мiсцем вiльнiй пiщанiй рiвнинi.

- Пристанемо? - урвав мовчанку Навратiл.

Лiтак наблизився до самого берега. Його поплавки черкнули по мiлинi.

- Всiм надiти скафандри!

Натиснувши на кнопку, Краус опустив схiдцi. Грубер вiдiмкнув дверi i обережно вiдчинив їх. Навратiл зiйшов схiдцями i став на дно моря. Вода сягала по пояс його скафандра. Слiдом за ним вийшли й iншi вченi. Тiльки Краус зостався в лiтаку, щоб не лишати його, на всякий випадок, без нагляду.

П'ятеро вчених взялись за руки i швидко пiшли вперед. Серця у всiх прискорено билися, груди високо зводились.

Урочиста мить!.. Члени мiжзоряної наукової експедицiї вперше стали на твердий грунт незнайомої, вiддаленої на мiльярди кiлометрiв планети iншої сонячної системи!

Високо над головами п'ятьох учених замайорiв пiд вiтром прапор Всесвiтньої Академiї наук, i люди урочисто заспiвали гiмн Академiї. I не бiда, що їх було тiльки п'ятеро. Це були представники всього людства Землi, i голос кожного з них, перетворений у електромагнiтнi коливання портативними радiостанцiями скафандрiв, летiв, не знаючи перепон, над невiдомим морем, над пустелями i джунглями, над всiєю Квартою.

- Друзi, а тепер - за дiло! - сказав Навратiл, коли гiмн замовк. Найкраще буде, коли ми розподiлимо завдання. Северсон i Мадараш дослiдять ще раз склад повiтря, а ми з Аленою вивчимо будову i хiмiчний склад рослин. Незабаром ми будемо повнiстю залежати вiд них, - адже не можна чекати, поки нашi запаси будуть вичерпанi до краю.

Вченi винесли на берег кiлька чемоданiв з обладнанням i нап'яли тент для захисту вiд спеки. Алена почала устатковувати невеличку ботанiчну лабораторiю, а Навратiл, озброєний сумкою, ножицями, ножем та сачком, подався на полювання. Сторожко озираючись, вiн перейшов пiщану рiвнину i зупинився бiля першого куща заростей, якi трохи далi переходили у прадавнiй лiс.

Насамперед вiн оглянув через збiльшувальне скло дивнi квiти рослин. Вони мали форму турецької чалми i висiли на тоненьких ниточках. Листки теж мали незвичайну форму, були товстi й цупкi. їхня блакитнувато-зелена поверхня, звернена до найбiльшого сонця, райдужно блищала, а нiздрювата "пiдкладка" нагадувала спорангiї мухоморiв.

Академiк поклав до сумки кiлька квiток та листок i обережно попрямував у хащi. Зачудовано оглядав вiн рiзноманiтнi низькорослi дерева з величезним лапатим листям, пiд яким людина могла б вiльно сховатись вiд дощу. I це листя було на кiлька сантиметрiв завтовшки, а знизу мало такий покрив, як у грибiв.

За хвилину сумка Навратiла наповнилась. Вiн вже хотiв повертатись назад, коли це над головою щось задзижчало. В повiтрi сновигав якийсь великий жук чи птах,- вид створiння визначити не вдавалось, бо воно пiд час польоту так швидко рухало всiма частинами тiла, що мало

Вигляд темної розпливчастої плями. Пiсля кiлькох невдалих спроб Навратiл спiймав iстоту сачком, але навiть при близькому оглядi не змiг встановити, що це таке.

Коли вiн повернувся на узлiсся, у нього вiд подиву мало не випала з рук сумка: од лiтака до берега, несучи на плечах ящик, брели Краус та Грубер - без скафандрiв, в самих плавках.

Навратiл щодуху побiг до них:

- Ви з глузду з'їхали, нещаснi?! Чому ви зняли скафандри?

- А навiщо вони? Дослiдження на радiоактивнiсть та склад повiтря задовiльнi, так чому ж за такої спеки ми повиннi ховатись у шкаралупи, мов слимаки?

- Невже ви позбавленi iнстинкту самозбереження i кмiтливостi вчених? Навратiл швидко зазирнув пiд брезентовий тент i, побачивши, що Свозилова й Северсон у скафандрах, зiтхнув з полегкiстю. - Що ж ви гадаєте, ми втрьох смажимось у захисних костюмах через боягузтво?.. Чи усвiдомили ви, що i себе, i нас наражаєте на велику небезпеку?

- Навпаки, ми показали вам шлях, дослiдивши на собi, що атмосфера Кварти для людини безпечна. Якби ви знали, як нам чудово дихається!

- А ви забули, що, можливо, разом з повiтрям вдихаєте смертоноснi мiкроби? Категорично вимагаю, щоб ви знову надiли скафандри!

Грубер i Краус неохоче скорились.

- Чи дозволите продовжувати роботу? - запитав Грубер з вiдтiнком iронiї.

Навратiл, не вiдповiдаючи, попрямував до лiтака, щоб допомогти переносити ящики з деталями вертольота. Вiй був прикро вражений i не хотiв продовжувати неприємну розмову.

***

Вертолiт ще не було змонтовано й наполовину, а найбiльше сонце вже зайшло за обрiй. Небо потемнiло, набуло кольору iндиго. Невисоко над горизонтом тьмяно сяяла кривава Проксима. Третє сонце досi не з'являлось.

Щоб виднiше було працювати, увiмкнули головнi прожектори лiтака. Монтаж тепер iшов повiльнiше, але п'ятеро вчених роботи не припиняли. Вони навiть не помiтили, як над морем пiднялась густа iмла, що запнула червоне сонце, поступово затягнула все небо i огорнула узбережжя пiтьмою.

Раптом високо над головами вчених пролунав вибух.

Всi злякано пiдвели голови i помiтили велику вогненно-фiолетову кулю, яка повiльно пливла в повiтрi.

Ще один вибух - i нова куля...

- Електрична буря! - вигукнув Мадараш i побiг до лiтака. Iншi подались за ним. Щойно за останнiм втiкачем зачинилися дверi, як пролунав ще один удар неймовiрної сили.

Не втрачаючи самовладання, Северсон схопив кiноапарат - зафiксувати це дивне явище. Але довго знiмати не вдалось. За кiлька секунд налетiв шквал. Вiн пiдняв "Стрiлу", мов пiр'їнку, i кинув її на голий пiсок, аж до заростей.