Владимир Владко - Аргонавти Всесвiту (на украинском языке)

- А, та це коли ще станеться, - стрепенулася Галя Рижко. - До повернення на Землю мине стiльки часу! А тепер, зараз - ми на Венерi, i все в порядку, ура, ура, ура! - Вона вiдступила на крок назад, пiдвела руку i тоном справжнього промовця урочисто заговорила: - Дозвольте вiтати вас, дорогi товаришi, з iсторичною подiєю. Першi люди прибули на Венеру! Невiдома планета, правду сказати, прийняла нас у свої обiйми дещо негостинно. Але ми не звертатимемо на це уваги. Я, звiсно, мушу висловити жаль з приводу того, що нас не зустрiли анi делегацiї, анi окремi представники населення цiєї планети...

Вона раптом змовкла, нiби вражена чимось. На обличчi дiвчини з'явився вираз розгубленостi.

- Що таке, Галю, чому обiрвалася ваша промова? - поцiкавився, посмiхаючись, Микола Петрович. - Такий пишний, урочистий початок - i несподiвана зупинка. В чому рiч? Ми чекаємо продовження, товаришу промовець!

Але Галi вже не хотiлося жартувати. Вона згадала про те, що їй довелося побачити: наяву чи увi снi? Вона не знала цього. Проте бридка голова фантастичного дракона так ясно вималювалася перед її очима, що дiвчина здригнулася. Сокiл помiтив це.

- Галю, ви нездужаєте? - турботливо спитав вiн. - Сiдайте, заспокойтеся, ми всi надто багато пережили протягом цiєї останньої доби. Я зараз принесу вам води, гаразд?

- Нi, дякую, не треба, - вiдповiла Галя, опановуючи себе. - Спасибi, Вадиме Сергiйовичу, я хочу... я хочу розповiсти про одну рiч. Тiльки не смiйтеся, будь ласка!

Вона стисло розповiла про те, що бачила на екранi перископа, описала вигляд потвори, її голову, що визирала з-за червоних верхiвок дерев, не забула навiть про вiтер. Всi слухали її уважно - i нiхто не смiявся. Коли Галя закiнчила, Сокiл запитав:

- Ви певнi, що бачили вигнутi, кривi щелепи?

- Безумовно, певна. Це був гидкий дракон!

Сокiл розвiв руками:

- Тварини з такими прикметами невiдомi науцi. Те, що ви розповiли, Галиночко, не нагадує жодної з iстот юрського перiоду.

- А якщо не юрського? - втрутився Ван Лун. - Дозволю собi висловити подив. Палеонтологiї, припустiмо, невiдомий такий дракон: погоджуюся, ви добре знаєте це. Палеонтологiя - це ще не Венера. Чому не може бути подiбного дракона на Венерi?

- Я не казав такого, - запротестував Сокiл. - Я сказав тiльки, що описаної Галею тварини не може бути серед ящерiв, характерних для юрського перiоду. Не може бути її i серед гiгантських ссавцiв.

- Чому? - наполягав Ван Лун.

- Голова, яку так виразно намалювала Галя, могла б належати хiба що якомусь представниковi комах. Так, так, не дивуйтеся! Саме для них характернi подiбнi вигнутi, кривi щелепи.

- Виходить, ви гадаєте, що то була комаха? - iронiчно спитав Ван Лун.

- I цього я також не говорив. А якщо ви бажаєте знати мою думку, то я скажу ось що. Це була не комаха, проте й не ящiр, а також i не ссавець...

Сокiл витримав ефектну паузу пiд нетерплячими поглядами товаришiв i насмiшкувато закiнчив:

- Це був плiд буйної фантазiї нашої експансивної Галиночки! Цiкаве сновидiння, не бiльше того. - Вiн продовжував, не дивлячись у бiк Галi, яка вже знищувала його обуреним, палаючим поглядом. - Певна рiч, дуже цiкаво простежити з психологiчного погляду - як саме створюється в уявi людини, що спить, фантастичний образ, складений з рiзнорiдних, цiлком не пов'язаних мiж собою рисочок. Мабуть, колись на Галиночку справив велике враження вигляд якоїсь комахи пiд збiльшувальним склом.

Отож виходить, що Вадим Сергiйович вирiшив знову глузувати з неї? Ну, гаразд, Галина Рижко навiть не покаже вигляду, що це впливає на неї. Побачимо, в кого бiльше витримки! I Галя цiлком незалежно вiдповiла:

- Не знаю, не пам'ятаю такого випадку. I взагалi не люблю комах.

Сокiл запитливо подивився на неї:

- Таким чином, ви наполягаєте на тому, що описану вами потвору ви бачили насправдi? Доведеться записати до анналiв науки нове вiдкриття, зроблене молодою, але талановитою...

Його насмiшкувату реплiку раптово перебив серйозний, без натяку на iронiю голос Ван Луна:

- Квапитися не треба, Вадиме. Можу трошки додати вiд себе. Побоююся здивувати вас, проте менi також... ну, скажiмо, приснився такий звiр. Разом з Галею приснився. Цiлком такий самий. Що скажете, цiкавлюся?

Тепер був спантеличений Сокiл. Вiн з ваганням дивився на Ван Луна: чи не жартує той, як це частенько бувало? Але серйознiсть Ван Луна не лишала мiсця для сумнiвiв. I Вадимовi довелося чесно признатися:

- Тодi я просто не знаю, що вам сказати. Дуже дивно... Можливо, Микола Петрович висловить свою думку?

Втiм, i Риндiн лише розвiв руками:

- А що ж я можу сказати, друже мiй? Очевидно, доводиться погодитись, що страховище не приснилося нашiй Галi, якщо його бачив також i Ван Лун. Сперечатися зараз безглуздо. Можу зробити тiльки один висновок: нас чекає тут ще багато несподiванок, багато загадок, якi потребуватимуть розв'язання. Поживемо - побачимо. Тим часом чи не пора братися за дiло? Ми щось надто забалакалися з вами. Звичайно, зараз, як ми бачимо, нiч, i виходити з астроплана навряд чи варт, - особливо пiсля розповiдi Галi. Але ми можемо, не вiдкладаючи, встановити, наприклад, чим дихає на Венерi ота потвора та iншi тварини, яких тут, мабуть, чимало. Вадиме, прошу вас, дослiдiть склад повiтря зовнi, чи придатне воно для нас, чи зможемо ми безперешкодно виходити з корабля... хоч я заздалегiдь сумнiваюся в цьому, - додав вiн невесело.

- Єсть, Миколо Петровичу, - вiдгукнувся Сокiл. Вiн вийшов до центральної каюти.

Риндiн через силу пiдвiвся з крiсла i непевними ще кроками пiшов слiдом за ним, тихо сказавши про себе:

- Мабуть, це зараз найголовнiше для нас...

Ван Лун пiдiйшов до Галi, лагiдно обiйняв її за плечi i незвичайно тепло промовив:

- Дiвчино, все цiлком ясно. То був не сон. Той звiр був-таки поза стiнами корабля. Справдi, дуже подiбний до дракона.

- I ви бачили його? I те, як вiн лiз мiж деревами?

- Так, бачив. Потiм знову заснув. Мабуть, дуже сильно втомився, вважаю.

- А який же вiн величезний! Ви ж бачили? - наполягала Галя, якiй дуже хотiлося почути ще щось про дракона саме вiд Ван Луна. Але вiн ухилився вiд дальшої розмови на цю тему.

- Микола Петрович сказав: ще багато побачимо. Гадаю одне: треба добрi нерви й витримку. Вiдзначу: радий, що ви влучно стрiляєте, дiвчино. Вам i менi буде чимало дiла. Ходiмо, довiдаємось, як з повiтрям. Також дуже цiкаво i важливо.

У центральнiй каютi Сокiл зосереджено працював бiля невеличкого приладу, вигнутi трубки якого зникали в стiнi. Автоматичний насос нагнiтав повiтря до дослiдних резервуарiв у каютi крiзь крани в зовнiшнiй стiнцi астроплана. Геолог навiть не озирнувся в бiк Галi i Ван Луна, що увiйшли. Побачивши, що Риндiн перев'язує рану на лобi, Галя пiдбiгла до нього:

- Дайте, я забинтую, Миколо Петровичу! Адже менi зручнiше, нiж вам!