Витауте Жилинскайте - Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
ЛIТАЮЧА СУМКА
- Чи всi приготувалися до подорожi? - пролунав iз гучномовця голос пiлота.
- Всi, всi, - вiдгукнулися мандрiвники, що вже влаштувалися в крiслах як кому зручнiше.
- Чи всi прив'язали захисний пояс?
- Всi, всi.
- Рахую, - попередив пiлот Менес. - Десять... дев'ять... вiсiм... сiм... шiсть...
- ...п'ять... чотири... - пiдхопили пасажири, - три... два... один!
Спiднизу корабля наче хто щосили вдарив молотом! Усе задвигтiло, загримiло, а коли грiм ущух, iграшки вiдчули, що їх несе вгору.
- Вже! - вихопилось у всiх iз полегшенням. Усе ще не вiрячи, що з польоту вийде щось путнє, всi тепер i радiли, i страхалися, i поглядали одне на одного, а повiки у Ейнори смикалися так, що здавалося, ось-ось вони розплющаться i заблакитнiють її великi здивованi очi...
А дивуватися було чому: у кораблi почало таке дiятися, що i в головi не вмiщалося: неначе якась невидима сила пiдiймала пасажирiв угору, i якби вони не були прив'язанi захисними поясами, то вже плавали б по салону, немов рибки в акварiумi.
- Що це за хаос? - забурчала очманiла Легарiя, коли її напхана сумка пiднялася вгору, немов кулька, а вiдiрвана ручка сумки звивалася в повiтрi, наче хвiст пацюка. Полетiли вгору i Твiнасова люлька, Ейнорина рукавичка. Нитки у хвостi Китички розкуйовдились i схожi були на голки їжака, а сiра накидка жаби розвiялась так, що голова Легарiї наче стирчала iз сажалки.
- Не хвилюйтесь, - долинув iз кабiни спокiйний голос пiлота. Корабель вiддалився вiд землi настiльки, що ми вийшли з її притяжiння, крiм того, нас не притискує донизу вага повiтря. Отож ми пiдiймаємося вгору, мов пушинки. Все гаразд.
Пасажири заспокоїлись, а Китичка навiть вигадав розвагу: почав за ручку ловити сумку. Раптом у нього витяглась мордочка, а квасолинка-нiздря аж спiтнiла.
- Менi прийшло в голову, - сказав вiн голосно, не стерпiвши, - прийшло в голову, що ця сумка займає вдвiчi... нi, втричi бiльше мiсця, нiж був би зайняв Кадриль!
- Не мели чого не слiд, - вiдрiзала начальниця. - По-перше, сумцi не потрiбне крiсло, по-друге, в нiй життєво необхiднi речi, без яких не обiйтися.
- Кадриль був би теж обiйшовся без крiсла, а подорож йому теж життєво необхiдна!.. Пробачте, але брати сумку, а залишити Кадриля жорстоко i... i несправедливо... - Песик чи то захлипав, чи захихотiв i змушений був навiть закусити захисного пояса, щоб угамувати себе, але й це не допомогло: Кi... кi... кi...
- Наш кiхкалка зовсiм з глузду з'їхав, - гнiвно сказала начальниця. Фе!
Але тут i пiнгвiна Твiнаса теж охопив смiх, а його очицi так i стрiляли вгору на стелю. Подивитися було на що: iз розстебнутої сумки Легарiї вивалювалися клаптi - шовковi, нейлоновi, вельветовi, в крапочку, картатi, в смужку, барвистi - цiлi й поточенi мiллю чи погризенi мишами, i все це ганчiр'я почало плавати по салону, немов пiстрявi хмарки.
- Що це за хаос? - жаба спочатку не зрозумiла, а дотямивши, що це, мовчки втупилась у сумку, i в неї очi замалим не вилiзли на лоба: крiзь шпарину незатягненого замочка назовнi висовувалось довге вухо, потiм круглi рудi очi, роздвоєна верхня губа, розiрванi грудки, на яких стирчала шпилька... i вже весь Кадриль з пiстрявими "хмаринками" витав пiд стелею, винувато вiдвернувши половину вуса, бо єдиного здорового вiн залишив пiд гiлкою ялинки.
- Друже, - вiд радостi ледь не завив Китичка, - iди сюди в моє крiсло! Ура!!!
- В зв'язку з цим, - прогудiв старий сищик, - злови мою люльку, он там лiтає. I рукавичку Ейнори!
- Зараз! - вигукнув Кадриль i вiд надмiрної старанностi тричi перевернувся в повiтрi.
- Подай i шарфика, - звелiла начальниця. - Та не сподiвайся, що тебе не буде покарано за порушення дисциплiни!.. Я замалим не надiрвалася, поки втягла в корабель сумку, i весь час дивувалася: чого вона така тяжка, наче хто камiння наклав... Зiзнайся: що ти вкинув?
- Чайника, - промимрив зайчик, - дiрявого...
- Чайнику! - схопилася за голову начальниця. - Чудового залiзного чайника! Може, я недочула? Повтори!
- З дiркою, сплющеного, наче млинець, чайника.
- Кажу, - суворо повторила начальниця, - кари ти не минеш.
- Ну який би вiн був заєць, коли б не помандрував зайцем? - миролюбно прогудiв Твiнас.
Кадриль з вдячнiстю принiс люльку, i пiнгвiн йому щось прошепотiв на вухо; потiм вiн подав рукавичку Ейнорi - ця вже була зiбралась усмiхнутися, але тiльки гордо кивнула головою; потiм вiн почав збирати клаптики i запихати знову в сумку, а позатикавши, потяг її до Легарiї i прив'язав ручку до нiжки її крiсла.
- Друже, - нетерпляче говорив Китичка, - лiзь сюди пiд мiй захисний пояс, я вже його вiдпустив, i ми обидва чудово помiстимося.
I - нарештi! - Кадриль склав обидвi лапки у себе над головою i так ними гребнув, що вiдразу опинився бiля крiсла Китички, прошмигнув пiд захисний пояс i умостився бiля песика.
- Коли б я знав, - захлинаючись вiд радостi, обняв його Китичка. - О коли б я знав!
- А Твiнас знав, - потихесеньку, щоб не почула сувора начальниця, прошепотiв йому у саме вухо Кадриль.
- Звiдки вiн знав? - здивувався Китичка.
- Iз вуса. Розумiєш, я його вистромив iз-пiд гiлки другим кiнцем: товстим кiнцем уперед.
- Менi, - захитав головою песик, - нiколи i в голову не прийшло б. Зате що менi зараз прийшло! Адже Твiнас збив тебе сумкою з нiг, щоб...
- Тшш! Не видаймо його! - швиденько урвав розмову зайчик.
- Пробач, - ледь чутно зашепотiв песик.
- А тепер скажи, чи ти чув, коли я промовив заповiтне слово?
- Як не чув. Тiльки... я сам уже був сказав.
- Що ти кажеш! Справдi? Оце тобi!
- Як я мiг не вимовити, якщо менi було так скрутно, що вже гiрше i не могло бути! I ти послухай: ледь я встиг промовити "Кi-кi-лiс!" - i тут чую, як Твiнас велить усiм посидiти i почекати...
- А потiм ще вiн штабель перевернув... лише зараз менi дiйшло... кi-кi...
- Зате тодi нiхто не почув, коли я чайника кинув...
- Ну й Твiнас! Товстуватий, незграбнуватий, але що за розум у нього!
I обоє друзiв узялися за лапки, вiд щастя стали погойдуватися то в один, то в другий бiк - так самiсiнько, як бiля вогнища в шапцi. I в такт їм шелестiла коробочка сiрникiв у таємнiй кишеньцi, тобто в сховищi скарбiв.
- Ой! - схопився Китичка. - Ледь з голови не випало, що я не всю пiсеньку заспiвав!
- I я про це саме подумав! - Навiть пiдскочив пiд поясом зайчик.
- Я почну знову спочатку, щоб краще запам'ятати.
- Вперед!
Песик озирнувся навкруги, чи нiхто їх не слухає, тихенько вiдкашлявся i притулив свою квасолинку-нiздрю до єдиного вуха свого друга:
Справжнiй, а може, несправжнiй
Сидiв у гнiздечку кiкiлiс,
Сидiв бiля рiчки кiкiлiс,
У всьому i всiх вiн зневiривсь.
Лиш раз присмалив вiн свiй дзьобик,
А вже так у всьому зневiривсь?
I слухав...
Раптом корабель задрижав вiд оглушливого гуркоту. Потiм вiн похилився набiк, а в салон, пробивши в стiнi дiрку, зi свистом улетiв чорнуватий камiнець. Усе перемiшалося, переплуталось, а дiрка, наче вир у рiчцi, стала втягувати в себе всi речi й повiтря. Пасажири почали задихатися. Першим у дiрку вилетiв той самий чорнуватий камiнець, услiд за ним потяглася сумка Легарiї, а потiм та ж невидима сила почала виривати iз-пiд поясiв пасажирiв i спрямовувати до дiрки.
- Оце тобi! - першим отямився Кадриль.
Вiн сам вилiз iз-пiд пояса й кинувся до дiрки, що в ту ж мить втягла його спину i хвостика. Таким чином зайчик став живою латкою, i смертельна небезпека минула, корабель помалу вирiвнявся, знову вступила в дiю система постачання повiтря - пiлот Менес не втратив самовладання i не випустив з руки пульта управлiння.
Пiд час катастрофи трапилася ще одна пригода, якої в сум'яттi i загальному переполосi нiхто не помiтив: коли корабель перехилився набiк, Ейнора стукнулась потилицею об стiну, голова її затряслася, повiки засiпалися i... очi розплющилися! Видно, удар щось зрушив i поставив на мiсце. Лялька ладна була кричати вiд радостi, подiлитися з усiма своїм щастям, але її радiсть одразу й розвiялась вiд несподiваної думки: "Зараз усi побачать, що я брехала, побачать, що в мене очi не блакитнi, а коричневi, як... як... ялинковi шишки!.. А коли Легарiя викаже ще одну мою таємницю, тодi... тодi... Краще було б менi згорiти на смiтнику!" Крiзь напiвопущенi вiї Ейнора обережно обдивилася навкруги, чи нiхто не помiтив, коли вона розплющила очi, i, впевнившись, що пасажири заклопотанi важливiшими турботами, полегшено зiтхнула.
- Гинемо! - заверещала Легарiя. - Я казала!.. Я попереджала!.. Тепер усiм кiнець! Катастрофа!
- Нiчого не розумiю, - прогув Твiнас, - я був задрiмав... де моя люлька?
- Ось, - вiдiзвався Кадриль, жива латка, - ось я її перехопив бiля самої дiрки!
- Друже, - хвилювався Китичка, - чи ти не вилетиш надвiр?
- Якось протримаюся, - зцiпив зуби зайчик.
- Корабель падає... я вiдчуваю... - репетувала Легарiя. - Непоправна катастрофа! Казала! Кiнець! Фiнал!
- Увага! - пролунав, як завжди, спокiйний голос пiлота. - Метеорит, уламок невiдомої планети, пробив наш корабель. Небезпека минула, усi системи в лiтаку працюють нормально, лише трохи збилися з курсу. Мiцнiше затягнiть захиснi пояси. Тому, хто заткнув небезпечну дiрку, виношу подяку.
