Игорь Росоховатский - Бiлi звiрi (на украинском языке)

Крик бився в моєму здавленому горлi, але коли я нарештi рвучко розчинив i тi дверi, вiн завмер, загус, став тугим сухим клубком, котрий неможливо проковтнути.

Мiй син лежав у лiжечку ниць...

Пам'ятаю, що в тi страшнi хвилини я найбiльше боявся наступити на темний струмочок - на кров мого Гуруу.

Я довго ще не мiг вимовити й слова, не мiг крикнути, покликати Ксанду. Я шукав її, обходячи кiмнати, примушуючи себе не думати про те, що побачив у дитячiй.

Ксанди не було нiде. Не було й Бiдолахи.

Мене знову охопило жахливе вiдчуття. Його не могло притамувати навiть горе. Менi здавалося, що хтось невiдривно дивиться менi в потилицю.

Тiнi зменшились - велетнi перетворилися в карликiв. Я випадково глянув на годинник. Свiтало. Надходив час, коли я мусив з'явитися до жерця Сандуу. Треба якось сповiстити його про те, що сталось, i попросити вiдстрочки. Може, хтось замiнить мене? Я передам їм мої записи, iнструменти. Ось вони, зiбранi в похiднiй скриньцi...

Машинально я вiдкрив її. Блиснули анатомiчнi iнструменти. Менi здалося, що на полiрованiй поверхнi лопатки-сокири виднiються червонi плями. Я потер їх, вони не зникали. I раптом я збагнув, що це за плями: лопатка, наче дзеркало, вiдбивала частину кiмнати у мене за спиною.

Я обернувся, махнув лопаткою. Бiдолаха сплигнув зi столу i прожогом вискочив до сусiдньої кiмнати.

Колiна в мене тремтiли, я вiдчував спиною мокру вiд поту сорочку...

Зачинивши дверi на защiпку, я в знемозi опустився на стiлець. Треба було щось вирiшувати, а думати не хотiлося.

Щось клацнуло, рипнули дверi. До кiмнати прослизнуло бiле гнучке тiло, але я встиг зiрвати iз стiни зброю.

Все вирiшували частки секунди. Чи встигне вiн стрибнути ранiше, нiж я зведу курок?

- Бiдолахо! - крикнув я. - Бiдолахо!

Вiн на мить зупинився, i цього було досить.

Я стояв над його трупом. Не було нi жалю, нi страху, тiльки розгубленiсть. Менi здавалося, що Бiдолаха вирiс за нiч мало не вдвiчi. I весь час думалось: як же вiн зумiв вiдкинути защiпку? Жоден вiдомий менi звiр не був здатен на таке...

Жрець Сандуу згодився вiдкласти виступ експедицiї на один день i дав менi загiн солдатiв для пошукiв Ксанди. Ми побували всюди, куди вона могла б пiти в такому станi: у моїх i її рiдних, у знайомих. Опитали сотнi мешканцiв нашого кварталу.

Одна бабуся розповiла, що бачила жiнку, яка бiгла до лiсу. На нiй був халат такого самого кольору, як на Ксандi. Бабуся стверджувала, що жiнка бiгла, закриваючи руками голову.

- Закривала вуха? Ось так? - спитав я.

- Схоже, - пiдтвердила вона. - Але я не встигла добре роздивитися.

Ми прочесали лiс. Бiля озера солдати знайшли останки Ксанди. Труп був майже з'їдений. На м'якому грунтi навколо нього виднiлися слiди бiлого звiра..."

Запис третiй

"Разом iз жерцем Сандуу i загоном добiрних воїнiв я прибув на кордон провiнцiї Еме. Ми розташувалися в невеликому селищi. Дорогою до нього бiженцi розповiдали нам про напади бiлих звiрiв, про їхнiй жахливий писк. Тепер я вже не вiдмахувався вiд розповiдей про їхню дивовижну хитрiсть. Адже i Бiдолаха зумiв вiдчинити дверi. Мабуть, спочатку вiн штовхав їх, а потiм, коли дверi трохи вiдiйшли, сильно натиснув i водночас кiгтями через щiлину зачепив защiпку.

Мене поселили разом iз жерцем Сандуу та двома офiцерами у великому будинку на другому поверсi. На першому розташувалися солдати i слуги.

Вiд мiсцевих жителiв ми довiдалися, що в лiсi живе зграя бiлих звiрiв. Це пiдтверджували обiдрана кора, обгризенi гiлки. Жрець Сандуу наказав менi разом з офiцерами органiзувати облаву.

Ми склали план дiй, розподiлили солдат на загоничiв i стрiльцiв, поставили на чолi кожного десятка досвiдчених мисливцiв. Пострiли, гук труб, дрiб барабанiв наповнили лiс. Мiж листям - солдати бачили це - шугали гнучкi бiлi тiла, та коли загоничi i стрiльцi зiмкнули коло, в ньому не було жодного бiлого звiра - нi живого, нi мертвого.

Ми прочесали лiс. I... не долiчилися шiстьох солдатiв, А ще троє збожеволiли. Вони чули писк i тепер металися серед своїх товаришiв, стискаючи руками голову, затикаючи вуха, сiючи панiку.

Вiдiбравши досвiдчених мисливцiв, я велiв їм поставити заздалегiдь приготовленi пастки. Крiм того, солдати викопали чимало ям, з дна яких стирчали гострi кiлки. Бiля кожної ями виставили варту в такому порядку, щоб кожен солдат бачив принаймнi двох Iнших. Але й цей захiд не допомiг. На ранок ями лишились порожнiми, а троє вартових зникло.

Користуючись своїми повноваженнями, жрець i офiцери мобiлiзували на полювання все чоловiче населення провiнцiї. Загони зайняли заздалегiдь визначенi позицiї i почали повiльно просуватися назустрiч один одному. Наказано було знищувати густi заростi, не шкодувати нi лiсiв, нi посiвiв. I що ж? Нам вдалося вбити десятки бiлих звiрiв, але при цьому ми втратили майже стiльки ж людей.

Я бачив кiлька трупiв солдат i цивiльних. Однi з них були пошматованi бiльше, iншi - менше, однак у кожного, наче тавро, була рана на потилицi.

Не раз я згадував свого бiдолашного маленького Гуруу, Ксанду, поєдинок з Бiдолахою i мiцно стискав зуби, щоб не закричати. Я присягався собi знайти засiб знищити бiлих звiрiв, а для цього необхiдно було вивчити їхнi звички, особливостi, проникнути в таємницю їхньої появи...

Забобонний страх i панiка швидко розкладали ополченцiв. Почастiшали випадки дезертирства. Трималися поки що тiльки гвардiйцi. З допомогою солдатiв та єгерiв пощастило знищити кiлька лiгв бiлих звiрiв. Я не змiг впевнитися в тому, що хитрiсть бiлих звiрiв дорiвнює розуму людини, зате вияснив, що розмножуються вони справдi блискавично швидко. Кожнi три тижнi самиця здатна привести сiм - десять дитинчат. Уже через кiлька днiв вони починають самостiйно полювати. Але тут я зiткнувся з незрозумiлим явищем. Усi дитинчата народжувалися крихiтними, не бiльшими за дитинчат сульгiпи, проте однi вже за п'ять днiв ставали завбiльшки як дорослi, а iншi за такий час майже не росли. Отак повiльно рiс спершу i Бiдолаха...

Що впливало на рiст бiлих звiрiв?

Якби вдалося вiдповiсти на це питання, то, можливо, вдалося б знайти i дiйовi засоби боротьби..."

Запис четвертий

"Вiд нашого загону лишилося менше, нiж десята частина. Селища провiнцiї Тупi обезлюднiли. Люди цiлими сiм'ями йшли геть, забравши з дому хто що мiг понести. Та не всiм щастило вiдiйти далеко. Якщо не бiлi звiрi, то хвороби й холод убивали їх у дорозi.

За цi днi я схуд так, що одяг висiв на менi, як на кiлку. Спав не бiльше чотирьох годин на добу. Паморочилося в головi, вогнянi кола пливли перед очима. Зате спогади рiдше терзали мене. Я весь час носив з собою флягу з настоєм нгони. Вживання цього тонiзуючого напою невблаганно вкорочувало моє життя, але тримало на ногах i давало змогу працювати.

Чотирьох крихiтних бiлих звiренят ми принесли в селище i помiстили в загородки, обнесенi з усiх сторiн сплетеними гiлками колючого чагарника лиху - єдиної рослини, якої бiлi звiрi не їли i, як я з'ясував, до якої намагалися навiть не наближатися. Одне звiреня я годував корою з дерев i листям, другому до рослинної їжi додавав м'ясо, третьому давав лише м'ясо, а в загородку до четвертого, якого теж годував м'ясом, помiстив ще й величезну сульгiпу.