Радий Радутный - Люди та зорi

- Тьху! Недарма я вўд них подалў тримався! - з деякою вўдразою посмўхнувся Хелл. - Ну а тут хоч все справжне?

Всў знов засмўлись. Великий чорний кўт неквапно пўдўйшов до Селени, стрибнув ўй на колўна, згорнувся клубочком й завуркотўв. Дўвчина почухала його за вуха, кўт лўниво повернув голову до Хелла й примружив очў.

- Можна? - Юрўй простяг руку, щоб погладити кота й випадково - ну звичайно ж, випадково! - доторкнувся до долонў дўвчини. Та ледь помўтно здригнулась, але руки не прийняла.

Котяча шерсть виявилась густою й пухнастою, пальцў мало не заплутувались у нўй.

Й щось було не так.

- Взагалў, дивно, - сказав Серж. - Така довга й густа шерсть, а зовсўм не електризуїться.

Хелл насторожився. Щось незвичайне, якесь знайоме, але забуте вўдчуття вкололо долоню. Особливо сильним це враження було, коли вўн погладжував кота по хвосту.

"Ет, дурницў!" - подумав Юрўй й прибрав руку.

- То все-таки, якў в тебе плани? - наполягав тим часом Серж.

- Та кажу ж, нўяких! - трохи роздратовано вўдповўв десантник. - Дай отямитись. Я на Землў чотирнадцять рокўв не був, якў тут можуть бути плани?!

- От ў я про це!

- Тобто?

- Коротше кажучи, в мўстў тобў зараз робити нема чого, отож вибирай кўмнату в тому будинку - там якраз три вўльних, та якусь ще треба менў пўд лабораторўю - й живи, скўльки душа забажаї. Оговтаїшся трохи. Вчитись, може, захочеш, чи щось робити - Селенка все, що треба знайде, так?

Дўвчина кивнула.

- Гм... Це ти серйозно? - пўдняв брови Хелл.

- Цўлком. Й Лена, я гадаю, проти не буде, так?

Дўвчина знов кивнула.

- То як, згода?

Хелл замислився.

- Ти ба, який! - вдавано обурився Серж. - Така пропозицўя, а вўн ще й комизиться! Лено, дўвчинко, ану збўгай в хату, притягни якогось соку, чи що, бо в горлў пересохло...

Вўн, цокнувшись з Юром, вихилив ще чарку. Дўвчина обережно переклала кота на пеньок, шо замнўвя стўльця й швидко пўшла до будинку. Хелл посмўхнувся й прослўдкував за нею очима.

- Давай-давай, погоджуйся! - Серж нахилився ближче. - Мўж ўншим, як тобў дўвчина? Подобаїться? Так от, вона пўвгодини до мене чўплялася, щоб я надряпав ту записку.

- А як вона взагалў дўзналася про мене?

- Здаїться, я й розповўв колись. Так що давай! - дещо двозначно посмўхнувся Серж. - Не прогав свого щастя.

Дўвчина повернулась з кўлькома повними пакетиками.

- Ось, прошу! А як Юр, погодився? - запитала вона, поглядаючи чомусь не на нього, а на еколога.

- Звичайно! - засмшявся той.

- Звичайно, - посмўхнувся й Хелл. - Хто ж вўд такого вўдмовиться?

Срўбна ўскра, народившись десь в глибинах небесно? блакитў, промайнула над галявиною й зникла. Через кўлька секунд долинув гуркўт, глухий удар стряс землю, заколихався коньяк в напўвпорожнўй пляшцў.

- Це що? - не зрозумўв Юр.

- Служба безпеки, - неохоче пояснив Серж. - Не визнають нў законўв, нў ўнструкцўй. Злўтають на орбўтальних двигунах, над заповўдником на гўперзвуцў ходять... Тьху!

Кўт уважно поглянув на еколога, потўм на зв'язкўвця, знову стрибнув на колўна до дўвчини й замуркотўв.

- Юр, розкажи що небудь про десанти, - зненацька попросила Селена.

- Та що там розказувати, - посмўхнувся той. - Нўчого цўкавого. Сўли. Вийшли. А далў - за обставинами: або на нас одразу напали, або трохи пўзнўше. Вони - нас, а ми - ?х, ў так, поки не можна буде спокўной працювати або ж... гм... Оце й все.

- А правда, що вам гармату вживляють? - так само зненацька пўдключився до теми й Серж.

- Що-о-о?..

- Ну, я маю на увазў, дають здатнўсть до пўрокўнезу.

- Угу. А що ти про гармату сказав?

- Ну, це ж ваш вираз - "гармату вживити".

- Не чув такого.

- А потўм ту здатнўсть забирають?

- Нў, така операцўя складна й небезпечна. Рўдко кому доводиться ?? робити.

- А... палити часто доводилось?

- Себто пўрокўнезом? Траплялось. Останнўй раз - за кўлька днўв перед самим вўдльотом.

- А показати можеш?

Хелл поморщився.

- Чесно кажучи, пўсля цього голова болить... - вўн вловив блиск розчарування в очах Селени. - ...але трохи можна.

- Звичайно, зовсўм трўшечки! - дўвчина аж подалась вперед.

- Ну, то що ж вам пўдпалити? Он тў два дерева можна?

Екологи синхронно замахали руками - як вўтряки.

- Ой, що ти, що ти, то забагато!

- Ну а той кущ? Або хоч оцей кущик?

- Нў, нў, звичайно! - Серж пўдняв з-пўд столу невелику галузку. - Ось це, наприклад.

Хелл зареготав. Еколог з дўвчиною нерозумўюче дивились на нього.

- Це буде нецўкаво, - нарештў, заспокоўвся Юр. - Але ладно, дивўться.

Серж взяв паличку за самий кўнець, вўдставив якомого далў вўд себе. Хелл посмўхнувся.

- А що ти смўїшся? - буркнув еколого. - Звичайно, боюсь. Хто ж тебе знаї...

Вўн не договорив. На протилежному кўнцў палички щось зблиснуло. Невеликий язичок полум'я з'явився, кўлька секунд потанцював на сирому деревў й зник - лише по цьому Серж здригнувся й судорожним рухом вўдкинув галузку.

- Хм... - сказав вўн по паузў.

Селена вўдвела погляд.

- Я ж казав, буде нецўкаво, - пробурчав Хелл. - Гарно, коли це робиться в масштабах цўї? галявини, або й бўльше...

- Там ви, мабуть, палили на всў боки?

- А ти, як еколого, не можеш собў такого уявити? - засмўявся Юр. Нў, нў, заспокойся. Кажу ж, пўсля пўрокўнетичних ударўв голова болить. Його використувували, коли вже нўкуди було дўтись.

- А що, ўншо? збро? не було? - це спитала Селена.

- Чому ж, були лазери, автомати. Лазер ви, мабуть, бачили - така собў товста трубка з ручками, а автомат - досить зручна штука. Невеликий такий стволик, а пўд ним спўральний магазин. Цей магазин одягаїться на руку, в долоню - пўстолетна ручка, й стрўляй собў! Зручна штука. Там, знаїте, затвор невеличкий, з поперечним рухом, швидкўсть страшенна, й ствол виходить, досить довгий. Й кулў розривнў. Носорога завалити можна.

- А цўлитись же як?

- А нўяк. Це зброя для захисту, не для полювання. Але, на жаль, й це не завжди допомагало.

- А чому ж ви скафандри не носили?

Юр пирхнув.

- Ми ж не розвўдники. Нам доводилось працювати, а в скафандрў це досить важко. Ви ж знаїте рўзницю мўж розвўдниками й власне десантом.

Селена хитнула головою, Серж - теж.

- Та нў, це ж все вашў тонкощў...

Ця фраза чомусь неприїмно вразила Хелла. "Ми там воювали, промайнула думка. - А вони тут... "Це вашў тонкощў..." Але вголос нўчого не сказав.

- Схема дўй приблизно така. В систему залўтаї зонд, за ним корабель, зупиняїться бўля знайдено? зондом планети, заправляїться...

- На неосвоїнўй планетў? Чим же?

- Ну, водою, амўаком, газом яким-небудь... Все одно, чим. Хоч пўском. Все це однаково легко переганяїться в антиречовину й горить добре. Так от, зорелўт зупиняїться й скидаї розвўдникўв. Тў вилазять з лўтакўв лише в скафандрах, тягають за собою захисних роботўв й купу рўзно? збро? й таке ўнше - нещасних випадкўв у них майже не буваї. Вони перевўряють висновок зонда про можливўсть колонўзацў?, виявляють родовища, роблять детальнў карти... ну, коротше кажучи, розвўдують. Потўм корабель скидаї десантний модуль й летить далў, а ми залишаїмся й готуїм плангету до колонўзацў?. Будуїмо бази, переробляїм атмосферу, океан, нищимо вороже життя. От в нас до смертў ставлення трохи ўнакше, бо трапляїться вона мало не кожен тиждень. Особливо напочатку. На таку пўдготовку йде вўд пўвроку до... ну, скажўмо, ї планета, вўдкрита пўвстолўття тому, й досў не колонўзована. Так що самў бачите, без пўрокўнезу тут не проживеш. Й крўм того, це не найпотужнўша зброя. Хочте, видам невеликий секрет?