Владимир Владко - Сивий Капiтан (на украинском языке)

- Всi креслення й записи треба сховати в надiйному мiсцi, - так само тихо пояснила Хуанiта. - Ти, Ернан, поводишся, наче мала й нерозумна дитина. Навiщо ти вигнав цього чоловiка? Хiба ти не розумiєш, що це нiчого не дасть, бо в їх руках - сила? Що ти можеш протиставити їм? Ах, Ернан, Ернан!..

Вона сказала це дуже переконливо, - так переконливо, що Рамiро не знайшов одразу, що вiдповiсти. Вiн перевiв погляд на свого друга: Анхело не дивився в його бiк, а слухняно збирав креслення i складав їх на великий стiл.

- Значить, ви обидва проти мене? - палко вигукнув Ернан. - Що ж, на вашу думку, я мусив скоритися цим пройдисвiтам? Адже ясно, що вони мають на метi накласти свої бруднi лапи на нашу працю!

- Ми не проти тебе, навпаки, за тебе, Ернан, - мовила Хуанiта. - Але треба було дiяти iнакше... Ну, тепер не варт про це говорити, дiло зроблене. Нам лишається тiльки добре сховати креслення й записи. Звiсно, не в лабораторiї, а десь в iншому мiсцi. I заздалегiдь пiдготуватися, вирiшити, що саме казати, коли вони знову прийдуть. А це станеться незабаром...

Вона мала рацiю. Фалангiсти не марнували часу. Тiєї ж ночi до лабораторiї з'явилася жандармерiя в супроводi того самого чоловiка в окулярах. I поки уповноважений мiнiстерства науки задавав арештованим Ернану Рамiро i Анхело Альваресу стандартнi запитання вiдносно вiку, професiї, мiсця народження тощо, жандарми старанно обшукували примiщення i збирали всi аркушики паперу, де було хоч що-небудь написане. Коли вони скiнчили, чоловiк в окулярах недовiрливо поглянув на зiбране i спитав Ернана:

- А де ж основнi записи вашої наукової працi?

- Це все, - твердо вiдповiв iнженер.

- Ну, якщо ви не хочете говорити зараз, то ми знайдемо засiб зробити вас балакучiшим, - недбало кинув чоловiк в окулярах.

- Подивимось, - презирливо вiдповiв Рамiро.

- I ви також твердите, що тут усi записи? - перепитав чоловiк в окулярах Альвареса. Той мовчки кивнув головою.

- Гаразд, - зловiсно мовив уповноважений. I ще додав: - Раджу вам, пане Рамiро, попрощатися з вашою дружиною й сином. Вас обох з паном Альваресом перевезуть до слiдчої в'язницi, де будь-якi побачення забороненi.

Щось наче холодною важкою рукою стиснуло серце Ернана. Вiн подивився на мовчазну Хуанiту, що встигла ввiйти до лабораторiї з внутрiшнiх кiмнат, де вони жили. Вона тримала за руку зляканого Лорхе - тiльки три днi тому хлопчиковi сповнилося шiсть рокiв. Iнженер поцiлував сина, притиснув до грудей дружину. Хуанiта сказала тiльки одну фразу:

- За мене не турбуйся, Ернан.

їх вивели. Того разу Ернан Рамiро бачив Хуанiту з Лорхе востаннє. Та хiба ж вiн мiг тодi знати це?..

4. МИ ДIЗНАЄМОСЯ ПРО ВСЕ!

Потяглися довгi днi ув'язнення. Найважчим для Рамiро i Альвареса була вiдсутнiсть звичної любимої працi. Нiхто, звiсно, не заважав дослiдникам думати; але їм не давали нi шматка паперу, нi олiвця. Регулярно через кожнi два-три днi їх викликали на допити. I це теж було вкрай одноманiтним, бо весь допит щоразу крутився навколо одного й того ж: у чому полягала робота дослiдникiв i де схованi записи. Рамiро i Альварес трималися стiйко, повторюючи попереднi вiдповiдi.

Ернан Рамiро твердо знав: його можуть розiп'ясти, але вiн не вiддасть у бруднi лапи насильникiв-фалангiстiв наслiдки своєї багаторiчної працi! Вiн був певен, що й Анхело не скориться.

Та ось друзiв розлучили, перевели в окремi камери. Перед розлукою вони стиснули один одного в обiймах:

- Тримайся, Анхело!

- Прощай, Ернан!

I знов - хiба мiг Ернан Рамiро знати, що й справдi Анхело Альварес прощався з ним назавжди, що нiколи в життi вiн не побачить уже свого вiдданого друга?..

Вже на третiй день пiсля того Ернана Рамiро викликали на черговий допит. Слiдчий одразу сказав йому:

- Немає рацiї далi вiдмовчуватися, Рамiро. Ми знаємо все. Нам вiдомий не тiльки напрямок вашої роботи, а й мета.

Ернан Рамiро здивовано поглянув на слiдчого. Той спокiйно продовжував:

- Ваш друг Анхело Альварес розповiв нам усе.

- Ви брешете! - вихопилось в iнженера.

- Подивiться.

Слiдчий показав йому верхню частину протоколу. Рукою Анхело там було написано:

"Вважаючи, що дальший опiр недоцiльний, я вирiшив розповiсти тут усе, що складало змiст моєї спiльної працi з Ернаном Рамiро. Нашою метою було..."

Дальшi рядки закривала рука слiдчого, який спокiйно спитав iнженера:

- Сподiваюсь, ви впiзнаєте почерк Альвареса?

Рамiро мовчав, безпорадно дивлячись на протокол. Так, безумовно, це був почерк Анхело Альвареса, вiн не мiг не впiзнати його! Але як же сталося, що друг...

- Гадаю, тепер ви розумiєте, наскiльки недоцiльне ваше мовчання? - вiв далi слiдчий. - Тим часом вам досить лише пiдтвердити свiдчення Альвареса й ознайомити спецiалiстiв, яких ми призначимо, з наявним станом роботи в лабораторiї, i всiм цим неприємностям, - слiдчий обвiв широким помахом руки навколо, що, очевидно, мусило означати в'язницю, - буде кiнець. Подумайте, Рамiро! Вас чекає слава, загальне визнання, особиста подяка каудiльйо слава йому! - найкращi умови подальшої працi, ордени i вiдзнаки... Все буде до ваших послуг!

Ернан Рамiро слухав слiдчого, а в мозку його билася одна думка, одна-єдина: "Анхело, Анхело, як мiг ти скоритися, зрадити, вiддати їм нашу таємницю!.. О Анхело, я так вiрив тобi!.."

Слiдчий нахилився через стiл до Рамiро:

- Вам навiть нiчого зараз не треба писати, - продовжував вiн умовляти iнженера. - Це все формальностi. Тiльки скажiть нам, де саме ви сховали рисунки й науковi записи...

I тодi Ернан Рамiро випростався. Наче вогонь виблиснув у його очах. Вiн зрозумiв! О Анхело, як мiг я сумнiватися в тобi, мiй друже, мiй брате!

- Досить, пане слiдчий, не витрачайте марно часу, - мовив вiн презирливо. - Все ясно. Вам не пощастить обдурити мене цiєю фальшивкою, вказав вiн на протокол, нiби написаний рукою Анхело Альвареса. - Заберiть її геть i можете далi не вмовляти мене, бо все одно я нiчого вам не скажу!

Слiдчий люто глянув на нього. Мабуть, вiн уже вважав, що виграв складну гру, i тому тепер йому було особливо досадно.

- Це ваше останнє слово? - спитав вiн iще.

- Останнє.

- Що ж, побачимо. В нас є ще деякi засоби, - загрозливо процiдив слiдчий i натиснув кнопку дзвiнка, викликаючи охорону. - Ми ще побачимося, Рамiро, - кинув слiдчий, коли Ернана виводили.

Але чомусь слiдчий не поспiшав з новим викликом Ернана Рамiро на допит. Минали днi, - тоскнi, одноманiтнi, заповненi самими думками, тривожними i плутаними. Так, слiдчий зiрвався останнього разу, коли, пригнiчений повiдомленням про несподiвану зраду Альвареса, Ернан i справдi вже мiг скоритися. Слiдчий видав себе, запитуючи Рамiро про мiсце схованки рисункiв i записiв! Коли б Анхело розповiв насправдi, то вiн сказав би й про це. Значить, протокол його допиту був фальшивкою, за допомогою якої слiдчий хотiв зламати опiр Ернана!