Остання крапля - Цикіна Галина
У дворі стояв Тарас. Він повільно й невпевнено підійшов, тримаючи в руках маленький загорнутий пакуночок.
— Вероніко, з Новим роком, — простягнув він їй подарунок. Його туалетна вода змішалася із запахом спиртного в якийсь притягальний і водночас відштовхувальний аромат.
— То це був ти? Ти покликав його? — захоплено запитала Вероніка.
— Покликав кого? — здивовано розвів він руками.
— Неважливо, — видихнула жінка.
— Це тобі, тримай, — тицьнув він подарунок.
— Дякую, але я не прийму його, Тарасе.
— Я зрозумів, — винувато опустив голову чоловік. — У тебе була Оксана, і чортзна-чого тобі наговорила.
— Та ні, просто незручно приймати подарунки від одруженого чоловіка, — жінка обернулась і покрокувала геть.
— Вероніко, стривай! — Тарас наздогнав її у два кроки й одним рухом розвернув до себе.
— Я давно не кохаю дружину, — його голос став хриплим, — і скоро подаю на розлучення, бо вже давно кохаю… кохаю тебе.
Тарас швидко нахилився і поцілував жінку. Вероніку охопили змішані почуття. Вона відповіла, але за мить відштовхнула чоловіка.
— Ти здурів?! — Жінка щосили ляснула Тараса по обличчі й заскочила в дім.
Обперлася об стіну і прислухалася чи, бува, він не йде. Почувши, як хряснула хвіртка воріт, Вероніка заридала.
Розділ 20
Тарас вийшов із двору Вероніки, не тямлячи себе від люті та образи. Він не міг до кінця зрозуміти, чи то він сердиться на себе, чи на неї. Він так довго думав про цю жінку, так прагнув її, а вона…
«Якого біса ти взагалі поліз до неї зі своїми зізнаннями?! — думав чоловік. — Перше правило, якщо хочеш добитися жінки: не розказуй їй відразу про свої почуття. Тим паче, якщо й сам у них не впевнений».
Тарас зупинився, спостерігаючи за невеличкими хмарками пару, що вилітали з рота. Алкоголь із нього вивітрився, ніби він і не вгасив нещодавно цілої пляшки шампанського.
«Може, вибачитися? Жінки люблять, коли чоловіки винуваті», — зробив кілька кроків до хвіртки.
«Вона тебе пошле, чуваче», — промайнуло в голові, і Тарас повернувся назад. Схопився за голову й розпачливо заревів.
«Ще це стерво, Оксана!!! — лютував він. — Якби не вона, у мене б усе вийшло».
— Яке жалюгідне видовище! — Кучеров підняв голову й побачив, що з тіні свого двору вийшов Андрій Злий.
— І давно ти тут підглядаєш, наче тринадцятирічний шмаркач у лазню до дівчат? — Лють Тараса клекотіла у венах, і він навіть зрадів, що з’явився той, на кого можна всю цю злість вилити.
— Ну, що ти дівчинка, я завжди знав, але що вважаєш, ніби ти в лазні, не думав. Що, перебрав спиртного за новорічним столом?
— У мене хоч якийсь стіл є, а ти, певне, цю ніч зустрів, попиваючи пиво на диванчику й заливаючись слізьми…
Андрій грізно підступив, змушуючи Тараса заткнутися.
— Бачу, ти ніяк не даси спокою Вероніці, — прохрипів Злий.
— Яка тобі в біса різниця?
— Тобі, вочевидь, мало повій, із якими роками зраджуєш дружині, так тепер хочеш спокусити порядну жінку.
— Ще раз питаю: тобі яке діло?
— Не смій більше наближатися до Вероніки, бо я…
— Що ти? — Кучеров задер підборіддя, наче півень, що готувався до бою. — Чекай, — чоловіка осяяв здогад, яким він поспішив поділитися, — вона тобі теж подобається.
Андрій спантеличено відступив. Тарас жорстко і знущально розсміявся.
— Та невже? — не переставав реготати Кучеров. — Пан Залізне Серце нарешті закохався. Тільки мені здається, що вона досі спілкується з тобою, бо дечого не знає з твого минулого.
— Стули пельку, — загарчав Андрій.
— Цікаво, — Тарас зробив награно задумливий вигляд, від чого став схожий на мультяшного героя, — а що Вероніка скаже, коли дізнається, що ти вбив свою колишню дружину?
Наступної миті Тарас побачив кулак, що наближався до обличчя, а тоді почув неприємний хрускіт, за яким з’явився різкий біль. Чоловік нахилився, із носа потекла кров.
— Ах ти ж!.. — договорити Кучеров не встиг, бо наступний удар Андрія потрапив у щелепу. Тарас упав.
— Я тобі повторюю, — Злий присів навпочіпки біля закривавленого опонента, — якщо ще раз наблизишся до неї, начувайся.
Коли Андрій пішов геть, Тарас перевернувся на спину. Сіре, затягнуте хмарами небо почало обсипати його поодинокими сніжинками. Чоловік закашляв і, щоб не захлинутися власною кров’ю, перехилився на бік.
Кинув погляд на двір Злого.
— О ні, — прошепотів він, спльовуючи кров, — тепер точно я її нікому не віддам.
Розділ 21
Олеся розплющила очі й спробувала зрозуміти, що саме змусило її прокинутися. Вона поглянула на екран айфона, там висвітилася дев’ята година ранку.
— Жах, — пробурмотала дівчина й перевернулася на бік.
Учора вони всю ніч провели в домі Кучерових. Олесі не дуже сподобалися ці набундючені люди, які всім друзям представляли Мирослава виключно як прокурора. А Оксана Кучерова, випивши кілька келихів шампанського, а потім запивши їх вином, почала голосно хвалити Олесю за те, що захомутала такого завидного хлопця.
— Ти молодець, тільки поглядай за ним. А то він у тебе такий привабливий, дивись і заміну тобі знайде. Тоді не буде за що купувати такі вишукані речі, — промовила господиня дому, кивнувши на маленьку чорну сукню, яку Олеся придбала для новорічної ночі.
Дівчина хотіла відповісти цій дурепі, що зараз не ХІХ століття і сучасна жінка може сама про себе подбати, але Кучерова вже відійшла розважати інших гостей, тому залишалося лише обурюватися такою грубістю.
Олеся заплющила очі, намагаючись не згадувати минулу ніч і якнайшвидше заснути, але пролунав голосний дзвінок у двері. Тепер нарешті дійшло, що її розбудило.
Дівчина спробувала розштовхати чоловіка, який спав поруч, але Мирослав, пробурмотівши щось про те, що в нього немає часу і спливають терміни подачі інформації, знову заснув.
Олеся обурено видихнула й вилізла з-під ковдри. Як і була — у футболці з усміхненим котиком та ультракоротких піжамних шортах, що відкривали сідниці, — дівчина вийшла на поріг.
Не питаючи, хто потурбував її в таку рань, Олеся відчинила двері. На порозі стояла Вероніка Кіт. Вигляд жінка мала дуже збуджений.
— Ви хоч знаєте, котра година?! — незадоволено промовила дівчина замість привітання.
— Так-так, — погодилася жінка, — мені терміново слід поговорити з Мирославом. Він спить?
— А що ще він може робити вранці першого числа року?
— Це дуже терміново. Розбуди його, будь ласка.
Олеся закотила очі, роздратовано видихнула, але таки впустила Вероніку до вітальні. За кілька хвилин дівчині таки вдалося розбудити Мирослава.
Коли чоловік накинув халат і вийшов до гості, Олеся вмостилася на його ще тепле після сну місце під ковдрою і спробувала ще подрімати. Але не змогла. Цікавість змусила прислухатися до розмови у вітальні.
Мирослав сонно привітався, Вероніка швидко відповіла й попрохала увімкнути ноутбук.
«Ноутбук? Нащо він їм?» — подумала дівчина.
Не розчувши пояснення гості, Олеся вилізла з-під ковдри й попрямувала до вітальні. Вероніка та Мирослав не звернули на неї жодної уваги. Дівчина вдала, що її абсолютно не цікавлять їхні справи і вмостилася перед телевізором, хоча звук залишила притишеним.
— Поглянь, — говорила Вероніка збуджено, — камера таки охоплює вхід до двору Андрія Злого. Ось опівдні сюди заходить баба Тоня і вже більше не виходить.
— Так, а чи не видно ще когось? — зацікавився Мирослав.
— Ні, я проглянула це відео вже сто разів. Окрім баби Тоні, ніхто у двір не потрапляв. Принаймні через хвіртку чи ворота.
«Баба Тоня? Та що там у них?» — Олеся перехилилася через диван, аби побачити, чому ці двоє так захоплено вдивляються в ноутбук, але екран відсвічував, тому нічого розгледіти не вдалося.
Рука Олесі спорснула, і дівчина ледь не гепнулася з дивана. Вона швидко сіла на місце, сподіваючись, що ніхто не побачив її сорому. Сподівання справдилися: і Мирослав, і Вероніка продовжували споглядати відео на екрані.
