Олесь Бердник - Поза часом i простором (на украинском языке)

- Значить, Час i Простiр, справдi, фiкцiя людського почуття, сон матерiї, сповiльненої в своєму русi до мiнiмуму! Значить, можна перемогти одвiчну несправедливiсть долi i вийти в iнше Буття!..

Вага почала нiби зникати. У всьому тiлi вiдчувалася незвичайна легкiсть.

- Може, це i є початок тiєї метаморфози, яка мусить вiдбутися при переходi за променеву швидкiсть! Чи не провести експеримент вiдразу?

Потiм вирiшив - нi!

Кликала до себе далека блакитна зiрка, знову настирливо роїлися в головi химернi галюцинацiї, не давала спокою казкова мрiя.

- Де ти, любов моя? Чи зустрiну я тебе на чужих планетах, чи ти в непотрiбному мареннi привидилась менi для муки?..

Час галюцинацiй минав. Святослав подивився на зоряне небо. Тепер зiрки змiнили свiй вигляд - вони були якiсь рiзнокольоровi, переливалися живими вогнями, наче вiзерунки в калейдоскопi. А зiрки, що залишилися позаду навпаки, ставали якiсь темновишневi, або зовсiм зникали з фiолетового неба...

Це проявлявся ефект Доплера, в зв'язку з страшною швидкiстю космольота...

Та ось щось дивне почало вiдбуватися з очима Святослава. Обриси приладiв у рубцi i зiрок в iлюмiнаторi розпливалися, колихалися, нiби в туманi. Вiн протер очi, поглянув знову... Нi! Не допомагає!..

Святослав, похитуючись, встав з крiсла i повиснув у повiтрi.

- Що таке? Прискорення бiльше немає?.. Невже межа, яку пророчить теорiя вiдносностi?.. Нi! Не може бути!..

Вiн дотягнувся до пульта, до краю включив потужнiсть розрядiв... I вiдразу його кинуло неймовiрною силою назад, у крiсло, притиснуло страшним тягарем. Зiрки в iлюмiнаторi закрутилися рiзнокольоровими колами, i Святослав поринув у якусь темну яму...

...Коли Барвицький знову вiдкрив очi, то побачив чiткий вiзерунок сузiр'їв, а навколо стiни рубки i прилади, обриси яких тепер не розпливалися. Значить, все нормально?.. Приступ був, напевне, вiд переходу до незвичайних швидкостей!..

Святослав поглянув на прилади. Половину шляху було пройдено. Барвицький почав гальмувати апарат. Електромагнiтнi розряди в каналi космольота випромiнювалися в iнший бiк, затримуючи полiт...

Сiрiус у перископi змiнив свiй вигляд. Це вже була не одна блакитна зiрка, а двi - одна жовта, а друга - бiла, якi утворювали єдину систему.

Святослав уважно спостерiгав у телескоп нову систему. Нарештi, вiн пiймав у окуляр телескопа кiлька темних тiл - планет, що свiтилися вiдбитим свiтлом. Зовнiшнi планети були велетенськi, закутанi важкими непрозорими атмосферами. Очевидно, процес їх створення був такий же, як i в нашiй системi, бо i тут, як у сiм'ї Сонця, за планетами-гiгантами Святослав побачив двi невеликi планети. Вони оберталися навколо двох сонць по якихось дивних заплутаних орбiтах, бо на них дiяло тяжiння двох велетенських тiл свiтил системи.

Одна з планет була затягнута хмарним зеленкуватим покровом. Вона, очевидно, подiбна до Землi. До неї i спрямував зорельот Святослав. Велике хвилювання охопило його душу. Вперше людина Землi досягає другої системи. Скоро, скоро вiн ступить на землю чужої планети. Швидкiсть зменшилася до звичайної космiчної - 18 кiлометрiв на секунду. Треба бути обачним - можна зустрiтися з метеорами. Та мiж тим вони не такi страшнi! Автомат-радiолокатор попереджає про зустрiчне небесне тiло автопiлота, i той звертає з шляху...

Планета поволi росла в перископi. В розривах хмар виднiлися моря i океани, якi блищали iскорками пiд променями двох сонць. Апарат здригнувся попав в сферу тяжiння планети. Перископи запiтнiли.

Почувся тихий свист. Апарат ввiйшов у атмосферу. Святослав до краю посилив потужнiсть розрядiв. Зашумiло в головi. Мимо блискавично пронеслися бiлi волокна хмар i зникли. В перископi з'явилася поверхня таємничої планети - темнi гори на горизонтi, затока недалекого моря, темнозеленi луки, прибережнi червонi пiски...

Апарат зi свистом опустився над широкою лукою i важко сiв на березi рiчки, погрузнувши в густу блакитнувату траву...

НОВИЙ СВIТ

Електронний вичислювач дав аналiз повiтря планети. Воно було таке ж, як на Землi - тiльки трохи бiльше вуглекислоти. Можна було виходити з апарата.

Барвицький задумався. Що вiн зустрiне тут? Чого власне вiн опустився на невiдому планету?

Мрiя, божевiльна гарячкова мрiя кликала його сюди! А де ж гарантiя того, що саме тут вона - його мрiя, що приходила до нього в галюцинацiї... В цьому поривi нема вже нi наукового розрахунку, нi логiки! Є тiльки фантастичнi химери!..

Вiдкрилися люки. Хвиля свiжого повiтря з ароматом дивних квiтiв i трав вдарила в отвiр. Барвицький вийшов i ступив на перший схiдець спiралi. Оглянувся навколо.

Апарат лежав на луцi, бiля широкої рiки. На другому боцi тягнулися лiси. Виднiлося пасмо гiр. Небо було, як i на землi - синiм - тiльки темнiшого кольору. Маленьке бiле сонце золотило на обрiї гряду хмарок. Жовтого сонця не було Ще видно. Дивнi птахи, подiбнi до летючих мишей, з волохатими крилами, пролiтали над апаратом.

Швидко наставала нiч. Маленьке сонце нiби провалилося за обрiй, i на небi засяяв дивний вiзерунок зiрок...

"Чи ж є тут люди?" подумав Барвицький i в той же момент здригнувся...

Якiсь дивнi звуки раптово рознеслися в повiтрi. Вони чулися з того боку, де темнiв лiсок, за пiвкiлометра вiд космольота. Здавалося, нiби хтось бив в барабан, чулися звуки, подiбнi до звукiв волинки i крикiв людської юрби.

Барвицький пильно вдивлявся в пiтьму. Через кiлька хвилин з боку лiска запалахкотiли маленькi вогники. Здавалося, що йде якась манiфестацiя з смолоскипами...

Так воно й було. Скоро Святослав розрiзнив бiля вогнiв обличчя, подiбнi до людських, почув звуки людської незрозумiлої мови...

Можна було подумати, що все це твориться десь на Землi, якби на небi не сяяли незнайомi сузiр'я...

Ось юрба з трiском i криками наблизилася до апарата, оточила його кiльцем. Що можна було ждати вiд тутешнiх господарiв? Святослав очiкував, що буде далi. Наперед вийшов один з юрби. Його обличчя було погано видно в свiтлi смолоскипiв. Голови у всiх були без уборiв, до плечей спадало довге бiляве волосся...

Головний щось прокричав високим протяжним голосом, довго тягнучи верхню ноту. Потiм, приклавши руки до грудей, упав на землю. За ним припали на колiна всi. Гвалт пiднявся навколо... Святослав здивовано дивився на це видовище. Це був, очевидно, якийсь ритуал поклонiння божеству. Безперечно, його прийняли за бога, що зiйшов з небес. Значить, цi люди в iнтелектуальному вiдношеннi ще мало розвинутi...

Юрба то припадала до землi, то, пiднявшись, щось проголошувала дикими голосами, простягаючи руки до апарата. Напевне, вони прохали Святослава, вважаючи його божеством, зiйти до них... Святослав засмiявся i рушив униз по спiральних схiдцях.

"Хай буде так!- подумав вiн.- Подивлюся на новий свiт... їх боятися нiчого. Безумовно, зброї в них нема, крiм якихось стрiл чи списiв. Проти атомного, розрядника вони будуть безсильнi. Крiм того, вони поклоняються менi, то навряд, чи посмiють зробити зле!.."