Емма Андієвська - Шухлядні краєвиди

Із серця – стяг, що – на весь світ – росте

Сенс існування – гілочкою – глоду—У склянці,– і свідомість – на боліди.Дзвін – дійсности – у грудях – ледве-ледве.Згорнулася – і скатом – геть – полуда.

Ще – поруч – чути: озія′ – талапа.Та і її вже – присмерку – поліпи.Хвиля, бува, – й агар агару – хлю′пне,[18]Щоб легше – вдосконалення – халепу.

Глуха – стіна – ще – пам’ятає – трактус,[19]Хоч – легіт – не дає – себе – підстригти,Клітини – вміст – для – світла – просякання.

І лицарі на тиграх – підвіконням, —Знов – переорюють – і душу, й степ. —І юнка, що – буття – на автостоп,

Із серця – стяг, що – на весь світ – росте.

Де – стежку – існування коліща

Кипить – по краєвиду – у каструлі. —Їх – час від часу, – неквапливо – кралі.Навколо них в повітрі – хлопець – кролем:Відрощує – собі – й навкіллю – крила.

Копилить – губи – при ляльках – лялькар.Від сонця – в сизій мряці – кілька – шкур.Біжить – собака, – весь світ – набакир.Мокриці – тягнуть – в гай – тенісний корт.

Сидить – на гілці – нерухомо – леліт.[20]В грудки – латаття – гусне – прохололі:Вода – сліди – скубальної – машини,

Яка – за співом – інколи – й вільшанки.Й лише – лоза – ще – коротко – тріщить,Де – стежку – існування коліща.

Як пахне – звук – буття, що – долина΄[21]

Працює – над годинником – дзиґар,[22]Нема – коли – й пляшчини, що – кагор.Час – вивітрився, – кілька – кучугурТа горб на плечах, – для майстерні – герб.

Заснув на дзиґлику – лихий – порадник,Ногою геть – і рідне, і нерідне.Дроти – над дахом – вагонеток – з ру΄дні.Вилоги – дня – від покладів – природніх.

Рибалка над струмком – додому – вилов,Зозуля – груш – на вербах – накувала.Й до зірки – міст – на палях – вдалині. —Як – пахне – звук – буття, що – долина΄.

Де є – джерела, із яких – майдан

Бігун – бар’єр, аж – завидки – беруть.Замість – світила, в небі – зяє – рот.Навколо – густо – світлова – кора.Пік існування: жодних правил гри.

А серце – ще – ніяк – від ошелешень.Взнаки дається – мілководний – лишок. —Від обрію – лишилася – калюжа —В процесі – відмирань – і відмолоджень.

Та скрізь – поволі – утвори – кремезні,Що – мить тому – по скверах – світ – мімозний.І хмаросяги, кольорові – бутлі,

Що – звикли – доти – линтварі – дубити,[23]Крокують – по – одинці – хто – куди,Де – є джерела, із яких – майдан.

Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих

Із циклу «Відозви»

Райони – хмаросягів – торботряси,[24]Цивілізацій – нестабільний – трусок.Хоч порт – вирує: крани – й альбатроси. —Одних – звитяги, інших – лихо – трусить.

З бальконів – в горщиках – цвіте – ляванда.Каліка – у візку – справляє швенді.[25]У мізках – знову – гін – до форм – первинних.Загусто – мертвих, й жодного – подзвону. —

Як пальцем – ґудзик, – й світ – на лабузиння,[26]Мала – великою – одразу – зона. —Мовляв, чубрій[27] – кобилу – укодокав[28]

За те, що – нахилів – занадто – диких. —Й чекають, аби – злу – поїхав – дах,Щоб – бодай – мить – свідомість – світла – вдих.

І про – грозу

Двоє базік – на небо – зирк – та зирк:З кількох – вогнистих – картоплин – гроза —Без жодних – попереджень – і цезур, —Візок – з кістками хма΄рок[29] – до озер,

Де голови, як – із окропу, – риба,Яка – почула – Єрихонські – труби. —Й навкілля – знов – новий – хребет – і ребра. —Прогулюється – із дівчиськом – робот.

Й де – дійсність – намацальна – закоротка,Там – Провидіння – сил – рухомі – грудки,Що – за – дороговкази – і закляття,

Які, – як треба, – й лютих – тигрів – з клітки, —Хоч – перш, ніж – їх – поновно – в глухий – кут,Стихії – нишком – партію – в крикет.

Амур – в пісочку, що – підкови – гне

Глухий район, а – із вікна – бельканто.І кожен – звук – гірські масиви – кондор.Від існування – лічені – секунди. —Ворушиться – в кущах – природи – кендюх.

Атланти, що – з-під брили – вхід – до банку,Як стихне, – колискову – в дві – гребінки,На сходах – до каналу – з псом – спить – бенькарт. —Над ними – обома – долоню – бункер.

Буття, – не часто, – виправля – й описку.І на стежину – рятівну – і пасквіль. —Дійсність – бар’єр, та – дух – не знає – греблі.

Й дитячий – погляд – і навіки – згрубле.Знов – вздовж – галактик – все нові – вогні:Амур – в пісочку, що – підкови – гне.

Єдине серце – мандрівний – атол

Із циклу «Відозви»

Ще – світ – не світ, а сурми, що – кришталь,Який – стежки – крізь – тлін – і сліпоту.Єдине – серце, – мандрівний – атол, —Яке, – хоч – й тіло, поза – межі – тіл —

Й за вуха – тих, хто – в немощах – капарить,[30]Вряди-годи – за парашутик – й пір’я.Дарма що – двері – в невимовне – поруч, —Прочинені, – й останнім, які – перші. —

І річка – віник, й Авгієві – стайніАж сяють. – Й промінь – в суліях – настої —Для свята, що – еони – на марниці

В процесах – переміщень – і стагнацій. —Мізерний – вузлик, – й знову – карусель, —І сад – цвіте. – Й нові – канали – сил.

Зсуви

На пральній дошці – ще – білизну – будні,З-за хмаросяга – на пів неба – бадя.[31]Зникає – місто – у погодній – бодні. —Вага, що – рівнодення – пообіднє.

Знов – мапу – існувань – розчиномет. —Поверхню – хвиля – й те, чого – нема.Принишкло – прицвяховане – й німе.И коріння – закладають – динаміт.

Дівча – на дійсність: «цур тобі – і пек!» —Яка – ніяк – не лізе – під ковпак.Лиш усміхається – блакиті – мічман,

Котрий, – ногою – спогадів – курмаччя,[32]Хоча – стріла – чека – й серед кодол:«Ти – тільки – ти! – І вже – рука – багдаль[33]

На коротких – і довгих – хвилях

Із циклу «Ненормовані відтинки»

Не дійсність – крани; – час – перебудови.З ніг – валяться – спузири[34] – і склодуви.Дозорці тліну – не виходить – з дива:У шапокляках – з фіфами – удави. —

Від вічности – ледь – невеличкий – змилок,Який – за борт, як – корабель – до молу. —Й на тому – місці – сад – й город, де – мальви.Й на мить – весь світ – у роті – карамелька.

Хоч – поруч – барва – пік буття – спроквола,Навкілля – підіймаючи – на вила. —Й на інший лад – свідомість – і літопис,

Де – ще – пропасниця – пів літа – тіпа —Й примат – в долонях – звук – перетира,Задіявши – нечинний – електрод.

Галака[35] – світ

Із циклу «Ненормовані краєвиди»

Із автомата – у каварні – джаз.Крізь – соломинку – дві школярки – джус.В кутку – друзяки – підлітки – маджонґ.Кінь – зі стіни, – мальований, – ірже,

Сідаючи – на стільчик – волохатий —Під дубом, за яким – томатом – хутір, —Й дідусь – з ковінькою, що – око – хитро,Чи – кіт, – не впавши, – верхом – по штахету.

Трави – зелене – мерехтить – волосся,Де – вдосвіта – хмарина – пролилася.В бік парку – віддаляється – фальцет.

Спідниця тітки – гнізда – горобців. —Галака – світ, вибулькує, – лящить,Викрешуючи – за΄мки – із ніщот.

Й свідомість: юна – відьма – на мітлі

Усесвітів – пласкі – акордеони —Матерію, що – береги – туманні, —На – диски – й сфери, – існування – іней.Що – макотирю[36] небуття – імунну.

Й одразу – папороть, – і серце, – й мозок,Де – щойно – хаос – скрізь – свої валізи,З яких – і духи, й ящури – вилазять,Нових площин – виповнюючи – лузи.

Аж видно: іншу дійсність – розкуйовда,Що – сам – на колесі складчастім – їде,Пришвидшуючи – існування – цирк,

Котрим – часами – й просвітків – моцар,Який – всевиддю – глибший – вміст – і плян —На – ще – незрушному, – форпости, – тлі. —

Літають – бублики. Кидики[37] – тлум. —Й – свідомість: юна – відьма – на мітлі.

До потопельника, що – ще – кричить