Герхард Гольц-Баумерт - Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
-- Цiттербаке з'їв собаку!
Я показав йому кулак, i Фреддi зник. Погроза збунтувала людей, що оточили мене:
-- Бачте, вiн i досi своє поганяє! Треба розказати його батькам!
Менi нiчого не лишалося, як пiти геть.
Увечерi я сказав татовi:
-- Не подобається менi наше прiзвище.
А вiн:
-- Чому б це? Люди мають усякi прiзвища. Є багато Шульцiв, а Цiттербаке...
Дорослi, от як тато, можуть називатись i Цiттербаке. А коли тобi десять рокiв, то й прiзвище може завдати прикрощiв, i тодi мимоволi даси волю рукам.
-- Цiттербаке... -- навiть за вечерею тато мiркував над моїми словами. -- Не пiдходить прiзвище, так?
Я зрозумiв, що вiн гнiвається.
-- Ти ще пiдрости. Всi ми, Цiттербаке, кремезнi люди, а ти мов стеблина. Коли ми були ось такi, то вмiли здачi дати, а ти що?
Якби ж вiн знав, що в мене i досi щоки горять вiд ляпасiв! Нi, не люблю я свого прiзвища!
Що довелося пережити менi й моєму папузi Чистуновi
На iменини тiтка Зiгрiд подарувала менi папугу. Це був надзвичайний подарунок.
-- Спасибi, -- подякував я. -- Тепер у мене буде така чудова пташка!
Я назвав папугу Чистуном. Менi спало на думку приручити його i навчити розмовляти. Вже наступного дня я взявся до роботи. Мама пiшла до магазину, дома був я сам. Я пiдiйшов до клiтки, обережно вiдчинив дверцята.
Менi хотiлося взяти Чистуна в руки, щоб вiн звикав до мене. Вважається ж, що тварини впiзнають свого хазяїна по його запаховi. Але перш нiж я встиг його схопити, папуга вилетiв iз клiтки й закружляв по кiмнатi. Що прудкiше я ганявся за ним, то швидше вiн лiтав. Сiдав я, сiдав i Чистун -- на карниз для гардини. Коли я пiдкрадався до нього. Чистун стежив за мною, переступаючи з нiжки на нiжку, i вмить злiтав, як я кидався до нього. Довгенько так тривало.
Раптом пролунав дзвоник. Я кинувся в коридор. Чистун вилетiв за мною i сiв на газовому лiчильнику. Було зрозумiло, що тiльки-но я вiдчиню квартирнi дверi, як Чистун вилетить, i не впiймати його бiльше нiколи.
-- Хто там? -- запитав я.
-- Газiвник, хлопче. Вам треба заплатити за газ.
Ага, мама ж приготувала й грошi -- ось вони лежать на кухонному столi.
-- Хвилиночку, будь ласка! -- крикнув я в щiлину для листiв i знову повернувся в кiмнату. Чистун влетiв слiдом за мною. Я миттю вибiг iз кiмнати й причинив дверi. Чистун знову лiтав у коридорi.
-- До мене! -- сказав я. -- Хазяїн наказує!
Та Чистун сiв на газовому лiчильнику i не збирався його залишати. Тодi я пiдiйшов до кiмнатних дверей i тiльки просунув у них голову. Якби папуга влетiв у кiмнату, я просто зачинив би його там. Але вiн не зрушив з мiсця.
-- Ну вiдчиняй, нарештi, хлопче! У мене ж нема часу, -нетерпеливився газiвник за дверима.
-- Почекайте ще хвилинку, будь ласка, -- попрохав я його в щiлину для листiв.
Я вже й не знав, що його робити. Спробував ще раз старий номер. Я в кiмнату -- i Чистун туди. Прослизну в коридор, а вiн ще й випередить мене. Я пiдiйшов до дверей.
-- На жаль, не можу вам вiдчинити -- мiй Чистун немов сказився! -прокричав я.
-- То ти вiдчиниш чи нi? -- розсердився газiвник. Вiн став грюкати у дверi, дзвонити, але зрештою пiшов геть. Я чув його лункi кроки на сходах. Якщо тепер газова контора не дасть нам газу, адже ми не заплатили їм, то хай Чистун начувається. Я взяв вiника i добряче поганяв Чистуна. Шкода тiльки, що зачепив велике фото -- на ньому молодi мама й тато гуляють весiлля. Те фото впало на пiдлогу й розбилось. А Чистун налетiв на маленьку вазу з квiтами, що стояла на буфетi, i розлив усю воду. Я скочив на диван, а Чистун перелетiв на шафу.
Коли це чую, прийшла мама. Якщо вона зайде в коридор, а тодi в кiмнату, Чистун вилетить надвiр. Я пiдпер спиною дверi. Мама заклацала клямкою.
-- Облиш жарти, Альфi, -- почувся з коридору її голос.
-- Я не жартую, мамо. Будь ласка, не вiдчиняй! -- попрохав я. Але мама не слухалася.
-- Будь ласка, не вiдчиняй, а то Чистун вилетить! -- закричав я. Мама перестала клацати клямкою.
-- Чистун вилетить, коли ти вiдчиниш! -- ще раз пояснив я.
Мама пiшла на кухню.
Папуга сидiв на карнизi для гардин.
-- Досить вже! -- люто крикнув я i полiз на шафу, тодi на грубку, скочив на диван, звiдти на стiл, але Чистуна так i не впiймав. Я саме лежав на шафi i чхав -- там стiльки пилюки! -- коли увiйшла мама. На щастя. Чистун у той час сидiв на грубцi, недовiрливо поглядаючи на мене, i не помiтив одчинених дверей. Мама швидко причинила дверi, але мене нiде не побачила.
-- Я тут, нагорi, -- тихенько обiзвавсь я.
Мама побачила мене i сплеснула руками. А як її засмутили перекошенi гардини, розбита фотографiя, перекинута ваза -- увесь той розгардiяш, який панував у кiмнатi!
-- Нiяк не впiймаю. Що робити?
Я замахав вiником. Чистун облетiв кiмнату i знову сiв на грубцi. Вже й мама стала допомагати менi ловити папугу. Я заходив з одного боку, мама -- з iншого. Ненароком вона скинула iз столу чашку. Добре, що нашкодила мама. А якби це зробив я?
-- Нiзащо нам його не впiймати, -- промовив я i мало не заплакав. Я вже уявляв собi, як Чистун вилiтає надвiр, як вiн чубиться з горобцями та дроздами.
Десь за годину прийшов тато. Вiн штовхнув дверi, але цього разу їх пiдпирала мама.
-- Паулю, будь ласка, не вiдчиняй! -- благала вона. -- Чистун вилетiв.
-- Будь ласка, зачекай, -- обiзвався i я.
Тато щось буркнув про свiй голод i про те, що йому треба роздягтися.
-- Зачини всi дверi, -- попрохала його мама в замкову щiлину.
Тато зробив так, як казала мама. Тiльки пiсля цього мiг вiн увiйти. Тепер жахнувся тато. Вiн похитав головою i витер на обличчi у мами пил.
-- Я думав, ви менi приготували щось особливе, -- сказав вiн, -а ви просто перекинули квартиру догори дном.
-- Тату, допоможи нам, -- попрохав я.
-- Тут нема нiчого складного, -- сказав вiн, узяв мисочку з кормом i показав її Чистуновi. Той саме сидiв на карнизi для гардин. Побачивши мисочку, папуга радiсно застрибав по карнизовi. Тодi тато поставив мисочку в клiтку. Чистун облетiв навколо клiтки i обережно пролiз у дверцята. Мить -- i тато зачинив його.
-- А тепер давайте прибирати, -- переможно сказав вiн. Чистун жадiбно клював свої зернятка, а ми до самого вечора наводили лад у квартирi.
Перед сном мама помiтила, що грошi за газ лежать на кухонному столi.
-- Хiба не приходив газiвник? -- запитала вона. Я саме читав дитячу газету i затулився нею.
-- Не знаю, -- пролепетав я. -- Вiн мав прийти ще раз.
Через тиждень iз газової контори надiслали нам листа. В ньому йшлося про те, що сiм'я Цiттербаке не впустила газiвника до помешкання i не заплатила за газ. Якщо в триденний строк ми не заплатимо, то газу не буде. Чи це не пiдло?
Мама взялася була допитувати мене, як це так сталося, що газiвника не впустили до помешкання. Та в цю мить Чистун вiдчинив дверцята i випурхнув iз клiтки. Я кинувся його ловити. Тепер мама вже не могла розпитувати мене. Вона тiльки злякано вигукувала:
-- Обережно! Картина! Обережно! Ваза! Обережно! Чашка!
Завтра я напишу в газову контору листа i поясню, що у всьому винний Чистун. Отакий подаруночок, одержав я вiд тьотi Зiгрiд!
Я чув, що смугастих папуг можна навчити добре розмовляти. Мiй Чистун теж повинен розмовляти. Менi б хотiлося, щоб спочатку вiн опанував нiмецьку, а потiм разом ми вивчали б росiйську. Мабуть, вiн мiг би тодi питати мене окремi слова. Отже, до роботи! Я сiв перед клiткою i почав:
-- Любий Чистуне, будь уважний. Припини розваги. Будемо старанно вчитися. Ти хочеш?
Я уважно подивився на нього. Може, вiн щось скаже або зробить. Чистун здавався розумним i покiрливим, але великої охоти до науки у нього не було. Вiн пiдскочив до мисочки i почав їсти.
-- Спочатку попрацюй, а тодi їж, -- зауважив я. Та Чистун наче нiчого й не чув. Що ж, нашим учителям теж нелегко з нами! Я зачекав, поки вiн наївся, i почав знову:
-- Кажи за мною: мене звати Чистун Цiттербаке. Папуга помахав крильцями i, мов спересердя, двiчi хрипко каркнув. Для початку i це добре.
-- Браво, -- похвалив я. -- Ану ще раз: мене звати...
В цей час до кiмнати зайшла мама, i Чистун заверещав. Я попрохав маму не заважати -- менi як треба працювати з Чистуном. Мама тiльки здивовано подивилася на мене i вийшла. Пiсля того, як я разiв сто повторив "мене звати Чистун Цiттербаке", папуга зручно вмостився, сховав пiд крило голiвку i заснув. Оце так вiдповiв!
Наступного дня заняття вiдновилися. Проте Чистун нiчого не розумiв, i я помалу став сумнiватися, чи смугастi папуги взагалi можуть розмовляти. Але ж про це я десь читав.
I раптом згадав. У Робiнзона на островi теж був смугастий папуга, правда, трохи бiльший, та хiба мiй Чистун дурнiший за iнших папуг?
Бiльше тижня щодня навчав я Чистуна. Вiд тих занять я аж очманiв. Двiчi помилково назвав тата Чистуном. А коли пан Фiлькендорф, наш новий вчитель фiзкультури, прийшов у клас, i всi ми називали свої прiзвища, я сказав: "Чистун Цiттербаке".
В класi знявся страшенний регiт. Вчитель щось собi занотував, а менi тiльки лишалося здогадуватись, що вiн подумав про мене. На перервi мене присоромив Петер, голова ради нашого загону. Тодi я пiшов до пана Фiлькендорфа i пояснив:
