Джеймс Крюс - Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке)
Андреас пропхався крiзь натовп аж до статуї, бо хотiв краще роздивитися пишно вбраного чоловiка. Ну, й випробувати, чи зрозумiють його самого, коли вiн заговорить по-iталiйському. Бо вiн знав двоє iталiйських слiв. Одне слово -- "сi", що означає "так", а друге -"йо", що означає "я".
Андреас дочекався слушної митi, й коли чоловiк на п'єдесталi неначе запитав щось таке, на що нiхто не мiг вiдповiсти, голосно гукнув: "Йо!"
А вся рiч була в тому, що неаполiтанський король помер, i його син, принц Анджело, вже два тижнi як десь пропав. Нiхто не знав, де його шукати. Тому окликач питав людей, чи не знає хто, де принц. I коли Андреас вигукнув: "Йо!" -- кожен подумав, що цей юний моряк знає, де можна знайти принца.
"Вiн у Неаполi?" -- спитав окликач.
Андреас вiдповiв: "Сi!" А це означає: "Так!"
Окликач дуже здивувався й спитав: "Може, вiн тут, на майданi?"
"Сi!" -- гукнув Андреас.
"Але хто ж тут принц?" -- почали питати люди й стали оглядатись на всi боки, шукаючи його.
"Йо!" -- гукнув Андреас. А це означає: "Я!"
Юрба здивувалась i спершу не повiрила. Проте пишно вбраний окликач спустився з п'єдесталу, пiдiйшов до Андреаса, обдивився його з усiх бокiв i сказав: "Чорнявi кучерi зробились бiлявими. Дивно! Але в нього на щоцi довгий шрам, достоту як у нашого королевича. Отже, це напевне принц Анджело!"
"Сi!" -- вiдказав юний моряк, бо розiбрав тiльки iм'я "Анджело" й вирiшив, що так буде "Андреас" по-iталiйському.
А люди вже тиснулися з усiх бокiв, щоб роздивитись вiднайденого принца зблизька. Андреас подумав, що неаполiтанцям просто цiкаво подивитись на матроса-чужоземця. Тому вiн казав то "сi", то "йо", потiм розв'язав свою матроську торбу й став показувати всiм сувенiри, якi привозив з кожного рейсу. Показав невеличкого костяного слоника з Iндiї, намисто з горiхових шкаралупок, добуте на Ямайцi, ебенового сфiнкса з Єгипту та перламутрову люльку з островiв Фiджi. Але найбiльше враження на глядачiв справив ляльковий матросик iз Гамбурга, що вимовляв: "Агов!", коли йому натиснути на животик. Коли неаполiтанцi побачили тi коштовностi з матроської торби, в них розвiявся будь-який сумнiв у тому, що Андреас -- це принц Анджело. Його провели до королiвської карети, що стояла на краю майдану, i сказали обшитому золотими позументами вiзничому, що це вiднайдений королевич, який привiз зi своєї подорожi повну торбу коштовностей.
"Сi, йо!" -- гукнув Андреас i пiд радiсний крик люду сiв у карету, яка негайно вiдвезла його до палацу. Там його перевдягли в розкiшнi шати, начепили йому на груди двадцять сiм орденiв, так що його аж хилило наперед, а потiм вивели на балкон, щоб вiн показався народовi.
Андреас не дуже розумiв, що означає все це, але йому було страх весело, i вiн хутенько вийняв iз торби лялькового матросика, який так сподобався людям на майданi. I коли двоє надзвичайно вишуканих слуг вивели його на балкон, вiн хутенько надавив ляльцi на животик. Матросик слухняно гукнув до люду перед палацом своє "Агов!"
Слуги з довгими й ще довшими чорними вусами стримали усмiшку, бо королiвськi слуги мусять лишатися завжди поважними. Та коли Андреас удруге надушив на животик матросиковi й той удруге пропищав: "Агов!", тодi й вуса помiтно затремтiли, а довгi обличчя розтягла вшир усмiшка. Поважнi лакеї пирснули й зареготали так, що їхнi золотi позументи та шнури зателiпались, мов кiнцi корабельних линв на вiтрi.
Натовп, що стояв перед палацом i дививсь угору на балкон, теж оглушливо зареготав -- таким кумедним видався всiм новий король з обома слугами. В жiнок текли по щоках сльози, а огряднi чоловiки тримались руками за черево, боячися, щоб воно не луснуло вiд смiху.
Нареготавшись досхочу, люди попiднiмали руки й загукали: "Хай живе король Анджело!" А Андреас милостиво махав з балкона рукою, гукав "сi" та "йо" й знову натискав на животик матросиковi, а той вискав: "Агов!" Люди знову починали реготати, i врештi весь натовп перед палацом хором заволав: "Хай живе король Анджело Агов! Хай живе король Анджело Агов!"
I Андреас пiд iм'ям Анджело Агов справдi став неаполiтанським королем. Щодня вiд десятої до першої години вiн мусив правити королiвством. А що вiн завжди казав тiльки "сi" або "йо", то його мiнiстри були дуже ним задоволенi. Бо мiнiстри люблять, коли королi кажуть "так".
Дванадцять днiв Андреас прожив у розкошах та радощах. Коли камердинер уранцi питав по-iталiйському, чи бажає його величнiсть поснiдати, Андреас вiдповiдав "сi!", i йому зразу приносили на золотiй тацi чашку шоколаду, грiнки з бiлого хлiба, яблучне желе, грейпфрути, оливки, шинку, сир пармезан i смаженi анчоуси.
Пiсля снiданку Андреас казав "сi". Приходили слуги й добрих двi години одягали його. Зачiсували, робили манiкюр, пудрили, чистили щiткою, обвiшували орденами; але витерпiвши все це, вiн мiг у супроводi всього двору перейти до тронної зали й там королювати.
За правлiння короля Анджело Агова Неаполь став найвеселiшим мiстом Iталiї; там щодня справляли свято. Одного разу до палацу запросили на бенкет i команду корабля "Любонька". Але морякiв посадили так далеко вiд короля, що вiн не мiг поговорити з ними, i нiхто з них не впiзнав у вичепуреному й напудреному королi за чiльним кiнцем столу їхнього латальника вiтрил Андреаса.
На тринадцятий день того королювання, коли Андреас саме сидiв у троннiй залi й правив королiвством, зненацька двоє гвардiйцiв-вартових втягли до зали чорнявого кучерявого хлопця, що лаявся на всi заставки, шалено крутив очима й простягненою рукою показував на короля Андреаса.
"Цей хлопець, -- пояснили вартовi по-iталiйському, -- твердить, нiби вiн справжнiй король Неаполя. Вiдпустити його чи..."
"Сi!" -- гукнув Андреас, урвавши гвардiйцiв на пiвсловi.
Всiх придворних спантеличила така вiдповiдь.
"Справдi вiдпустити?" -- перепитали гвардiйцi.
Андреас удруге промовив "сi", а це, як вiдомо, означає "так". Усi в троннiй залi спантеличилися ще дужче. Але найдужче з усiх здивувався чорнявий хлопець. Вiн нерiшуче пiдступив до трону й спитав по-iталiйському, чи можна йому лишитися в палацi.
"Сi!" -- вiдповiв Андреас.
"Але ж два королi не можуть правити одночасно! -- зауважив чужий хлопець. -- Один iз нас мусить пiти звiдси. Хто саме?"
"Йо!" -- вiдповiв Андреас.
А це, як вiдомо, означає "я".
Тодi всi в залi розгублено закрутили головами. Тiльки головний двiрський церемонiймейстер тримав свою напудрену голову рiвно й гiдно, як завжди. Вiн пiдiйшов до чорнявого хлопця й сказав: "У нього шрам на лiвiй щоцi. Та й кучерi чорнi. Видно, справжнiй король таки оце".
"Сi!" -- озвався Андреас iз трону.
Отодi вже всi збилися з плигу. Кричали, бiгали, жестикулювали руками й ногами, як умiють тiльки в Неаполi. Лиш Андреас на тронi лишався спокiйний i вдоволено дивився на той гармидер, бо навiть не здогадувався, про що йдеться.
Коли чужий хлопець уклонився йому й показав на корону та скiпетр, Андреас вручив йому те й те, пропустив хлопця на трон i низько йому вклонився, бо вже бачив, як це роблять мiнiстри.
Всiх у троннiй залi це так здивувало, що придворнi враз умовкли, пороззявляли роти й витрiщились на обох хлопцiв. Але чорнявий, видно, не бачив тут нiчого незвичайного. Йому вся ця iсторiя здалася скорiш кумедною, i вiн так зареготав, що й усi довкола не змогли стримати смiх. Уся зала аж двигтiла вiд реготу. У жiнок текли по щоках сльози, а огряднi чоловiки тримались за черево, боячися, щоб воно не луснуло зi смiху. А коли Андреас iще збiгав по свою матроську торбу та показав справжньому королевi лялькового матросика, тодi захитались вiд смiху навiть напудрована перука головного церемонiймейстера i в усiх сiмнадцятьох дверях тронної зали з'явились запудрованi обличчя палацової обслуги.
Отже, королювання короля Анджело Агова скiнчилось так, як i почалося, -- реготом. Але Андреасовi довелося скинути пишне вбрання й залишити палац. I вiн вважав, що так i треба: адже наступного ранку його корабель мав вийти в море. Вiн сказав новому королевi: "До побачення", -- поцiлував його на iталiйський манiр в обидвi щоки, дiстав вiд нього розкiшний, оздоблений самоцвiтами кинджал для своєї матроської торби й пiшки покинув королiвський палац.
Коли вiн виходив брамою, варта вiдсалютувала йому рушницями, а лейтенант-гвардiєць мовив:
"Минулися чудовi днi Неаполя!"
"Сi!" -- вiдповiв Андреас.
I подався в гавань, на корабель "Любонька". Останню свою нiч у Неаполi вiн проспав на своїй койцi в кубрику.
Але за ту нiч iсторiя з фальшивим королем розiйшлась по всьому Неаполю, тож коли вранцi "Любонька" виходила з гаванi, всi неаполiтанцi стояли на причалi, галасували, свистiли, розмахували капелюхами й гукали:
"Хай живе Андреас Агов! Хай живе Андреас Агов!"
Капiтан Карстен Петерсон i вся команда зчудовано витрiщились на латальника вiтрил i спитали:
"Що це за люди?"
"Давнi знайомi", -- вiдповiв Андреас, вийшов на корму й почав кивати неаполiтанцям та гукати "сi!", "йо!", а потiм тричi натиснув на черевце свого лялькового матросика, i той тричi пропищав: "Агов!"
Незабаром вони вийшли в чисте море, i Андреас почав, як звичайно, латати вiтрила, пошкодженi пiд час розвантажування.
