Владимир Кашин - День народження (на украинском языке)

_Санько-Чорний._ Немає. Ходiм вiзьмемо у хлопцiв.

Обоє виходять.

_Санько-Бiлий._ (пiдводить голову, озирається, сiдає на розкладушцi, жалiсно). Ма-мо...

Входять _Денис_ i _Магнiтофон._ Санько-Бiлий миттю знову ховає голову пiд подушку.

_Магнiтофон._ От i кажу: не можна бути таким добрягою до всiх. У тебе ж на головi сидять. Ти не людина, а - пластилiн. Якби не твоя м'якотiлiсть, такого б у квартирi не сталося.

_Денис._ Так що, по-твоєму, треба по мордi бити, як ти Чорного?

_Магнiтофон._ Iнодi треба. Навiть необхiдно.

_Денис._ Ну, скажи, кого я, по-твоєму, повинен бити?!

_Магнiтофон._ Якщо хочеш знати мою думку, то насамперед Еврику... Не бити, звичайно, але звiдси вiднадити.

_Денис._ Чого ти завжди до нього прискiпуєшся?

_Магнiтофон._ I справа не тiльки у тому, що вiн фарцовщик, ганчiрник i що в тебе i через це могли бути неприємностi. Вiн взагалi якийсь нещирий, слизький. На кожнiй його фразi боїшся посковзнутися...

_Денис._ Ну що ви за люди! Ти не терпиш Еврику...

_Магнiтофон._ Еврика - великий нахаба i це своє нахабство вмiє красиво подати. Так що навiть захоплюєшся ним. Поки не придивишся.

_Денис._ ...А Еврика терпiти не може Чорного... Та й ти його бив...

_Магнiтофон._ За дiло. Але Чорний хоч i плутана iстота, та не шкiдлива. Не те що Еврика.

_Денис._ Менi не подобається, як ви один до одного ставитесь. Я давно хотiв про це поговорити. Павуки у банцi! Не можете навiть мирно ужитися, не кажу вже про дружбу...

_Магнiтофон._ Дружба? Ми з Еврикою не "дiти рiзних народiв", а люди з рiзних планет... Ти думаєш, що вiн тут когось любить? Вiн людина байдужа, поверхова. Йому подобається грати серед нас роль Iсуса Христа, коли той ще не був мучеником, а пророком. Любить, щоб усi йому в рот дивилися. Того й ходить сюди - знайшов аудиторiю... А мене це дратує! Якби моя воля, давно з ним розiбрався б...

_Денис._ Усi ви - мої друзi, i люди всi хорошi... Кожний по-своєму. Ти от за музику готовий на плаху iти. I в iнших душа є. У кожного - своя... I запам'ятай, я нiкого не буду тут ображати або кривдити!

_Магнiтофон_ (похмуро). Ти i в армiї завжди обходив гострi кути, ховаючись за фразу: "Легше бути скривдженим, нiж кривдити". Бачиш, до чого приводить твоя фiлософiя... А, думаєш, вони тебе розумiють? Твою душу, твої роботи?!

_Денис._ Вiдчепись нарештi! Як я втомився вiд усього цього! Ну й деньок!..

_Магнiтофон_ (повiльно). Народження...

_Денис._ Хоч не нагадуй! (Мовчанка). От кого б тiльки я зараз прибив, так оцю (киває на Санька-Бiлого) гниду... Залюбки!

_Магнiтофон._ Тепер пiзно. Про це треба було ранiше думати. В тебе є сигарети?

_Денис._ Тут була пачка. "Столичних" (шукає на полицi). Певно, хтось узяв.

У дверi заглядає _Таня._

_Таня._ Денисе, можна тебе на хвилинку?

_Магнiтофон._ Ну, я пiшов. Невже нi в кого не залишилося сигарети?!

Магнiтофон виходить. Входить Таня.

_Таня._ Денисе... (Мовчанка). Денисе, пробач менi... Ну, любий, ну прошу тебе... (Мовчанка). Ну, хочеш - я тебе благаю... Пожалiй мене... Менi так страшно тут... весь вечiр...

_Денис._ Але як ти могла навiть припустити таке! Голови не береться! Ти, моя Таня, могла таке про мене подумати?!

_Таня._ Я сама перелякалась на смерть, коли почула про нiж. I тому вирiшила все вiдразу з'ясувати... Я за тебе боялася...

_Денис._ "З'ясувати", "боялася". Значить, все ж таки запiдозрила. Ти не любиш мене, Таню, - любовi без довiр'я не буває... Нащо тодi усi цi розмови... Даруй, але менi зараз не хочеться навiть бачити тебе.

_Таня._ Денисе, ти хочеш, щоб я заплакала, впала навколiшки, хочеш?! Хочеш, щоб я зараз що-небудь заподiяла собi. Ти цього хочеш?!

Входить _Еврика._

_Еврика_ (до Танi). Ти - i "заподiяла"? Це було б справдi цiкаво. I я вперше сьогоднi здивувався б. Може, стрибнеш з вiкна? Щасливого польоту!..

Таня вибiгає з кiмнати.

_Еврика._ Ось що таке - справжня любов!

_Денис._ Ти менi Таню не чiпай!

_Еврика._ О'кей! А закурити в тебе нема?

_Денис._ Та була запасна пачка. Хтось взяв. Спитай у хлопцiв.

_Еврика._ Питав, нiхто не признається. Ще одна кримiнальна iсторiя.

В кiмнату заглядає _Лада._

_Лада._ Денисе, вийди сюди.

_Денис_ (роздратовано). Чого там iще?

_Лада._ Є в тебе валер'янка? Таня твоя тут плаче. Божевiльний дiм!

Денис виходить.

_Еврика_ (швидко пiдходить до Санька-Бiлого, пiднiмає на розкладушцi). Бiлий, ти що, i справдi не в собi?.. Що це ти наробив, дурню... А звiдки у тебе нiж взявся? Хоч це ти пам'ятаєш?! Де взяв той нiж?!.

_Санько-Бiлий_ (тихо, не розплющуючи очей). Iди вiд мене...

_Еврика_ (термосить його). Та покинь прикидатися! Це я - Еврика, мене не обдуриш. Я питаю: пам'ятаєш, де взяв нiж? Скажи менi, поки нiкого немає. Може, тобi його сам Денис дав... або Магнiтофон?..

_Санько-Бiлий._ Iди геть!.. Я нiчого не пам'ятаю...

_Еврика_ (дає Саньку-Бiлому ляпаса). Ну i чорт з тобою, пропадай, щеня!

Санько-Бiлий знову заривається головою в подушку.

Еврика пiдходить до столу, стоячи, п'є вино прямо з пляшки.

Входить _Лада._

_Лада._ Знову п'єш?!

_Еврика_ (спокiйно). П'ю. Тобi налити?

_Лада._ Таки довели Таню до iстерики. (Пауза). I ця iсторiя з Олькою - бiда на нашi голови... А що буде, коли Єдиний повернеться з вiдрядження!..

_Еврика._ Нiчого не буде. Ми про все це промовчимо. А Оля тим бiльше. Незабаром у них весiлля.

_Лада_ (зiтхнувши). Весiлля. У всiх весiлля... Усi мої подружки одна за одною вискакують замiж...

_Еврика._ I що з того?

_Лада_ (нервово). А я хiба гiрша вiд них?!

_Еврика_ (байдуже). Виходь i ти...

_Лада._ Ти ще довго будеш знущатися?! Не розумiєш, що ходжу сюди тiльки заради тебе?!

_Еврика._ Тихше! Знайшла час для таких розмов. Я сьогоднi не на. цю хвилю настроєний. Переключись на iншу програму.

_Лада._ У тебе нiколи немає нi часу, нi бажання поговорити зi мною чесно. Ти просто боягуз!

_Еврика._ Чого ти вiд моєї душi хочеш? Щоб я з тобою одружився? Так я поки що не маю такого бажання. I взагалi, покинь цi одноманiтнi розмови. Набридло!.. (Поривається вийти).

_Лада_ (злякано). Ну, гаразд, не сердься. Адже я люблю тебе, Костю! Я ще нiкого так не любила!.. Але сил моїх немає, я втомилася... (Обiймає його за плечi). Ти не уявляєш, як важко менi без тебе!

_Еврика._ Чому важко?

_Лада._ Тому що я красива... А красивою бути нелегко, Костенько... Американець недавно повну шапку доларiв пропонував... А югослав один навiть женитися хотiв...

_Еврика._ Ну й дурна!..

_Лада._ Костю!

_Еврика_ (поглядає на дверi). Припини нарештi цю мелодраму! Не мiсце i не час. Зайде хто-небудь. Бачиш, он Бiлий теж тут. (Тихо). А я не хочу, щоб вони пронюхали про наш зв'язок.

_Лада._ Бiлий п'яний i непритомний. Вiн нiчого не чує. Та й плювати на нього, шмаркача! Це iще не людина - так собi, напiвфабрикат, недоважок...

_Еврика_ (насмiшкувато). А вiн, цей "напiвфабрикат", до вуха закоханий у тебе! От бачиш, не цiнуєш ти справжньої любовi.

_Лада._ Нащо ти мене принижуєш! Уже забув свої обiцянки?..

_Еврика._ Вiдчепись! Я нiчого не пам'ятаю.

_Лада_ (зiтхнувши). Нехай не пам'ятаєш, що обiцяв минулого року, але невже не встиг забути, що говорив цiєї суботи, коли ночував у мене... Ну, добре. Не хочеш женитися - не женись, але хоч стався до мене, як до людини. Адже я жiнка, Костю...

_Еврика._ У нас з тобою виникла психологiчна несумiснiсть.

_Лада._ Чого ж ти ходиш до мене, Костенько?!

_Еврика_ (роздратовано). За iнерцiєю. Можу не ходити... Та йди ти собi!

_Лада._ Значить, забув! Отак, значить?! Так?!

_Еврика._ Забув. Вiд цiєї хвилини, вважай, нiчого не пам'ятаю. I тобi раджу!

Еврика йде до дверей, але раптом Санько-Бiлий пiдхоплюється з розкладушки.

_Санько-Бiлий_ (кричить). Зате я пам'ятаю, Еврико!..

_Еврика._ Заткни пельку!

Входять галасливо _Санько-Чорний,_ _Магнiтофон,_ _Денис,_ _Майя,_ _Таня._ Санько-Бiлий знову лягає.

_Магнiтофон._ Вуха попухли без курива (Порпається у столi). Хоч би недопалка знайти! I немає... Що ж робити?

_Денис._ Без хлiба можна хоч цiлий день, а без курива i години не витримаєш.

_Магнiтофон._ Гастроном ще вiдкрито - можна збiгати. А в крайньому разi - настрiляти у перехожих.

_Еврика_ (зло). Сам казав: нiхто звiдси не вийде. От i сиди.

_Денис._ Недавно ж була цiла пачка "Столичних". Невже викурили?

Усi хлопцi, крiм Санька-Чорного, шукають недопалки по всiй кiмнатi.

_Еврика_ (раптом). Чорний, iди сюди! (Манить пальцем). Iди, йди!.. У тебе випадком не завалялося сигаретки?

_Санько-Чорний._ Чого це в мене?!

_Еврика_ (спокiйно). Сам вiддаси чи будемо витрушувати?

_Санько-Чорний_ (обурено). Чому?! Навiщо витрушувати?!. (Жалiсно). Я випадково... Слово честi... Я не хотiв... Я знайшов...

_Еврика._ Коротше!

Санько-Чорний мовчки задирає холошу штанiв i витягає засунуту за резинку шкарпетки пачку сигарет "Столичнi". Всi накидаються на неї.

_Еврика._ Отже, i цей злочин розкрито.

Чути дзвiнок у передпокої. Пауза.

_Магнiтофон._ А тепер i слiдчий прийшов.

Чути вдруге настiйливий дзвiнок.

Санько-Чорний. Вiдчиняй же, Денисе!

Денис натискає на кнопку на дошцi.

_Лада_ (зiтхнувши). Зараз усе почнеться спочатку.

Входить _Єдиний_ з чемоданом i великим iграшковим ведмедиком у руках.